Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
чих кондукторів та подав усі по трібні інформації. Юрко побіг до міста, до моло дого інженера по пораду і при його noMG-чі написав подання і з потріб ними документами вислав. Інженер не дуже вірив, щоб Юрка із п’ят ьом „русіна" на метриці лриняли. Та чи щастя, чи добрий якийсь дух чи, може, чиєсь слово помогло. Юрка приняли до школи, легко здав іспит і зник надовго. А по дов шому часі з’явився уже в темно- синьому ,,мундурі“ кондуктора польських державних залізниць. Для місцевих поляків ■— шок! їхні кандидати не склали іспитів, а цей „гайдамака“ у мундурі пара дує! Пішли протести, доноси, де легація до міністерства залізниць. Після трьох місяців служби кон дуктора особового поїзду на од ній з найкращих ліній вздовж Пру ту аж до границі Закарпаття, Юр ка, покликали до канцелярії заліз- ничої дирекції. Сам начальник пі сля досить привітної розмови, у я- кій хвалив за здібності і справ ність, повідомив Юрка, що мусить його звільнити зі служби. Хіба . хіба змінить обряд на римський. Але ©продовж тижня, щоб не було запізно. З тяжким серцем їхав Юрко до дому. В дорозі зустрів знайомого інженера. Розказав, просив пора дити. На такі нелюдські вимоги за мало людського розуму. Треба більшого авторитету — думав ін женер. Пригадав свою маму, яка колись вирішила справу про те, до якої гімназії йому вступати. То ж без довшої над уми порадив Юрко ві звернутися в цій справі по по раду до рідної мами. Що вона на те скаже. Другого дня ранком вони знову зустрілися у поїзді. Юрко розка зав свою розмову з мамою. — Мама — розказував Юрко •— вислухала що від мене вимага ють. Тоді довго і пильно дивила ся на мене і на мої руки і сказала: „Знаєш синку, твої ручки такі бі лі, як той хлібець білий, що ти тепер їси. Я годувала тебе куку рудзяним, або житнім, але чорним. Білим лиш на Різдво та Великдень, їж, синку, той хлібець панський і білий, як він тобі не стає в горлі, їж і шануй його. Але, як думаєш за і ього нашого Бога і свою душу продати, то піди перед тим до на шої церкви, помолися і висповідай ся. А тоді, як хоч, то іди свою ду шу продавати, там де її купують. Польський ксьондз недалеко. Але потім абис мені більше не смів до моєї хати прийти, бо я тобі окро пом очі випарю!“ — Отаке, мені мама сказала. Я вам, пане інженере, дякую, що ви мене до мами по пораду післали. Тепер сам собі радити буду. Пізним вечером по тій розмові, до хати інженера хтось різко по стукав. Перша думка була — може поліція. Але це був задиханий наш кондуктор. Без привітання казав: — Бачите мене в мундурі. Я мав два дні часу до надуми, але не ждав і зразу поїхав до дирекції. Вступив до буфету, щоб підкріпи тися і зголосився у канцелярії. Мене покликали. За столом, крім директора, було ще двоє. В одному пізнав я нашого вакантного гостя з Варшави. Не знаю, чи був талі випадково, але я вдав, що його не пізнаю. Сказав службово „Чесць“ і спокійно розповів розмову з ма мою і її слова „піди собі до поль ського ксьондза по метрику, але до моєї хати більше не вертайся, бо тобі очі окропом випарю". По тім я сказав: „я прийшов віддати вам ваш ,,мундур“, бо він для ме не затяжкий, і я дякую вам за службу" Вони всі три зірвалися, як опа рені, і оторопілими очима стріляли то на себе, то на мене. А я поклав на стіл службову шапку і почав розстібати ґудзики мундуру на грудях. Вони перекинулися кількома словами, а „радца“ з Варшави о- бернувся до мене, простягнув руку і сказав: „Ви не мусите міняти о- бряду, ви лишаєтеся далі на служ бі, а свою маму поцілуйте в руку від себе і від мене" ** * На руїнах розваленого бомбами двірця у Мюнхені сидів на клунку старший пан, притримував збоку велику, скріплену шнуром, валізку і безрадно глядів на безконечну чергу до каси. Прохожий в поспіху зачепив клунок і старенький зсунувся на землю. Чемність була тепер рідкі стю, але прохожий ввічливо про сив вибачення і поміг йому підве стися. їх погляди схрестилися. Щось пригадалося. У кількох сло вах обмінялися прізвищами і при гадали обставини свого колишньо го знайомства. — Який я радий, що можу вам подякувати за вирішне слово тоді у канцелярії дирекції залізниць. ІЦе і ще вам дякую. А чи можу вам в чомусь помогти? — О, дорогий пане. Ви могли б помогти і навіть дуже, коли б по стояли біля клунків пеки я піду в чергу по квитки. — Ні! Цього не межу. Це був би надто довгий час і для вас і для мене. Але я зроблю щось інше. Ви сидіть, а я піду по квитки для се бе і для вас. За декілька хвилин старенький мав квиток. Залізничники усіх кра їн знаходять спільну мову. Дякуючи Богові за припадок, а знайомому за прислугу, старень кий додав: —■ Дорогий пане! Як я з сім’єю від’їздив з вакацій до Варшави, а ваші батьки дали нам на дорогу бочівочку меду, то ваша мама ска зала до моєї жінки: „медівничків дітям опечіть, аби їм солодко бу ло" Цих слів маминих хоч до чу жих дітей, не міг я ніколи забути. А ті слова страшні, які ви тоді в дирекції нам переповіли, потрясли нами веіми так, що ми довго ще не могли прийти до себе. Вони за- стр’ягли у моїй пам'яті по ниніш ній день. Дорогий приятелю, і я мав колись маму, але вона помер ла, коли мені було сім років. Мені раз в сиротинці один з моїх ро весників у суперечці, щоб мені до пекти сказав: „твоя мама била русінка". Мене тоді щось у грудях запекло, здавило за горло, заломи лись мої губи — під сміх против ника — задоволеного, що мене зранив. Знаєте, дорогий пане, вона не була русінка, вона була україн ка. І з йсго почервонілих очей упа ла на землю велика стареча пер лина ■—■ сльоза. АФОРИЗМИ ДЛЯ ФЕМІНІСТОК ...Існує щось краще, вартісніше і більш рідкісне, як здібність. Це — здібність розпізнати здібність.
Page load link
Go to Top