Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ДОКІНЧЕНА КАЗКА Ще п’ятого березня цього року від провадили ми на вічний спочинок хо рошу Людину. Не стало між нами щирого приятеля, при чому приятеля для старших;молодих і для дітей. Така вже була вдача в Покійної др. Євгенії Єржківської, що вона вміла зап риязнитися з людьми не лише рівними собі віком, а й на 20-30 років молод шими, а то й зовсім молодими. Дуже вона любила цей світ, життя, людей... Мала вона чутливу, шляхетну душу, невичерпну енергію, велике чуле серце. Сама живучи скромно, завжди пам’ятала про інших, що їм було гірше, і перша йшла з допомогою — пожертвою. На своїй довгій путі не минала вона нікого, не давши поради- помочі, а її порада була вагома, бо ма ла вона світлий розум, свіжі думки, завжди нові ідеї. Щирість, правдивість, одвертість, - властиві їй риси-риси високоінтелі- ґентної людини. За прожиті 78 років св. п. Євгенія Єржківська була свідком багатьох ве ликих подій нашої історії. Та не лише свідком, а учасником тих подій, бо во на ніколи не стояла осторонь нашого громадського життя. Пережила вона дві світові війни, два Українські Відродження, і поєд нувала вона нас, молодших, із тим пер шим Відродженням 20-их років. ’’Разом із своїм чоловіком, уже теж п о к ій н и м , п р о ф . М и к о л о ю Єржківським, були вони живим втіленням тих, що боролися за нашу державність під час І Світової війни" - сказав др. Я. Гурський у своєму прощальному слові. 1916 р др. Євгенія Єржківська закінчила Київську Подільську гімназію і вступила до Київського Ко мерційного Інституту. З вибухом революції навчання у вищих школах припинилось. Зате в той час на селах стихійно поставали середні учбові заклади, і Покійна включилася в цю роботу. Виїжджає вчителювати в Баришівську, а потім Березанську гімназію. Та рвалася вона до чогось вищого, хотілося більше мати, щоб більше дати. Отже, у 1927 р. Вона кінчає медінститут, а після закінчення працює в акушерсько-гінекологічному відділі Першої робітничої лікарні м. Києва. Від 1933 до 1936 р. працювала в Третій Поліклініці Українського Чер воного Хреста на посаді лікаря- гінеколога. Одноразово з роботою в шпиталях викладала фармакологію в Медінституті та в фельдшерській школі, а також викладала анатомію в Київському Художньому Інституті. За німецької окупації також невтомно працювала, як в Україні, так і в таборах ДП в Німеччині завідувала відділом суспільної опіки при Богданівській управі м. Києва. У 1943р. виїхала до Берестя-Литовського, де завідувала медичним відділом- міської управи та працювала в місцевому шпиталі. З переїздом до Німеччини працювала при місцевій лікарні містечка Сахсен як лікар для чужниців. Після закінчення війни працювала лікарем в ДП таборах у м. Вецлярі, в робітничому таборі в Ґіссені та в переселенчому таборі в Буцбаху. У 1950 р. переїхала до США, тут активно включилась у громадську роботу. Спочатку родина Єржківських поселилася в Ютиці, а після шістьох років переїхали вони до Сиракюз, та ніколи душею вона не могла відійти від ютицької громади. Ще в Ютиці др. Єржківська най більше виявиласебе в Союзі Українок, а з переїздом її у Сиракюзи робота 68-го відділу СУА помітно пожвавилася. Покійна кілька разів була головою відділу, завдяки їй відділ поповнився новими членками, вона зуміла зацікавити журналом "Наше Життя” і несоюзянок, вона була душею відділу до останніх днів життя.Була Покійна активною не лише в ютицькому й сиракюзькому відділах, але належала й до управи централі СУА, там вона була культосвітнім референтом, і не один реферат написала вона для відділів, не одну імпрезу зорганізувала, не одну ідею підказала. Працювала п. Євгенія також з м о л о д д ю СУМ А, д о п о м о га л а одумівцям. Молодь її любила ї цінила. Кілька років працювала вона й у Школі Українознавства ім. Лесі Укра їнки, брала участь у місцевих українських радіопередачах, брала участь у громадських імпрезах, дуже любила театр і не раз виконувала головні ролі у виставах наших аматорських гуртків (теж у Ютиці), які процвітали в усіх наших громадах у 50- 60 роках. Від самих початків існування УЛТПА — відділу на середній Нью- Йорк була вона членом його, живо цікавилася працею цієї лікарської ор ганізації, завжди була присутня на всіх з’їздах, конф еренціях, а навіть належала до управи відділу. Від лікарського товариства про щали П окійну п.др.М .Логаза в Сиракюзах та др. В. Когутяк у Ютиці, де п. Євгенія і похоронена на ка толицькому цвинтарі поруч свого чоловіка. Від Окружної Ради СУА прощала Покійну Ірина Руснак, Теодозія Савицька — від централі СУА, а від 68 відділу в Сиракюзах — Н. Сеник. Пані Томич прощала п. Євгенію від ютицького УККА, як рівнож від своєї родини. Від СУМА сиракюзців виступив на тризні в Ютиці інженер Орест Г рицик. Та найзворушливішим був останній виступ — слово 15-літнього Бориса Ґудзяка. Батьки Бориса просили Покійну доглядати їхніх двох малят, коли самі батьки виходили чи навіть виїжджали кудись на кілька днів з до му. Діти з п. Євгенією почували себе певно, безпечно, їм було з нею дуже цікаво, бо вона їм багато оповідала і завжди то було щось цікаве, або читала казки... Ці казки залишились у пам’яті Бориса й дотепер, ось про ті казки й згадав Борис із таким чуттям, теплом, жалем. Казка мусила бути докінчена, хоч як уже бувало пізно. Життя п. Євгенії було теж як довга цікава казка: багате на пригоди (в наші бурхливі дні), на зустрічі з цікавими людьми. Гарно вона жила й гарно померла. Свідомо вислухала останню молитву та запричастилася. Гарно бу ла й похоронена. Осиротила вона свого єдиного сина Олега з дружиною Бетси, трьох унучок — Надійку, Олю, Таню — та кузина п. Миколу Мухновського — вс іх їх вона любила своєю щирою ніж ною любов’ю. Нехай же ця несвоя, але гостинна, земля буде їй легкою. Н. Сеник 28 НАШЕ ЖИТТЯ, ВЕРЕСЕНЬ, 1976 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
