Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
shings і евентуально feminism. У суспільному житті й у громадській роботі дозволяється жінкам виготов ляти смачні буфети, базари й у найкращому випадку виставки н а р о д н ьо го м истецтва. Ж інок не уважається за рівнорядних партнерів у громадській праці. їх не запрош ують ніколи до загальногромад- ської управи чи комітету як члена української спіль ноти, а лише як представниць такої чи інш ої ж іночої організації. Жінкам ’’невільно” теж улаштовувати такі вечори чи імпрези (літературні чи авторські вечори, малярські виставки), які вважаються виключно доменою мужчин. Якщо хтось відважиться зробити вилім із завороженого кола, тоді панове (чоловіки) роблять великий рух і з обуренням стверджують, що жінки встрявають не в своє діло, хоч одночасно самі не переводять того в життя. Найбіпьше маркантним і до болю сумним доказом непошанування й байдужого ставлення українського загалу до проявів і проблем організо ваного жіноцтва була справа викинення музейної збірки СУА з Інституту Української Культури в Нью- Йорку. Хоч зразу після цього появився у ’’Свободі” комунікат Екзекутиви СУА, в якому дуже виразно представлено невідрадну ситуацію нашої мистецької збірки, ніхто з громадянства не зареаґував як було б слід. Українське суспільство сприйняло це зовсім байдуже, а як і були одиниці, що вважали цей учинок неправильним, а то навіть і шкідливим, то вони також не заявили себе публічно по нашому слушному боці. Одначе цим могли змінити опінію й зрушити сумління апатичного загалу. У висліді створилася ситуація, в якій наївні, а радше злобні лю ди почали кепкувати собі, мовляв, перевразливлені жінки роблять багато галасу й шуму з приводу кількох вишиваних сорочок, не здаючи собі справи, що це опинилися без даху й приміщення безцінні й неповторні скарби нашого народнього мистецтва! З 90-літнього досвіду бачимо, що наші найкращі задуми не знаходили позитивного відгуку, і наша українська спільнота не виказувала ніколи належ ного зрозуміння й признання для потреб і починів українського жіноцтва. Щ о ж тоді нам робити, як протиставитися й переломити ці відвічні мури загальної байдужости й зашкарублости та несправедливого трактування? Передусім, ми самі мусимо вперто й послідовно включатися в громадське життя, і там виробити собі належну позицію. До цього мусимо відповідно підготовитися: скріпити внутрі своєї організації те, що виявилося добрим, а виправити, а то й змінити те, що не виходить нам на користь. Першим і основним заходом буде спрямувати ментальність нашого членства на правильний шлях. Кожна давня чи новоприбула членка мусить здати собі справу з того, що Союз Українок Америки це не товариський клюб, де членки сходяться, щоб забавлятися, а організація, якої всі членки служать одній спільній великій ідеї, а саме праці для добра нашої Батьківщини. Належно використаний час і солідне виконування своїх обов’язків у рядах СУА дає приємне почуття й велике задоволення та є найкращою нагородою за труд, а одночасно певною запорукою розвитку Організації. Спеціяльно за поб ігати коло н о в о п р и б ул о ї членки теж недоцільне, бо хто включиться віддано в працю, той знайде собі зразу багато приятелів. Якщо будемо розглядати нашу приналежність під таким аспектом, тоді відійдуть на другий плян особисті амбіції і повсякчасна дрібничковість, а це, самозрозуміло, причиниться до тривалої згоди й гармонійної співпраці. Кілька років тому кинуто в нас гасло: закладаймо молодечі відділи! На перший погляд, гасло дуже гарне й корисне. Але чи подумали ми, що станеться, як не буде допливу нових молодших членок до вже існую чих відділів? Відповідь дуже проста і ясна: вону мусять заникнути скоріше чи пізніше. Очевидно, якщо гурт молодих жінок хоче заложити окремий відділ, то не можна ставати їм на перешкоді. Але ми повинні заохочувати молодших, щоб вони ставали членками існую чих уже відділів. Думаю, що спільна праця може бути дуже корисна й ефектовна, бо досвід і розважність старших буде поєднуватися із запалом та енергією молодших у прекрасну гармонію. Останніми часами говориться багато про ’’клюби проф есіоналісток”. Мовляв, СУА своєю програмою не притягає молодих жінок. Треба створити для них щось нове. Це так ніби творити державу в державі. Ми всі ревні приклонники й захисники нашої традиції, пригадаймо собі, як працювало наше жіноцтво в Краю. Ж інки інтелігентні, освічені, міщанки і селянки не ділилися на жодні касти (кляси), а спільно старалися піднести духовий та інтелектуальний рівень нашого жіноцтва. Якраз про фесійні сили знайдуть в СУА поле до праці і замість організувати нову клітину, що, очевидно, забирає багато часу і труду, відразу можуть станути до продуктивної роботи. Тож, святкуючи з незмірною радістю й гордістю 50-ліття СУА,доложім усіх зусиль,щоб наша праця в друж ній атмосфері, при активній участі усіх членок набрала повного розмаху та знайшла признання й пошану в нашого громадянства. Щ об у служінні й відданій праці для Великої Ідеї ми могли сміло повторити за Оленою Телігою: ”... Зберемось відразу, Щ об далі йти — дорогою одною. Заметемо вогнем любови межі. Перейдемо убрід бурхливі води, Щ об взяти повно все, що нам належить, І злитись знову зі своїм народом” . Листопад, 1974 р. НАШЕ ЖИТТЯ, ТРАВЕНЬ 1975 З
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
