Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Ось /' осінь уже прийшла ЛІНА КОСТЕНКО ВИСОТА Хто знає круті підйоми, ходив на високі мости, тому, напевно, знайоме чуття — боязнь висоти. Спочатку провалля зяє, Обрій не має меж, І страшно стояти скраю: здається — ось упадеш. А потім збереться на силі, поглянеш спокійно вниз і все побачиш в тій хвилі — до найдрібніших рис... Пишу про це неспроста поезія — теж висота. (Л. Костенко. Поезії. Вид. Смолоскип 1969) Швидко минуло літо. Надто швидко. Під час наших подорожей та перебування в таких місцевостях, куди приїж джають відпочивати знайомі і незнайомі земляки з усіх усюдів, з різних континентів, країн, околиць, — не один із нас мав змогу розмовляючи довідатися про те, як живуть вони в різних країнах поселення, а теж як живуть вони в Україні. Зібрати та порівняти всі, такі різні умовини життя, різні не тіпьки в матеріяльному значенні, але теж у культурних проявах, у організованому житті, у вихованні молоді — не можливо. Все таки після кількох таких зустрічей а теж після розмови із тими, хто їздив чи то до західньої Европи, чи до Польщі чи на Україну, приходять на думку деякі порівняння "тут і там". Порівняння, які повинні б у висліді штовхнути на деякі висновки, постанови, оцінки тих умовин, які маємо тут, та й на призадуму, чи ми ті умовини використовуємо як слід, чи користаємо з того доброго, що нам ця країна дає, чи вміємо відрізнити те, що слід нам тут прийняти, а що, може, треба б оминути на нашій життєвій дорозі. Під час однієї скромної вакаційної імпрези жінка, якій доля веліла жити відокремлено від нашої спільноти, хоч і в Европі, прислуховувалися програмі і врешті висловилася: — Які ви щасливі, що можете слухати тих пісень, при глядатися виступам молодих. Мені цього бракує вже стільки літ... Коли це послухати, то програма, така подібна до тих, які оглядаємо щорічно, стала видаватися цікавішою. Усе те, що, інколи, вже починає нас нудити чи втомляти, набрало начебто наново значення. Ми трохи засоромилися, що заздалегідь наставляємося критично до всіх тих академій, концертів, виступів, які часто цікавлять тільки тих, хто на них виступає та їхніх родичів. Вистачить подумати, як воно було б, коли б ми того всього не мали. Не менш цікаві враження в тих, які їдуть чи то в Україну чи до Польщі. Враження різні. Інколи після короткого пере бування, і то в одній місцевості, після зустрічі з такими чи іншими, випадковими людьми, наші мандрівники витягають свої власні далекосяжні висновки. Оцінюють Україну та ввесь Радянський Союз за своїми враженнями, інколи випадковими. Але завжди і всюди повторяється одне: враження, яке робить наша тутешня молодь та, на тих хто живе дома, в Україні чи в Польщі. Особливо, коли ця молодь говорить добре по-українськи, хоч приїхала з Америки, а ще більше, коли має знання про Україну. Не згадуючи про політичні питання, але про культуру, історію, літературу, географію, природу, звичаї. А це знову насовує нам роздуми, чи вповні використо вуємо ті можливості, які існують тут для того, щоб навчитися, досконалити не тільки мову, але й знання про Україну. І треба собі ясно здати справу, що тут далеко не все гаразд. Існують українські школи, не тільки школи украно- знавства, але загальні школи, середні та нижчі. І тим школам загрожує брак учнів. А треба при цьому зазначити, що ті школи, переважно, ведені на високому рівні. Наприклад, школа св. Юра в Нью-Йорку має найкращі висліди у змаганнях поміж усіми католицькими школами Нью-Йорку, особливо в таких дисциплінах, як математика, англійське тощо. А учнів дедалі менше! Правда, деякі родини перенеслися поза осередок життя українців і треба б дітей довозити здалеку до української школи, але хіба вислід не вартий зусилля? Правда, не всі школи українознавства ведені на належному рівні. Методи бувають застарлі, короткийй час не вичерпує всього матеріялу, так що треба б вибрати з цілости курсу наприклад, літератури те, що важливіше; що цікавіше, що може більш захопити учнів. Те саме мови, де більш уваги треба б присвятити поширенню словника, який переважно не виходить поза домашнє слівництво. Наука української мови та прив’язання до неї починається вже в дошкільному віці. Союз Українок Америки організує і веде світлички не тільки для дітей, які володіють рідною мовою, але теж для тих, які дома говорять по-англійськи. Навіть якщо до такої світлички треба дитину везти здалеку, то це "оплатиться”, бож звідтіля дитина привозить перші основні відомості і прив’язання до свого рідного. Маємо в університетах курси української літератури, мови, історії. Маємо свої катедри, інститути. Але часто вони нечинні з браку учасників. Минулого року Мерсі Коледж зорганізував курс української культури, але не можна було його зреалізувати, бо в цілому Нью-Йорку не знайшлося 10 (так, так, десять!) студентів, які б знайшли час та можли вість і охоту цей курс вислухати. Тож на порозі нового шкільного року треба перевірити наші пляни. Не може існувати любов до батьківщини, якщо вона не пов’язана із знанням про неї. А якже ж хочемо ширити правду про Україну, коли так мало про неї знаємо?! Н а обкладинці: "Спиці" - пасмо Чорногори. Світлив Роман Крохм алю к On the cover — "Spyci," a Carpathian m ountain range. Photographed by Roman Krochmaluk. НАШЕ ЖИТТЯ, ВЕРЕСЕНЬ, 1976 1
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
