Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
того, що він, як було сказане, складав український текст на лінотипі. Його пам’ятаємо зі Львова, де був управителем друкарні НТШ. Свою працю він знає і любить, не байдуже йому як виглядає наш журнал. Вміє читати, як зрештою і інші складачі навіть най гірше письмо, хоч вимагається щоб текст був на писаний чітко. Має він своє ’’гоббі” — поштові марки, а теж є знавцем львівського діялекту навіть зладив його словник. Знає теж львівські жарти. Хоч при праці не завжди жартує, бувають ’’бурі і громи”, але їх завжди розладовує добрий гумор і жарт. Д рукували НЖ , тоб то пом нож ували на друкарській машині: бл. п. Дмитро Гонта та бл. п. Теофіль Рудакевич, а потім Василь Дорошенко, який з цієї друкарні відійшов. Останньо друкував Михайло Феркуняк, який теж часто служив нам своїм транспортом, забираючи ” по дорозі” до друкарні. Він теж має свого "коника” — це хата в Лігайтоні, яку сам плянує, будує, прикрашує. Має там гарний город, на якому, як припускаємо, найважніша горо дина це паприка. Добрий гумор і жарти йому теж не чужі, але дуже гнівається на курців, бо походить з гір, тож любить свіже повітря. Прийшла черга на експедицію, яку колись вів інж. Іван Левицький. Тепер вона у руках милої, гарної п. Анни Демяник. Вона залюбки працює при музиці, яка, може, заглушує гуркіт друкарськкої машини. Кажуть, що музику люблять хороші люди. Її руки швидко, швиденько підсовують числа під адресар. Тоді вже число переходило до рук Дмитра Ясін- ського, який відвозив його на пошту. З ними добре нам було працювати, бо їм залежало на тому, щоб число було гарне, і ми їм за це вдячні. Так коротко згадали ми тут тих усіх, з якими працювала довгі роки редактор Лідія Бурачинська, а останні два роки Уляна Любович. Вони обидві попрощалися сердешно з працівниками друкарні ’’Америка” . На все добре! Т і л ь к и м і ж н а м и і т е л е ф о н а м . . . НАШІ І ВАШІ чи... трохи довір’я? Різні конкретні чи уявні кордони ділять групу людей. Нас ділять віроісповідання, річка Збруч, околиці міста чи села, така чи сяка організація. Очевидно, ці кордони, зокрема ці уявні — не зникли і на цих континентах серед нашої спільноти. Наш приятель, пан В. недавно скаржився, як це його, молодого науковця, "покривджено” . Дав він одну свою працю прочитати відомому літературо знавцеві. Цей поробив завваги в його праці такого характеру: ”в Україні не було Просвіт ніколи, це тільки в Галичині”, та ”не було такого як др. Олександер Грушевський, щоб писав про літера туру”. Особа, що подала ці завваги трактувала мого приятеля дещо ’’згори”, бо він тут кінчав студ ії — отже, що може знати про Грушевських (а др. Михайло Грушевський саме мав брата др. Олександ ра, що був літературознавцем). Далі, мій молодий приятель з галицької родини — отже ” що галичани можуть знати про події в центральній Україні” (а там, ’’Просвіта” також була!). Подібне ставлення старших наших науковців (емеритів) до молодших — ” що ж бо вони можуть знати, наприклад, з української літератури?” Молодші часто скептично дивляться на старших — "хіба вони могли ходити до добрих університетів?” Або "скільки з наших старших могли справді вивчати українську літературу — хіба під большевиками? чи під поляками?” Так тільки — ’’свої” — краще знають, інші — мало що варті. Такий поділ чуємо, коли напр. — випускни ки американських університетів дивляться згори на тих, хто приїжджає з дуже швидко зробленими дипломами з УВУ. Доктори з УВУ натомість — дивляться на докторів з американських універси тетів, як на таких, що могли хіба вивчати російську інтерпретацію історії України, отже нічого не знають про справжню історію... Студенти в Гарварді, дивляться згори на тих, хто студію є це саме на іншому університеті і т. п. Чи ж не є це виявом браку пошани до людей іншого середовища, а тим більше браку довір’я до знання та об’єктивности інших людей свого рівня, нижчого чи й вищого? Недавно розповідали мені, як після однієї доповіді з технічної ділянки, коли була дискусія, — встав один чоловік (мабуть, і якийсь колись мав бути артист) і почав питати: ”а чому ви кажете нарід, а не нарбд, чому ’’сосон” а не ’’сосон” ? Одним словом не дуже то культурний чоловік хотів ’’засоромити” і "повчити” доповідача, який був молодшим та ще й з інш ої частини України — мовляв, якже він, "звідтам” , може говорити правильно? Атмосфера в залі досить незручна, та доповідач відповів, що поперше обидва наголоси є в словнику Голоскевича, а подруге це не мовознавча дискусія знавців. Справа наголосів — часом буває ’’пекуча” , зокрема коли деякі лю ди беруть себе за норму — самі не маючи лінгвістичних кваліфікацій. Нам усім варто б пам’ятати, що не важно, що "наші так не говорять”, тільки, що мова широкої України може мати подвійні наголоси чи закінчення (що додає певний кольорит) — і тільки знавці можуть це 12 НАШЕ ЖИТТЯ, КВІТЕНЬ 1975 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
