Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
РАДІСНЕ ВЕЛИКОДНЄ ОПОВІДАННЯ ДОКІЯ ГУМЕННА Ет... Хіба в Америці відчуваєш по-справжньому Великдень? От у нас!... Ну, я старі часи не дуже то пам’ятаю, ще мала була. Потім "совєцька власть” наші свята заборонила, у церкві зсипний пункт зробила. Село без хреста на церкві стало якесь сліпе, наче безоке... Отож, як лише тільки утекли червоні, — зараз наше село заворушилося. Вже за німців церковцю відбудували, підремонтували. Так, що й правити можна. Б іло вим алю вали, нанесли образів, вишиванок-рушників, квітів. Прикрасили, — все, як має бути. Навіть і хреста придбали, їздили за ним аж хтозна куди. Ото тільки — нема попа. Вже й до Харкова їздили, напитували, — нема, хоч запали! Старенький дяк знайшовся, а священика таки нема. А тут Великдень зближається. Лю ди хочуть паски посвятити, а нема кому. Одна там старезна бабуся була в нас. Вже порохно з неї сиплеться, — а мудра! Вона всю Службу Божу могла вам слово в слово переказати. Прийшла вона, ця староденна бабка, та й каже, що її унук знайшовся, якось то вдалося втекти йому з червоної армії. Отож, — каже, — той унук колись, як ще був маленьким, то прислужував у церкві. Вона його посилала і вчила, як треба, на добру путь наставляла. — Там таке пам’ятливе, — прихвалювала бабуся свого внука, — що й куди там! Воно вже тоді всю Службу знало напам’ять, а тепер я підучу... Аби тільки схотів! А співає ж, але ж то голос має! — Так як? Він же не висвячений! Де це видано, щоб червоноармієць паски святив? — сумнівалися старі люди. — Але тут же й додавали: — Він, отой Сергійко, хлопець, правда, несогірший... Але бабуся й тут краще за всіх знала. Невисвяче- ний має право всю Службу правити до "оглашен- них” і "херувимської”, а всі тропарі й кондаки може кожен невисвячений віруючий проказувати. Почали ми просити того парубка. — Та я ж не вмію, забув! — відмовлявся. — Нічого, бабка навчить! Аби ти тільки нам паски посвятив! Як почали просити, як почали... Як тільки парубок дав свою згоду, зараз пошили йому ризи із свійського вибіленого полотна, понаши вали на них хрести. Все це — під бабчиним наглядом. І виявляється — нічого він не забув, усі тропарі й кондаки, усі церковні напіви понагадував. Там трохи й бабка підучила, а трохи — старенький дяк. Знайшлася в бабки краплиночка свяченої води, от нею й більше води освятили, скільки треба. Та й прийшов Великдень. Наш хлопець, як би справжній священик, усі тропарі й кондаки чудово виголосив, нам паски посвятив. Все честь-честю, все, як за старих часів. Всі такі раді! Почали парубка навперейми обіймати та цілувати, христосуватися. Христос Воскрес! — Воістину Воскрес! — Оце тобі крашаночка! — А це — пасочка від мене! — Хлопець також до кожного: "Христос Воскрес!, Христос Воскрес!” Але ж то був радісний день! Справжній Велик день! І таке вирувало щось невимовно радісне нав коло, і такий же був той Сергій піднесений та щасливий, що так його шанують, що так зумів за священика справитися! Наповнився він великим захватом і захотілося йому не окремо кожному сказати, а на весь свій дзвінкий голос до всіх, до цілого світу вигукнути. Він підніс руки догори і згукнув: — Да здрав... Забув!!! О-о, згадав!!! — Хай живе Ісус Христос! — Слава! — підхопили школярі, а за ними й усі молодші. Та й старі. 1972 Н А Ш А ОБКЛАДИНКА (закінчення) доповняв він свої студії у Відні і М ю нхені. П овернувш ись до Львова стає не тільки визначним малярем, але організатором мистецького життя, публіцистом, рецензентом. їздить на Україну звідки привозить пейзажі, в тому відомий ’’Дніпро біля Києва”, а з поїздок по світі цікаві екзотичні пейзажі та побутові сцени. Іван Труш малює не тільки пейзажі. Його портрети Лесі У к р а їн к и , Ів а н а Ф р а н к а , Кардинала С ем братовича, В. Старосольського звертають увагу "своїм композиційним задумом, глибиною розкриття внутріш нього світу лю дини” .* Малює теж побутові сцени, особливо з Гуцульщини, як "Трембітарі”, ’’Дві гуцулки” і, одна з найкращих, Т а гіл ки", якої частину містимо на нашій обкладинці. Наша коротенька нотатка нехай пригадає нам його, а може з а о х о т и т ь к о го с ь з р о б и т и виставку його творів, які можемо знайти у деяких колекціонерів, а хочби навіть і репродукцій. Варто, щоб молодше покоління поба чило, що наше мистецтво існує не віднині, і то мистецтво писане з великої букви. * Я . Нановський: Іван Труш. ’’М истецтво” . Київ-1967 НАШЕ ЖИТТЯ, КВІТЕНЬ 1975 7
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
