Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
жується різниця платень жінок і чоловіків аж до 15%. Навіть коли в останньому часі промоція жінок покращала, то платні жінок це не торкається. Отже виходить, що М іжнародній Рік Ж інки ще й тому потрібний. Єдина нагода дати знати цілому світові про цю яскраву несправедливість, що її зустрічає жінка-фахівець на своєму шляху. Таких є більше, але це одна з суттєвих. — Чи зустрічаєте в своїй роботі українців? — Майже ні. Мушу зазначити, що на цю роботу мене спрямувала товаришка-українка, яка тоді в тому уряді працювала, але вже покинула цю працю. Оного разу у часі контролі мені сказали, що один із керівни ків підприємства, де наша група тоді була, українець. Але я не встигла цього провірити, бо ми саме від’їжджали. Подивляю цю молоду українку, що пробила собі дорогу до відповідального посту у зовсім новій ділянці. Майнула думка — як проходить її дозвілля? Чим вона заповнює вільні дні? — Мої ’’вікенди” і свята проводжу в домі своїх батьків у Ф ілядельфії. Там зустрічаюсь з гуртом молоді, що з ними подружила в часі студій. А в вака- ційному часі знов піддаюся привабі змін і руху — тоді подорожую . Тільки вже не по Пенсілванії, а по широкому світі. Тепер пригадую собі, що Марта демонструвала прозірки зі своєї подорожі до Австралії, а пізніше до Ю гославії чи Еспанії. Так вона здійсню є потребу зміни середовища, що її вимагає її живий, допитливий розум. На цьому закінчуємо нашу розмову. Вона збага тила мене не тільки вглядом у невідому дотепер ділянку праці. Але показала (а це нечасто трапляється) молоду лю дину в гармонії зі своїм званням. Воно дає їй вдоволення своїм змістом та й розважає різноманітністю своїх завдань. Л. Бура ЛИСТИ ДО РЕДАКЦІЇ: Залучую 100.- дол. на ’’Запасний ф онд” журна- ла. Ваш цінний журнал передплачую вже, менш- більше, чверть століття і хочу у цей малий спосіб виявити свою вдячність тим одиницям котрі вло жили роки свого таланту, здібностей і тяжкої праці щоби це видання постійно виходило і щоби затримати його цікавим, корисним і все на високім рівні. О ціню ю також те що пробуєте пристосувати журнал до теперішніх часів. Бажаю на будуче, на далі, найкращих успіхів. Також бажаю СУА з нагоди ювілею всего найкращого. З глибокою пошаною і щирим привітом Йоганна Михайленко ПРОЩАЄМОСЯ З ДРУКАРНЕЮ ’’АМЕРИКА”. Хоч уже від січня ’’Наше Ж иття” складається у друкарні ’’Компютопрінт” в Кліфтоні, то ще досі ми не попрощалися з тими, які друкували наш журнал тридцять років, з друкарнею ’’Америка”. Може тому відкладали ми цей оф іційний момент прощання, що нам таки трохи шкода було розставатися з цією друкарнею та її працівниками. Модерні способи одне, а інша річ призвичаєння та й сантимент до атмосфери друкарні, її поспіху, руху, гомону, а навіть запаху фарби. Так попередня редакторка, а тепер співробітниця ’’Нашого Ж иття”, Лідія Бурачинська, як і теперішня редакторка, а колишня співробітниця журнала, Уляна Любович — обидві любили цю працю в друкарні, навіть коли вона вичерпувала, нервувала і навіть злостила. Але треба було цю прощапьну візиту відбути, тож обидві редакторки вибралися до друкарні. Прощаючись Лідія Бурачинська у кількох гарних і теплих словах звернених до директора друкарні Гната Білинського подякувала за співпрацю, добро зичливість і вирозуміння. В адміністрації друкарні попрощалися ми теж з радником Іваном Третяком, який веде канцелярію цієї інституції. Опісля обидві, колишня і теперішня редакторки, попрощалися з усіма присутніми працівниками друкарні, вручаючи їм на пам’ятку видання СУА недруковані в цій друкарні. Не всі з тих, хто складав, друкував і висилав журнал, були присутні. Деякі вже не працюють, інших, тих хто колись тридцять років тому пра цювали, нема вже в живих. З лінотипістів при прощанні присутнім був Володимир Візнер — англомовний складач — та Степан Микитка, який в останніх роках не тільки складав українські тексти, але теж "ломив” , тобто верстав наш журнал. Це давні, досвідчені праців ники і вони вкладали багато зусилля не жаліючи сил, не раз навіть у вільні дні, щоб гарно й добре зложити НЖ. Колись складали теж Василь Дорошенко та Роман Швед, але вони вже тут не працюють. Дальшим етапом у ’’продукційному процесі” це ’’ломка” або по-українському верстання журнала, тобто розбивання тексту на сторінки та розміщення ілюстрацій тощо. Це окрема вмілість, яка вимагає не тільки технічного знання, але теж мистецького трактування. ’’Наше Ж иття” верстав колись бл. п. Теофіль Рудакевич, згадуючи якого Лідія Бурачин ська розказує про його особливе почуття гумору та дотепність. Після нього верстав числа Еміліян Яремко, а останньо Степан Микитка, незалежно від НАШЕ ЖИТТЯ, КВІТЕНЬ 1975 11
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
