Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
асистентки арт діректора. Образ "Зв’язкова” нарисувала вуглем під вражінням оповідання матері Олени про функцію зв’язкової Краєвої Екзекутиви ОУН між Львовом а Перемишлем зимою 1939/1940 pp. ЛЮБА МАЗЯР Люба вже декілька разів ілюструвала оповідання та рисувала віньєтки для "Нашого Життя". Вона закінчила студії у Пратт Інституті в Бруклині Н. Й. у лютому 1974 p., Graphic Disign. Остання її праця для здобуття ступеня Bachelor of Fine Art це була книжка, яку повинна була написати, а теж оформити, тобто зілюструвати, розмістити рисунки і т. д. Словом від початку до кінця мав це бути її твір. Люба написала це оповідання у двох мовах, по- англійськи і по-українськи. Книжка називається "Кенгуру Поритко” — (подія без кінця). Люба застерігається, що вона не мала на думці нікого, коли подала назву Поритко. Нам дуже подо бається так оповідання, як оформ лення книжки.Містимо поменшену ілюстрацію та короткий виняток з неї. В англомовній частині місти мо проект запрошення на весілля, яке Люба зробила для своєї сестри. КЕНҐУРУ ПОРИТКО ЛЮБА МАЗЯР — Сядьмо під тим кавчуко- вим деревом, — сказав Поритко. — Алеж мій повітроплав... Чи не можеш зрозуміти? Мій по вітроплав!.. — крикнула я в розпа чі. — У житті не те важливе, що хочемо мати, але те, які ми є, — відповів Поритко. Його голос був спокійний і лагідний. Пригадав мені бамбукові палички, які віша ють на стелі веранди, а літній ві тер грається ними, і вони тихень ко дзвенять. — Слухай, — сказав кенґуру, схиливши голову, а після корот кої перерви він продовжував: — Тільки серцем можна від чути те, що істотне в житті. Якусь хвилину Поритко сидів мовчки і це непокоїло мене. Що ж це таке, до чого треба прислу хуватися, відчувати? Я питала сама себе і раптом заявила: — У той час, як я проходжу юся із трубохвостим кенґуру, мій повітроплав може вибухнути, якщо гілля дерев сильніше його при тиснуть. У мене було враження, що По ритко вповні свідомий мого пал кого хвилювання, одначе не ста рався заспокоїти мене. Мені важ ко було повірити, що може існу вати хтось або щось таке, як цей канґуру, що не співчуває мені, коли судьба кинула мене в цю ве лику, незнану країну. Дикі питан ня родилися в моїй голові: невже ж це мрія чи дивний сон? Чи це моя уява грається зі мною, а чи це справді реальна пригода? Хто ж такий цей Поритко? Нагло огорнуло мене неокреслене почування, коли По ритко звернув на мене погляд своїх темних очей. — Слухай, — сказав кенґуру, неначе детально розглядав усесвіт у своєму умі, наче шукав таємної розв’язки створення само го життя. — Прислухайся, як птахи виспівують перед світанком... Слу хай, як листя кавчукового дерева грається з вітром... Прислухайся музиці потока, що спадає по ка менях... Ці звуки зливалися: і пташині співи, і шелест дерев, і журкіт струмочка — перетворювалися у якусь дивну мелодію, щораз тих шу і тихшу. Поритко продов жував: — Але найкращий звук- мелодія — це любов і добра воля. Вперше я старалася зрозу міти його слова, його приховану філософію життя. Вперше я хо тіла уважно слухати, що б він не казав, але як тільки я ввійшла в цей настрій, він раптово встав і сказав: — Ходім подивитися на твій повітроплав! НАШЕ ЖИТТЯ — ЛИСТОПАД, 1974 7
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44 
