Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Ольга Ставнича - заступниця голови СУА під час зустрічі з нагоди закінчення Року Жінки у Білому Домі 1 липня 1976 р. у розмові з Президентом Дж. Фордом Ms. Olga Stawnychy, UNWLA vice-president, in conversation with President Ford at the White House meeting marking the end of International Women's Year. Одним з найцікавіших проявів революційної активности жінок були їх відважні, часами нелегальні, військові акції. Континентальна армія з рішення Конгресу посталв І січня 1776 р. Сформовано 26 полків піхоти, 1 полк стрільців та 1 артилерії, до яких покликано добровольців. Жінок до війська не допущено, але вони знайшли для себе від повідні зайняття. Були вони звідунами для "патріотів”, здобували підступно вісті від ворожих вояків. Про Марту Вашінґтон кажуть, що вона постійно товаришила свому чоловікові при війську. Сотки інших жінок ішли разом з чоловіками, братами чи коханими за військом та варили, прали й латали уніформи, чи доглядали ранених. Генерал Вашінґтон згадував про тих жінок. Без них військо не могло б існувати, все таки їх при сутність створювала проблеми, і він уважав, що вони є перешкодою для війська в поході. Хоч ті жінки були часто вартісною допомогою для армії, одначе, наприклад, у словнику з 1778 року подається вияснення слова "баґаж” як ’’епітет для жінки". Інколи жінки заступали в бою своїх ранених чоловіків. Марґарет Кохран Корбин.зв.Captain Molly заступила свого поляглого чоловіка при гарматі в битві у Форт Вашінґтон (Нью-Йорк). Опісля її при значили до полку інвалідів у Вест Пойнт, дали їй пенсію, а після смерти поховали на цвинтарі у Вест Пойнт. Подібно Мері Гейс т. за. Molly Pitcher кілька років ішла враз з військом доглядала ранених, носила воду, помагала при гарматах. Коли її чоловік був ранений у битві коло Монмот (Нью-Джерзі), вона заступила його, обслуговуючи гармату. Одним з цікавих джерел для дослідження ролі жінки у революції є щоденники різних жінок. На жаль, один з найцікавіших щоденників пропав ще в 1783 році в ріці Гадсон. Це щоденник Алборн Сампсон Ґаннет. Її історія незвичайна, тим що вона служила і боролася як вояк в американському війську під іменем Роберта Шертпера. її біографічні дані знаємо докладно тому, що вона помагала Германові Майнові справити її біографію, яку він написав п. н. The Female Review. Дебора народилася в містечку недалеко Плімот (Массачусетс). Її батько покинув родину, так що Дебора перебувала в різних людей, аж урешті поселилася у священичій родині, де її виховували не як ’’панночку”, але дозволили їй ходити з хлопцями до школи та виконувати важку працю в полі. Але Деборі хотілося мандрувати. Жінці небезпечно і непристойно було ходити самій поміж чоловіків, тому вона переодягнулася в чоловіче вбрання, зв'язавши груди бавовняною пов'язкою. Взимі 1781-82 військові бракувало рекрутів і тому уряд давав грошеву премію добровольцям. Бували випадки, що добровольці вписувалися, брали премію і дезертували, щоб записатися знову у другому місці. Таке трапилося і Деборі. Вдягнувшись у чоловіче вбрання, вона вписалася, вживаючи ім'я Тимотей Тейор, взяла премію, гроші пропила в таверні, поводячись досить непристойно. Коли Тимотей не зголосився до полку, його почали шукати. Її пізнали по способі тримання пера. Одна жінка пригадала собі, що рекрут Тимотей дивним способом тримав перо під час реєстрації. Опікуни Дебори хотіли, щоб вона повернулася до пристойного стану й тому намагалися видати її заміж. Але це її не цікавило. Вона знову втекла, знайшла аґента, який поміг їй вписатися в рекрути, за що стягнув частину премії. Вона вписалася на ім’я свого брата Роберта Шертлефа. В травні 1782 року прийняли її до 4-го полку штату Массачусетс, де вона служила як рядовий вояк. Ніхто не помітив у її поведінці, що це жінка. Ранена, вона ховала рани від лікарів, щоб ніхто не відкрив її таємниці. Щойно як захворіла на "жовту гарячку", лікар ствердив, що цей непритомний вояк є жінкою. Але він не зрадив її, лікував та знайшов дім, де вона перебувала аж до видужання. Після підписання Паризького договору у вересні 1783 Роберт Шертлеф вертався кораблем до Вест Пойнт, тому що 4-ий полк мали офіційно розформу вати. В наплечнику Роберт ніс усі свої документи враз з листом лікаря, де той вияснив, що Роберт — це жінка. Корабель перевернувся і потонув у ріці Гадсон враз з куфром і щоденником Дебори. Вона врятувала себе і наплечник. її звільнили з війська з відзначенням 23 жовтня 1783. Опісля вернулася до нормального життя: вийшла заміж, стала мамою. її слава поширилася, її запрошували театри, де вона виступала у військовому одязі у спеціяльній точці та розказувала про свої переживання. У своїх промовах вона з'ясовувала питання, що спонукало її тікати від затишного жіночого буття, доконувати важливих діл, з власної волі наражувати себе на бурю війни, протиставитися небезпекам і поборювати їх. Цікаво, на скільки тип сучасної американської жінки різниться від типу тої жінки з-перед 200 років. Джерело: Evans, Elizabeth. Weathering the Storm. Women of the American Revolution Charle БсгіЬпеґз Sons. N. Y. 1975 4 НАШЕ ЖИТТЯ, ВЕРЕСЕНЬ, 1976 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
