Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
СТЕЖКАМИ ГЕНЕРАЦІЙ МАРТА РІДНА Вакації добігають кінця. У цьому останньому тижні спустіли більше, ніж звичайно, міста, заповнились по вінця ресорти, українські оселі, приватні котеджі над морем, ріками, озерами. Люди відпочивають. Відпочиваю і я у ліску, любуючись усіма ’’благами” води, сонця і чистого повітря... А до мене за леготом вітру долітають з-над ріки слова: — Посилаєте свою дочку цо школи українознавства? — Посилаю, бо так хоче чоловік, але я думаю, що це їй непотрібне. З українознавства хліба їсти не буде . — Пане Ю. Зачуваю про даєте свою ділянку над водою? — — Продаю — — Напевно українцеві. Це ж українська оселя? — — О, я на те не дивлюся. Хто дасть більше, того буде земля. Я потребую грошей . — Ваша Таня на таборі Пласту! — — Ні. Це забагато буде коштувати. Зате за два тижні ми пішлемо її до американського спеціяльного табору. Там вона чогось навчиться, ну... і може зробить якісь добрі знайомства, вона ж уже доростає... — Ну, але ж там інше оточення... та й не думаю, що там дешевше. — Але ж це американський табір не жаль і більше заплатити.... — Ґратулюю. Чую, що ваша Ляриса заручена з українським хлопцем. — Кажуть гарний, мудрий, добре вчиться, працює в студентській громаді.. — — Що там, але нічого не має. — А що ж може мати студент? — — Моя Ляриса делікатна. Вона повинна знайти собі чоловіка на доброму становищі, хочби й старшого, нпр. лікаря, адвоката, ’’бізнесмена”, щоб мати запевнене вигідне життя, а не працювати роками”. — Трапиться такий українець, добре, а ні то хай шукає американця. Встаю з лежака і про ходжуюсь по лісній доріжці. Так то так.... Коли це чую за плечима: — Добрий день п. Марто! Але ж бо ви заховались так у зарості, що й відшукати вас важко. Може перешкодила? — — О, ні, навпаки. Я сама наслухалась таких різних розмов з недалекої пляжі, а все такі невеселі, дивні мені. Хотілось би послухати щось іншого, більш надійного, може саме з уст таких, як ви, молодих. — Я тільки хотіла передати вам привіт із Дітройту від п. І., бо оце приїхала до мами, щоб ще цих кілька днів вакацій провести серед своїх. Я цього року досить багато працювала, саме закінчила студії на університеті. — Ґратулюю — — Дякую — — Але коли ви з Дітройту, то не так легко я вас відпущу. Читала в нашій пресі, що тамошнє студенство досить активне. В квітні молодь організувала україн ський банк крови ім. Валентина Мороза у річницю його уродин, в травні відбулась там конференція СУСТА (Союз Українських Студентських Товариств Америки), а оце в серпні студентка Ада Мушинська разом з іншими українськими студентами з Клівленду відбула аж 16-денну голодівку у протесті проти знущань над В. Морозом. 16 днів, це ж велика пожертва! — І ще яка! Ада закінчила якраз перед вакаціями педаго гічні студії зі ступенем В. А. і записалась до університету, щоб робити мастер. І кинула це все та поїхала до Вашінґтону голоду вати. Та й не тільки вона. Чула, що студент Андрій Міхняк з Клівленду, який голодував аж 21 днів, покинув навіть працю. — Я зі здивуванням гляділа на мою співрозмовницю, а вона про довжувала: — Ми є інші, ніж наші батьки, гріш потрібний до життя, але він не є всім... і її очі замріяно сприймали даль... Наближалась перша година дня, нам треба було йти на полуденок. Я попрощалася з Лідою, не хотячи зв’язувати її своєю повільною ходою і вона почала збігати кам’янистою доріжкою вниз до дороги, за якою виблискувала срібною лентою гірська річка. Її струнка постать і гнучка хода зраджувала красу юних років. Вже доходила до дороги, коли із закруту ’’вискочило” оранжове спортове авто. Короткі два гудки, і авто зупинилось. З нього вискочив стрункий юнак і підбіг до Ліди. — Ігоре! Звідки ти тут узявся?! — долетів до мене крик Ліди. І спокійний голос Ігоря: — Я знав, що ти тут на вакаціях. І побравшись за руки стали підходити до авта. Та невже говорять по-україн- ському!!! За полуденком стояла вже черга. Стала і я. Коли це хтось доторкнув легенько мого плеча. — Я хочу познайомити вас з моїм хлопцем — Ігоре! Це моя НАШЕ ЖИТТЯ, БЕРЕЗЕНЬ 1975 9
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
