Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
жується різниця платень жінок і чоловіків аж до 15%. Навіть коли в останньому часі промоція жінок покращала, то платні жінок це не торкається. Отже виходить, що М іжнародній Рік Ж інки ще й тому потрібний. Єдина нагода дати знати цілому світові про цю яскраву несправедливість, що її зустрічає жінка-фахівець на своєму шляху. Таких є більше, але це одна з суттєвих. — Чи зустрічаєте в своїй роботі українців? — Майже ні. Мушу зазначити, що на цю роботу мене спрямувала товаришка-українка, яка тоді в тому уряді працювала, але вже покинула цю працю. Оного разу у часі контролі мені сказали, що один із керівни ків підприємства, де наша група тоді була, українець. Але я не встигла цього провірити, бо ми саме від’їжджали. Подивляю цю молоду українку, що пробила собі дорогу до відповідального посту у зовсім новій ділянці. Майнула думка — як проходить її дозвілля? Чим вона заповнює вільні дні? — Мої ’’вікенди” і свята проводжу в домі своїх батьків у Ф ілядельфії. Там зустрічаюсь з гуртом молоді, що з ними подружила в часі студій. А в вака- ційному часі знов піддаюся привабі змін і руху — тоді подорожую . Тільки вже не по Пенсілванії, а по широкому світі. Тепер пригадую собі, що Марта демонструвала прозірки зі своєї подорожі до Австралії, а пізніше до Ю гославії чи Еспанії. Так вона здійсню є потребу зміни середовища, що її вимагає її живий, допитливий розум. На цьому закінчуємо нашу розмову. Вона збага тила мене не тільки вглядом у невідому дотепер ділянку праці. Але показала (а це нечасто трапляється) молоду лю дину в гармонії зі своїм званням. Воно дає їй вдоволення своїм змістом та й розважає різноманітністю своїх завдань. Л. Бура ЛИСТИ ДО РЕДАКЦІЇ: Залучую 100.- дол. на ’’Запасний ф онд” журна- ла. Ваш цінний журнал передплачую вже, менш- більше, чверть століття і хочу у цей малий спосіб виявити свою вдячність тим одиницям котрі вло жили роки свого таланту, здібностей і тяжкої праці щоби це видання постійно виходило і щоби затримати його цікавим, корисним і все на високім рівні. О ціню ю також те що пробуєте пристосувати журнал до теперішніх часів. Бажаю на будуче, на далі, найкращих успіхів. Також бажаю СУА з нагоди ювілею всего найкращого. З глибокою пошаною і щирим привітом Йоганна Михайленко ПРОЩАЄМОСЯ З ДРУКАРНЕЮ ’’АМЕРИКА”. Хоч уже від січня ’’Наше Ж иття” складається у друкарні ’’Компютопрінт” в Кліфтоні, то ще досі ми не попрощалися з тими, які друкували наш журнал тридцять років, з друкарнею ’’Америка”. Може тому відкладали ми цей оф іційний момент прощання, що нам таки трохи шкода було розставатися з цією друкарнею та її працівниками. Модерні способи одне, а інша річ призвичаєння та й сантимент до атмосфери друкарні, її поспіху, руху, гомону, а навіть запаху фарби. Так попередня редакторка, а тепер співробітниця ’’Нашого Ж иття”, Лідія Бурачинська, як і теперішня редакторка, а колишня співробітниця журнала, Уляна Любович — обидві любили цю працю в друкарні, навіть коли вона вичерпувала, нервувала і навіть злостила. Але треба було цю прощапьну візиту відбути, тож обидві редакторки вибралися до друкарні. Прощаючись Лідія Бурачинська у кількох гарних і теплих словах звернених до директора друкарні Гната Білинського подякувала за співпрацю, добро зичливість і вирозуміння. В адміністрації друкарні попрощалися ми теж з радником Іваном Третяком, який веде канцелярію цієї інституції. Опісля обидві, колишня і теперішня редакторки, попрощалися з усіма присутніми працівниками друкарні, вручаючи їм на пам’ятку видання СУА недруковані в цій друкарні. Не всі з тих, хто складав, друкував і висилав журнал, були присутні. Деякі вже не працюють, інших, тих хто колись тридцять років тому пра цювали, нема вже в живих. З лінотипістів при прощанні присутнім був Володимир Візнер — англомовний складач — та Степан Микитка, який в останніх роках не тільки складав українські тексти, але теж "ломив” , тобто верстав наш журнал. Це давні, досвідчені праців ники і вони вкладали багато зусилля не жаліючи сил, не раз навіть у вільні дні, щоб гарно й добре зложити НЖ. Колись складали теж Василь Дорошенко та Роман Швед, але вони вже тут не працюють. Дальшим етапом у ’’продукційному процесі” це ’’ломка” або по-українському верстання журнала, тобто розбивання тексту на сторінки та розміщення ілюстрацій тощо. Це окрема вмілість, яка вимагає не тільки технічного знання, але теж мистецького трактування. ’’Наше Ж иття” верстав колись бл. п. Теофіль Рудакевич, згадуючи якого Лідія Бурачин ська розказує про його особливе почуття гумору та дотепність. Після нього верстав числа Еміліян Яремко, а останньо Степан Микитка, незалежно від НАШЕ ЖИТТЯ, КВІТЕНЬ 1975 11
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
