Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
В ід гуки Голос до статті Марти Тарнавської "Потрібно громадських українських бібліотек” З надзвичайним захопленням читала я статтю Марти Тарнавської в ч. 10, 1974 р. "Нашого Життя”. Це правда, що місцеві популярні бібліотеки по українських громадах просто необхідні. Приклад філядельфійської бібілотеки Пласту і Рідної Школи є гідний подиву і наслідування, але, може, не копіювання, бо в кожній місцевості існують інакші обставини. Коли громада не дуже велика чисельно, слаба фінансово, не має відповідного приміщення і не має того ядра — гурту людей, які хотіли б посвятитися цій справі — то треба шукати інших доріг. Найважніша проблема — це приміщення; коли в даній українській громаді є кілька церков (порозкиданих), а немає жадного загально-громад- ського "притулку” (я вже не кажу ’’культурного центру”); коли суботня школа українознавства міститься у винаймленій щоденній американській школі, тоді важко знайти центральне і невтральне місце для бібліотеки, з якої користала б уся громада. У випадку української спільноти в Клівленді є одинока можливість — використати факт, що загалом українці є скупчені (тут ’’скупчення” є відносне) у одній частині міста, а саме у Пармі та передмістях, що оточують Парму. І тому вигідним і центральним місцем для української книгозбірні може і повинна служити місцева міська бібліотека. Кожний мешканець утримує бібліотеку частиною свого податку. Публічні бібліотеки існують для задоволення вимог своєї громади. Тому українці, скупчені в даній території, цілком справедливо можуть домовитися з завідуючим бібліотекарем і зорганізувати відділ популярних українських книжок. Коли є запотребування, бібліотека напевно буде в тому зацікавлена. Для прикладу: У Пармі, бібліотека Парма-Снов започаткувала таку збірку українських книжок, на вимогу українських читачів (до речі членок 12 відділу СУА. який також є членом Friends of the Parma Libraries”). Бібліотека призначила спеціяльні фонди, правда, невеликі, бо ситуація фінансова тепер ніде не є задовільна, на ту ціль і доручила декому з наших членок приготов ляти листи книжок для закупу. Щоби скоріше збагатити збірку, деякі книжки дарував 12. Відділ СУА. Також, ця бібліотека зачала випозичати з великої центральної бібліотеки, яка є зовсім окремою інституцією, українські книжки, на довго термінові позики, для вигоди своїх українських клієнтів. Це практичний спосіб мати свою книго збірню, бо вже є готове не тільки фахово влаштоване приміщення, але і його утримування, персонал, адміністрація і опіка. Ще раз, якщо є запотребуван ня, кооперація зі сторони бібліотеки завжди буде, бо ж головна ціль і філософія публічної бібліотеки це задоволити потреби своїх співгромадян — мешканців даної околиці. Зовсім друга справа, заторкнена п. Тарнавською, це летаргія українського читача. Мені здається, що воно є так: певний процент (але дуже малий) нашого суспільства має в приватних збірках 90% видаваних книжок — бо видавництва мають певні селективні адресарі і автоматично висилають свої видання на ті адреси. Для широкої читацької публіки справді треба, як заявляє п. Тарнавська, реклями — і не тільки реклями, але і порядної книгарні, де можна б кожну книжку купити. У Клівленді, та й мабуть в інших менших скупченнях, такого люксусу нема. А навіть, коли б хотілося зробити рекляму для книжок, які надходять до вище згаданої бібліотеки, то також неможливо, бо в громаді немає жадного середника комунікації (друкованого), хоч би раз у місяць, де були б усі новинки, проблеми, пляни і т.д. даної громади. Доводиться уживати метод "кам’яної доби” — від уст до уст — а це зовсім незадовільний спосіб. Однак, варто б зробити "опит Ґалупа” щодо кількости і якости читацької української людини. Без такої статистики, можна тільки вгадувати, що великого зацікавлення читанням українських книжок немає. Для прикладу: вже четвертий рік існує "Гурток книголюбів”, який був заснований при 12. відділі СУА в Клівленді, але який є відкритий для всіх, і тільки яких 10 осіб (на цілий Клівленд і околицю) є дійсно зацікавлені такою чудовою розвагою як обговорювання літератури. Найчастіша відповідь, яку чується від молодих, життєрадісних, бадьорих, освічених людей це — брак часу на читан ня (до речі, гурток збирається тільки 4 до 5 разів у році). Задумувалася я над питанням п. Тарнавської, ”Чи культура в нас — тільки на експорт”? і хотілося дуже заперечити, але, чесно кажучи, треба хіба відповісти: ”як для кого”. Надя Дейчаківська що не було змоги її витягнути. Тоді приходилось "розбивати челюсті” печі, щоб щасливо її вивести... Спечену паску звільняли обережно з форми над подушкою, застеленою чистою скатеркою, щоб паска не зламалася... Поки паска не посвячена, їсти її не можна, бо то гріх. Навіть господині не вільно відламати маленького кусника, щоб покуштувати, чи добре вдалася, бо те було б грубим порушенням старо давньої традиції... Стільки було величної побожности й святої символіки зі святим великоднім хлібом — паскою, що вказують на нашу прадавню високу духову культуру. 8 НАШЕ ЖИТТЯ, БЕРЕЗЕНЬ 1975 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
