Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
спитала думку про теперішню політику сенатора з Нового Загумінку, я збагнув її таємницю. Мені стало шкода тих милих жінок, що трималися свого жіночого товариства, без силі відірвати увагу своїх і не своїх чоловіків від чарівниці, і я спитав, чи вона вже бачила найновішу картину Камонтіно. — Яка це?.. — вичікуюче дивилася вона на мене, але я мовчав. — Взагалі він дуже ориґінальний... цікава композиція... поєднання кольорів... лінія.. Не знаю чи будь-коли жив маляр з таким прізвищем, — воно просто прийшло мені на язик самочинно. — А що Ви думаєте про нову книжку Камієля? — питав я далі, щоб не дати їй часу почати свій новий монолог. Я бачив це ім’я у якомусь журналі, коли сидів у почекальні у свого дентиста. Джоконда відповіла мені, що, на жаль, цієї книжки вона ще не читала, але поробила вже всі заходи, щоб її дістати, бо цього письменника вона дуже цінить за оригінальність стилю. Але з новою політикою еспанського посла в Італії Джоконда не була ознайомлена. Бичувалося, що такий стиль розмови їй не подобався і був для неї незвичний. Вона пашіла від хвилювання, а я, поцікавившись її божком на ланцюжку та сказавши кілька компліментів, перейшов до гурту жінок. Вони мене гостили різними ласощами і дуже тішились, коли я попрохав у них рецепти деяких ново-ко- биляцьких страв. Джоконда скоро відійшла. За десять років мені знову довелося побувати у тій самій ролі, що й попереднього разу, у Нових Кобиляках. Як і десять років тому, мене гостинно приймали, скрізь водили, і школи були у найкращому порядку. Тільки про Джоконду ніхто не згадував. Перед від’їздом мені, як і тоді, зробили прощальне прийняття. Зауваживши, що Джоконди немає, я спитав про неї господаря. Він сказав мені, що вона дуже змінилася інтелектуально, перестала бути такою цікавою, як колись і, мабуть, відчуваючи це, тепер майже не ходить в гості, її навіть перестали вже й запрошувати. Але УСМІХНИСЯ Пльомбер після двогодинної направи водопроводів висталяє господареві рахунок. Господар: Але ж пане, це ж виходить по 50 долярів на годину! Я — адвокат, а за годину більше 40 долярів не беру! Пльомбер: Ну, так... Коли я ще був адвокатом, я теж не брав більше, як сорок! * * * Раз товариш Данилові сказав: Оце маєш! Оженився — і сам собі штани зашиваєш. А Данило образився: — Не плети дурницю! Я не штани зашиваю, а жінці спідницю. (Павло Глазовий, Літературна Україна) сьогодні, довідавшись, що я приїхав, вона виявила бажання прийти. І справді, в годині 11-ій вона прийшла. Як і колись — була елеґантно одягнена, але відразу кинулося в очі, що вона дуже змінилася: постаріла і споганіла. Це була вже не та Джоконда, яку я зустрів 10 років тому, і мені стало її шкода. Я спитав, як їй поводиться. Вона нічого не відповіла на питання, тільки, лукаво посміхнувшись, сказала: — Я читала багато визначних психологів, але найбільшого з них мені довелося зустріти у своєму житті... — Знову вона, давня Джоконда!.. — майнуло в моїй думці, і я чекав, що вона скаже далі. Мені хотілося, щоб вона говорила. — Я спеціяльно прийшла; щоб про нього Вам сказати, — вела вона далі, — Цей психолог і... — вона на хвилинку спинилась, — і психіятр — це Ви. — Ви думаєте, що я тоді Вас вилікував? — надаючи жартівливого тону цьому питанню, сказав я, догадавшися в чім справа. — О, ні! Ви вилікували від мене їх, — сказала вона, вказавши очима на гурт чоловіків, що зібралися навколо гарненької дружини місцевого, недавно прибулого сюди лікаря, яка багато й дзвінко сміялася й своїми розповідями прегарно забавляла товариство, — майже у тому самому складі, тільки більше посивіле і полисіле, що його десять років тому розважала чарівна Джоконда. Я подивився на обох суперниць, що сиділи в проти лежних кінцях кімнати, і зрозумів, що вони віддалені одна від одної віддалю приблизно тузеня років. Я хотів сказати Джоконді, що вона помиляється, що справжня причина зовсім не в тому, що вона думає, але промовчав. Навіщо? В цю хвилину мені хотілося піти до гурту і застосувати всі знання своєї психології, в яку вірила Джоконда, щоб її колишні адоратори повернулися до неї, тільки на цей вечір, але я знав, що це було б безнадійним, бо час не визнає ніякої психології, і я був проти нього безсилий. Суддя: Чи це правда, що Ви казали, що пані Пирожинська — негідниця і розпусниця? Підсудна: Правда, правда ... — але я цього не казала! * * * До видатного американського педагога підступила після його доповіді молода мати і питає: — Порадьте, будь ласка, в якому віці найкраще починати освіту дитини? — А коли ви сподієтесь дитини? — Як то? Моєму синові тепер п’ять років. — Бійтесь Бога, пані! Чого це ви стоїте тут і тратите час? Біжіть додому. Адже ж найкращих п’ять років ви вже втратили! НАШЕ ЖИТТЯ, ТРАВЕНЬ 1975 13
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
