Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ко н сп ір а тивн о , приховано, зненацька... Цей ’’магічний”, колись чарівний і ’’дуже важливий” звичай-ритуал,через який викликали весняний дощ, а тим і урожай, щасливе парування та добробут був майже по всій Україні. В Обливаний понеділок парубки, зустрівшись з дівчатами, обливають їх водою. За це дівчата обдаровують їх крашанками, а у вівторок можуть від давати хлопцям тим же самим, себто обливаючи їх також зненацька, не жаліючи ні святочного убрання, як також не звертали на те уваги і хлопці при обли ванні дівчат в понеділок. На Гуцульщині дівчата в Обливаний понеділок дають леґіням "галунки” себто писанки. Але не дають просто, а ховають за пазуху, а леґінь у неї відбирає писанку, звівши наперед легку боротьбу. Діставши, врешті, дівчину до води, обіллє її водою, а буває, що й скупає цілу. Цілком імовірно, що звичай обливатися водою та ще й біля річки, як то водиться у гуцулів, прийшов до нас із старовинного Риму через західньо-европейські країни. Московський ур яд трактував цей звичай як чисто поганський, і "Правітєльственний Сенат” указом 17 квітня 1721 року урядово заборонив його вживати. Не згадуємо про звичаї виводити коло церкви на Великодні Свята хороводні гагілки, бо про їх зміст, символіку та походження треба було б написати цілу книжку. На третій день Великодня залишався на Україні ще донедавна ще один звичай з порівнюючи вже недавніх часів. В той день "відпроваджували свято” . Селяни збиралися на музики й веселилися. І ось в цей день провадити порядок в громаді доручалось молоді. Для того молодь вибирала з-поміж себе одноголосно "отамана” і "отаманшу” та ’’підотамана” і ’’підотаманшу”. Чи не була це пригадка молоді про колишні славні козацькі часи, що про них мала б згадувати молодь хоч раз на рік. При тому ті вибори по традиції були дійсними тоді, коли названі кандидати обирались голосами всіх учасників, бо в єдності й солідарності сила. Багато ще було в нас Великодніх звичаїв. Але згадаємо ще лише про великодні дзвони, що в них дзвонилося весь час на протязі трьох Великодніх днів. На Великдень кожний наш християнин старався бодай кілька разів смикнути за мотузок і вдарити в дзвін, бо це за народнім віруванням приносить щастя, зокрема тоді добре родила гречка... Колись на Україні були такі люди, що вміли дуже гарно видзвонювати — "грати” на дзвонах. Був на Полтавщині один такий дзвонар Андрій, про якого спеціяльно згадує Олекса Воропай, описуючи звичаї нашого народу. Всі люди, де б вони не були в Полтаві та в околиці, вибігали на двір і, як зачаро вані, стояли й слухали передзвони дзвонаря Андрія. То були справді божественні звуки, що могли виходити тільки з-під рук Богом обдарованого мистця. Вже з самого досвіту на Великдень Андрій на дзвіниці. Він прикріпляв на кожну ногу по мотузку від п’ятьох невеличких дзвонів, а мотузки до п’ятьох інших брав у руки. Мотузки ж з трьох найменших дзвонів тримав у зубах. Позад нього у великий дзвін бив його помічник, а в два середні дзвони, так звані "підчаски” допомагали дзвонити ще два хлопці. То було "тріо” варте уваги самого Бетговена... Говорили про Андрія, що він міг би стати добрим компози тором, якби йому дати належну школу... У першу по Великодні неділю, Томину, в церкві роздається артос. Артос представляє воскреслого Христа, що являвся Апостолам. За церковним переказом цей звичай походить з апостольських часів, коли Апостоли, сідаючи за стіл, лишали вільне місце для Ісуса Христа і клали на цьому місці хліб, що пригадував їм Христа. Роздавання ж артоса (білої пшеничної паски) вірним до споживання означає, що Христос дає нам себе у вічне причастя. Тут цікавим буде подати пояснення самого слова "Артос” — хліба з пшениці, що походив, як поясню ю ть учені знавці, з української прадержави "Ар-Таніс” або — "О рос-Таніс”, що пізніше звалася Тмуторокань. На Вороніжчині існував звичай, що артос висушували, терли на муку, засипали її у мед, яким підгодовували бджіл. У понеділок або у вівторок відбувались ’’проводи” . Громада вірних із священиком йде хресним ходом з корогвами на цвинтар привітати своїх померлих. Там відправляється коротка літія, а тоді великодніми стравами поминають покійних, ходять ”у гості” з могили на могилку, а на добру пам’ять по небіжчиках роздають милостиню старцям, щоб і вони помолилися за упокій. Цей звичай поминання на ’’могилках” зовсім нагадує стародавні "тризни” і з певністю лишився нам, українцям, ще від дохристиянських часів... Як бачимо, багато наших великодніх звичаїв мають ознаки сивої давнини. Більшість їх є такі своє рідні, шляхетні і прекрасні, що ми можемо справді похвалитися такою прегарною спадщиною. ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА: 1. Віктор Андрієвський — Звичаї й обряди українського народу. Кра ків, 1941 р. 2. Олекса Воропай — Звичаї нашого народу. Мюнхен, 1958 р. 3. С. Килимник — Український рік у народніх звичаях. Вінніпеґ 1959 р. 4. Олекса Степовий — Звичаї нашого народу. Нью-Йорк, 1959 р. 5. Евген Онацький — Українська мала енциклопедія. Буенос Айрес, 1957 р. 6. Брокгауз и Єфрон-Енциклопедическій словарь, С. Петербург, 1891 г. 7. о. Володимир Білинський — Дещо з історії Великодніх святку вань. "Америка”, Філядельфія, 6 квітня 1974 р. та інші. НАШЕ ЖИТТЯ, КВІТЕНЬ 1975 5
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
