Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
ПАМ’ЯТІ ДАНИЛА ЩЕРБАКІВСЬКОГО Дуб зламався... У. ЛЮБОВИЧ „Дуб зламався... Дуб міцний, упертий, по-лицарському чесний, що стояв ка сторожі інтересів у- країк'ської культури, української науки і музейної справи". Так писав про добровільну смерть Данила Щербаківського о- дин із його фахових співробітни ків. А академік Сергій Єфремов у прощальному слові говорив: „Смерть Данила Щербаківсько- го — голосний крик змученої ду ші громадянина, крик дією, щоб звернути увагу громадянства на ненормальності в сфері його ро боти, і крик цей, останній громад ський учинок небіжчика не мусить тір о лу.н ат и м арн о “ Сам Данило Щербаківський, який був глибоко релігійним, у ли стах до рідних писав, що цілком уявляє собі всю глибину вчинку, який збирався зробити, просив ви бачення за горе, якого цей учи нок їм завдасть, але іншого шляху для рятування справи, якій віддав найкращі роки свого життя, він не бачить. Хто ж він був, і яка це була справа, за яку вирішив віддати життя цей музеолог, археолог, етнограф та педагог? Родився він у 1877 р. і ріс у селі Шпичинці на Київщині. Село поло жене в околиці, яка була свідком багатьох історичних подій із часів Богдана Хмельницького і гайда маччини. За переказами, церкву в цьому селі збудував один із учас ників гайдамацького повстання. Священиком у тій церкві був бать ко Данила, який приятелював із проф. Володимиром Антоновичем, Тадеєм Рильським та іншими про відними діячами старої україн ської громади. Зацікавлення ста ровиною напевно народилося вже в наймолодші роки життя Данила та його брата Вадим а ще в рідно му селі. Закінчив Данило Щербаківський історично-філолігеч'ний факультет Київського університету, де був улюбленим учнем історика Воло димира Антоновича. Готувався він до наукової діяльности в ділянці археології. Був це час, на початку нашого століття, багатий у від криття в різних місцях України, в тому теж у Києві, залишків незна ної досі неолітичної культури, яка одержала назву „Трипільської" У молодого вченого поряд з архео логією були живі зацікавлення українською етнографією. Коли його, як фахівця археолога, післа- ли в південці райони Київщини та суміжної Херсонщини, він перево дить не тільки археологічні дослі ди, але збирає етнографічні мате ріяли. Деякий час був викладачем у гімназії в Умані. Там ке тільки продовжує свою наукову робо ту, але заохочує до збирання па м’яток старовини та виробів на роднього мистецтва своїх учнів, з якими влітку робить експедиції на села. Відкрив він тоді залишки селища людей кам’яної доби, три пільської культури біля села Су- шівки, де досліди ведуться й досі. Його популярність довела до того, що царська влада визнала його „неблагонадьожким“. Він пе реїздить до Києва і від 1910 року стає ку стос ом етнографічного та історично-побутового музею у Києві, де працює з його осново положникам Миколою Біляшев- ським. За короткий час ця збірка стала однією із найбагатших на У- країні. При тому співпрацює він з етнографами інших осередків, в тому теж Галичини. У 1912 році почав об’їздку му зеїв, починаючи від Москви, далі відвідує Львів, Краків, Відень, Берлін, Дрезден, Мюнхен, Прагу, Венецію, Верону та інші міста Ев- ропи. Зацікавлення етнографією та пам’ятками історії важать у його житті незалежно від обставин та умоівин. У 1914 р. як старшина артилерії бере участь у війні на території Галичини та Буковини. Тут, інколи всупереч військовим інтересам, боронить від знищення пам’ятки української історії, культури, мистецтва, наприклад забороняє обстрілювати старо винні українські церкви чи дзвін - ниці. З війни привіз він чимало за писок та етнографічних матеріа лів, які готувався видати друком. Частина їх, яка врятувалася, бу ла видана у Празі 1926 р. Під час революції не припиняє він своєї діяльности збирача та музеолога. Крім праці в різних на укових інституціях, поївертаєься до Історичного Музею. JX^sC збір ки присвячує він не тільки свої матеріяльні засоби. Музейні ро бітники були слабо оплачувані, і нераз доводилося Щербаківсько- му заробляти вантаженням дров, або живитися лободою, яку зби рав у парку. Проявляє він неаби яку відвагу стараючися охорони ти від знищення пам’ятки куль тури, предмети мистецтва, архіви, бібліотеки піід час руйнування панських палаців та маєтків. Не раз на власних плечах, або руч ним візком привозив до музею врятовані предмети. Йому припи сують біля 30,000 речей, які при дбав сам або при помочі учнів і друзів для Музею у Києві. Не менш відважно старався ря тувати мистецькі цінности, коли, під претекстом допомоги для го лодуючих у Росії, у 1920 р. по чали забирати з України церковні цінності. Щербаківський рятував, що було можливо, озброєний тіль ки у мандат комісії для охорони іпам’яток мистецтва, при чому на ражався на безпосередню особи сту небезпеку з боку чекістів. Відважний, але ж і лицарсько чесний, він не міг і не вмів, гово рячи словами його прощального листа „боротися з кваліфікованою підлістю" Після короткого етапу вільного розвитку національної культури та науки, який був тіль ки підступом на те, щоб виявити справжні сили українського на укового та культурного світу, по-
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
