Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
ГАННА ЧЕРІНЬ Листопадова слава Вже листопад на порозі — Місяць геройської слави, Днів у боях і тривозі За здобуття держави. Воля для рідного краю — Це заповідна мета. Кращої цілі не знаю, Справа це світла й свята. Слава поляглим героям, Нашим хоробрим стрільцям. Кулі зловіщим роєм Ранили юні серця... Слава повік не загине, Житиме в наших серцях, На здобуття України Ясно освітлює шлях. Струнко шикуймось у лави, Серце із серцем у лад! Сходить у променях слави Місяць змагань — листопад... ІРИНА ДИБКО ЗАВЗЯТЕ БАЖАННЯ Був ясний, соняшний день. Співали пташки, і все було таке лагідне... Але враз, серед пташиних пісень, почувся крик розпуки: — Мамо, мамо, дивися! Хтось її зламав, вона вже зів’яла! На траві лежала найкраща гілка помідора з прив’ялим листям, а над нею стояла Мартуся... По її личку котилися рясно сльози безпорадности і спадали на пов'ялі листочки. Мати пригорнула дівчатко й потішала, як уміла, та поясню вала, що таке лихо нераз трапляється і що на інших кущах ще є багато гарних гілочок. Та це не помагало. Матруся пригадувала мамі, що це була її улюблена гілочка. А коли мама хотіла забрати зламану гілочку, щоб її вигляд не розжалював Мартусю ще більше, заплакане дівчатко взяло гілку в рученята і, ніжно притуливши до обличчя, просило не викидати гілочку. — Я, мамо, покладу її до великої склянки з водою, і побачиш, що вона відживе! От побачиш! Я буду нею так пильно піклуватися, що вона відчує, що я бажаю, щоб вона жила — і те бажання поверне їй життя. Знаєш, мама, — про довжувала Мартуся, — ми в школі вчились, що рослини й квіти вміють нас розуміти; зокрема, кожне привітне слово та ніжний дотик руки для них те саме, що й для мене — коли ти, мамо, пригорнеш мене й кажеш ”ой, ти моя кохана доню”... По такому виясненню, мама чейже не могла запе речити Мартусі. При вікні, у великій склянці з водою стояла досить велика гілка помідора. Вже декілька годин пройшло, а вона все ще похилена вдолину. Зажурені очка раз-по-раз дивились на рослину. Мартуся ніжно пестила руками кожний зів’ялий листочок і щось до НАШЕ ЖИТТЯ — ЛИСТОПАД, 1974 31
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44 
