Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
З ОРЕПАД (Уривки з повісті) МИКОЛА ПОНЕДІЛОК — Діду, а як вам на баштані спалося? — Та як тобі сказати. Прогайновувати спанням всеньку нічку я не маю звички. Спав десь до півночі, а опісля сидів і на зорепад дивився. Спостерігати його, синку, — щастя. — Зорепад?! — Ага. У літню пору часто таке буває... Та що я своїми розповідями тебе нудитиму. — Не нудите мене, дідусю. Вас слухати — страх як цікаво. Розкажіть про теє диво. — Що ж — маєш охоту — слухай. Буває інколи, що ніч таку красу, таку привабу розкриває, — прямо гріх зводити очі. Минулої, скажімо, ночі... Біля куреня темно — хоч в око стрель, а вгорі, у неосяжне небесне піддашшя, зірок понапробивалося! Небувала ряснота! Хмара! Далебі, все небо суцільно ними зароїлось та скучерявилось. І вже тим зорям нікуди й зміститися. Чуєш, синку, там їх назбиралось-поначіплювалось стільки, що вже й годі їм утриматись. Отоді в таку бо пору, й починають чуда-дива об’являтися. Бачиш — одній зірці у вишині затісно стає, і вона ось із суцвіття іскрявого відривається і на нашу хлібодайну, урожайну землю спускається. А за нею її посестра, як світлячок, стрімголов падає, а за тією ще і ще — і так безперестанку багато їх до нас злітаються... Нараз Грицько думкою злинає понад хмари, туди, де зірки постійно проживають — і йому із захоплення розблискуються, аж палахкотіють очі і процвітають лиця. О, не зостановляйся, діду, оповідай, хуткіше оповідай далі про зоряне падання! — Цікаво! — А одна зоря, синку, навіть у мене на баштані місце собі вподобала. Еге, тут приземлилася. І прямо з усього розгону влучила на отой кавун чепуркуватий та опасистий, той, що он гудинням по всій межі розповзається і, як підсвинок, пишається. Впала, і на ньому, важучому, на тисячі блискіток-скалок роз кришилася. А кавун тоді своїми розгалуженими, опушеними листками як поворухне, та ними як затріпоче, та тиховійно як зашушукає: ’’Сестри та брати, — ділиться він радісною вісткою, — веселі дині, статечні кавуни та й ви, набусурменені дідугани-гар- бузи — гляньте, що на небі твориться! А чи ви примітили, як тількищо до мого чола зоря діткну лася?” — ” Хі-хі! — ледь чутно диня чмихнула. — Думаєш — мене зорі минають? Та мене, крапчасто- смугасту, духовиту, смаковиту, завжди зорі обцілову ють. Я з ними віддавна вже запізналася й скохалася” . А округла, брунатненька її сусідка і собі голос підносить: ” 1 мене, пахучу, зорі обдаровують увагою. І мене ніколи не минають!” — ” А чиєю вродою вони Ілюстрація Галини Мазепи замиловуються більше? Звісно що моєю” . — ” Ні, моєю щонайбільше” . Аж нарешті поруділий гарбуз спросоння й собі басисто відзивається: ’’Чого вихваляєтесь, немудрі! Хоч мене зірки не полюбля ють — та з того біди мало! — зате на моєму жовта вому, розлогому візернункові вчора цілий день сонце виніжувалось...” Отак все тут цієї ночі в диві перези ралось та переговорювалось. Грицько віддихнув. Витер рукавом обличчя і сам себе у думці пожурив. Ну, як це він посмів минулої ночі завдавати в комірчині хропака? От лихо, промарно- тратив такий золотий час! Та коли б це він не вилежувався серед чотирьох стін — може б і до нього зоря примандрувала. І тоді віддавна все омріяне збулося б. Ех, коли б вона тільки зблизилася та до хлопця підморгнула! — він би тоді не опирався, а зразу б погодився, щоб вона, іскриста, промениста, до його чола також черкнулася-торкнулася. — Діду, і ви кажете, що всі тут уночі перекли калися? Всі тут розмовляли? Правда? — Аякже! Само собою, правда. — Хто? Кавуни, дині, гарбузи?... — Ага. — А якою мовою вони, діду, говорили? — Такою нашою, баштанською. — А я, і ви, і всі ми як говоримо? — Так само по-баштанському. Всі ми маємо степову, лагідну, баштанську мову. Маємо і її залюбки вживаємо. — А Тихі, Тямущі і Чупруни теж цієї лагідної уживають? — Звичайно, так. Хібащо вони додають до неї ще й трішки гострого перцю. — Дивно. А я думав, що Тихі... — Що ж тут, синку, дивного?! Тихі та Тямущі —
Page load link
Go to Top