Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ГІСТЬ ЄВГЕНІЯ ЯРОШИНСЬКА Вона оповідала йому, кілько кури знесли яєць, що м’ясо подорожіло знов, що ярина страх недобра, дальше про свою гризоту, що білизна не хоче схнути, хоч висить уже третій день на шнурі. Він слухав її з привичною увагою. Се був рапорт, якого він мусив вислухати щодень, повернувши зі школи і засівши зі своєю жінкою до обіду. Потім розбирали обоє кожду точку зокрема, а нарешті запитала вона, як йому сьогодні поводилося в школі. О, і він мав гризоту! Малий Михайлович вичерпував його терпе ливість. Він був збиточний і злий, але що був сином директора, то не можна було з ним поводитися остро. — Подумай собі, він намалював мене сьогодні на таблиці і підписав: Пан учитель у сурдуті, що переро била йому жінка». Мені здається, що ліпше бупо б, якби ти не мішалася в кравецькі діла, тим я виставляю себе на посміховисько молодіжі. І глянув на свій сурдут, якого довгі поли і не короткі рукави не збуджу вали справді великого подиву і не зраджували високого естетичного смаку. Але сими словами наварив він собі! Се бупо обурене! Вже зайшло аж так далеко, що він їй робить вимівки за її тяжку працю. — Я все казала, що Михайлович то ледащо, і через него мав би ти не носити свого сурдута, якого пере роблене коштувало мене стілько праці, а ти хочеш тепер кинути його? Ні, Владку, сего я не сподівалася дожити з тобою. Що він трохи задовгий, що кому до того, ми ж не маємо звідки справляти собі щороку нові речі. Він не важився відповісти їй, бо боявся її сліз. Може, її правда. Він не займався ніколи такими річами, як мода, убране. В нього не було на се часу. Школа та лекції захоплювали всю його увагу. Він працював цілими днями і не вважав, як там йому сурдут лежить. А сурдут був вигідний; він був невдячний, що сказав перше своїй жінці, аби не мішалася в кравецтво. Що вона була така добра, так дбала за нього, обходила його, догоджувала йому, гріх би мав гніватися на неї. На своє убране не видавала также нічого, а все складала гроші до купи, аби, як підуть на пенсію, могли собі купити хоч яку-таку маленьку хатинку на селі, бо там хотіла вона жити бодай перед смертю пару літ. Він був зворушений, коли поду мав, яка вона добра. — Не гнівайся, я не покину свого сурдута, — сказав і хотів збиратися до праці. Треба було поправляти задачі. Та ось стукане до дверей не дало йому здійснити сей намір. Перестрашені тим стуканєм, подивились обоє на годинник. Хто се міг бути, що при ходить у сей час? Гості в таку годину! Неможливо! Кому хотілось би робити візити о першій годині? Та се не були гості, лише листо нош, що передав їм рекомендований лист. Обоє перестрашилися. Тремтячи ми руками отворив він лист і почав читати. Та чим довше читав, тим більше малювалося збентежене на його лиці, в кінці подивився нерішучо на свою жінку. — Мальвінцю, подумай лише, знаєш, доктор Ломницький... чи пам’ятаєш його? — Той, що в твоєї сестри був на кватирі? — Той сам. Він пише, що буде переїздити через наше місточко, і просить, чи не міг би переночувати у нас. Як се нам неприємно, то він постараєся про інший нічліг. — Се він пише? Тепер стратила вона притомність духа. Великоміський панич в їх домі! Що ж вона почне з ним! Де він буде спати? У них лише два покої й кухня, а він тум у місті займав сам два покої. Її швагрова казала, що він дуже вибагливий. Не знати, як приймати його, аби він був задоволений і не сміявся з провінції. — І ти думаєш, що він приїде-таки направду? — почала несміло. Він був про се переконаний. Вона склонила з резигнацією голову і почала збирати зі стола. Зараз удалася переіначувати цілу хату. Переставляла меблі, образи, порядкувала, чистила. Як надійшла година приїзду гостя, були обоє доматори святочно прибрані і очікували його. Гість приїхав. І був такий любий, привітний, що вони робили собі вимівки з-за того, що чули так мало втіхи при читанню його листа. При столі розпочав молодий доктор розмову; — Чи пані ходять часто на проходи? Вона почервоніла і подивилася з переляком на свого мужа. — О ні, тут нема куди ходити, самі жидівські вулиці. — То, певно, мають пані приємне товариство в місточку, сходяться часто на забавах, пікніках, вечерках... — Мій муж має так мало часу. Ми не буваємо в жодних товариствах. — То, певно, панство любуються природою, їдуть часто на село. Може, їздите на ровері, 1 пане учителю? Учитель подивився на свою жінку і усміхнувся. — Ні, я сього не пробував іще, — сказав так наївно, що той мало не роз сміявся голосно. — Отже, що робите? Чи ходите на полюванє? — Ні. — То мусите бути знаменитим тарокістом? — Ні, пане доктор, я не граю. — Но, що ж робите в вільних хвилях? — Я... працюю, читаю, пишу. — А пані добродійка? Обоє глянули на себе. Вони не знали, що відповісти на се, бо пані добродійка не мала вільних хвиль, бо вся домашня праця спочивала на її плечах. — Але ж се страшно! Як ви можете витримати щось подібного? Таже ви мусите вмирати з нудьги. Сі слова не виходили їм із думки. Обоє мали дуже злу ніч, не спали майже нічого. Обоє думали про того молодого, повного житя доктора, і щось мов зависть почало пробиватися в їх серцях. Як весело оповідав він про всі чуда великого міста. Чи не перемінили його оповідання їх поєдинчого помешкання? Чи не стали П р о д о в ж е н н я на стор. 17 16 НАШЕ ЖИТТЯ, ВЕРЕСЕНЬ, 1976 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
