Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
В. ЛОМНИЦЬКИЙ У ПАМ’ЯТЬ СОФІЇ ГАЛЕЧКО можуть. Це її досягнення й вона, користуючися ними, повинна збіль шувати свою духову вартість, а не бути тільки автоматом. Нинішній духово залсманий і зматеріялізо- ваний світ можуть відродити тільки сильні індивідуальності. Ми нація великих духових вартостей. СУА, беручи на себе обов’язок організа ції дитячих світличок, взяв і поче сне завдання разом з українською матір’ю виховувати українську лю дину, починаючи вже від третього року її життя. Завдання тяжке, бо вимагає великого вкладу система тично ї праці, яка, щоб дати успі хи, повинна бути поставлена на відповідному рівні. І тут слово °а молодими матерями. Багато з них покінчили університети, знають ва гу виховання, свідомі вартосте се редовища, в якому доводиться зростати їх дітям. Матері не мо жуть стояти осторонь такої важ ливої оправи, як виховання їх вла сних дітей. Батьківські комітети, які повинні бути при кожній світ личці, дають повну свободу спів праці молодим матерям. Хоч мати зв’язана із світличкою тільки два- три роки (дехто дає це за причи ну малого зацікавлення), але ці роки основні в розвитку дитини, й їм матері мусять присвятити ба гато уваги. А втім, працюємо не тільки для рідної дитини, але й для спільноти. Проблемою виховання молодого покоління займався 1-ий СКВУ, о- креслюючи український виховний ідеал, що його поширив II-ий СКВУ, так: ,,Українець, народже ний поза межами України, в духо вому й етнічному аспекті є перед усім українцем, пов’язаним істо ричними вузлами s країною своїх предків. Він докладає всіх зусиль, щоб зберегти українську субстан цію поза межами України. З тією метою він буде передусім зберіга ти й плекати українську мову, як видимий знак і сполучник наці ональної ідентичности“. У своїй праці зустрічаюся з за питами: що ціхує українця й яким він має бути? Українця характе ризують такі прикмети: 1) любов до матірньої мови й українських культурних надбань; 2) пошана й толеранція поглядів усіх україн ців, що служать українській наці ональній справі; 3) плекання хри- Надворі чудова погода. Йду в гори. Які вони гарні, зелені, а там блакитні — зливаються з небом. Іду левадою-полониною, праворуч потік, а ліворуч молодий лісок •— кущі. Йду в бік кущів, пробиваю ся високими травами поміж запаш ними квітками. Бачу дерев’яний повалений паркан, а за ним ряди могил з похиленими хрестами. Усе заросло ^бур’яном, багато могил уже без хрестів. Мабуть, ніхто не порушує спокою тим, що тут по лягли в бою тому кільканадцять літ. Проходжу поміж могилами й читаю, поскільки це ще можливе, написи. Перша могила в першому ряді зліва має ясний чіткий напис: Софія Галечко, хорунжий австрій- стиянського світогляду, як антите зи сучасним теоріям матеріялізму, нігілізму й атеїзму; 4) пошана для культури країни поселення. Як я вже підкреслила, ми нація великих духових вартостей. Нам яг вільно допустити до того, щоб ми їх втратили через негативний вплив середовища. Діти захоп люються чужим, бо не знають вар тосте рідного. Наша молодь не сміє виховуватися на вулиці й підпада ти впливам морального зіпсуття. Перед нею інші завдання. Україн ській дитині треба створити рідне повновартне середовище. Підста вою цього є власне українські ди тячі світлички. Тому звертаємося до україн ських родин і закликаємо їх спів працювати у творенні нових дитя чих світличок, як також у підне сенні рівня існуючих. Ми свідомі того, що цей рівень не завжди за довільний. Але тут потребуємо по мочі батьків і громади. Якщо за домогою дитячих світличок покла демо сильні підвалини під україн ську виховну систему, то в наслід ку усунемо багато проблем, які пе решкоджають нашим дітям рости на повновартісних громадян Аме рики й на повноцінних членів укра їнської спільноти. ської армії, дата народження й смерти. Її сусід— ...енко, „русекій прапорщик11. Дата смерти ідентич на. Усі прізвища українські — од ні українці австрійські, другі — російські. Усі згинули того самого дня — одні за цісаря, другі за ца ря. Але ні. Софія Галечко й її по братими-січовики боролися для України, дарма, що полягли від куль своїх братів з Великої Укра їни... Вертаюся думками до часу, як мені було 9— 10 років. Відтворюю в пам’яті поштові картки-фото- знімки Українських Січових Стріль ців і бачу знімок дівчини в стрі лецькому однострої. Сидить на кріслі, заклавши ногу на ногу: Со фія Галечко, а друга Степанівна. Степанівна десь у Львові учитель кою, а Галечко ось тут біля мене самітня, забута — спить, про до- лю-волю тихо снить. Приклякаю й віддаю шану тим кісткам, що присипані землею, забуті світом ждуть на волю-долю донині. Люди в селі розказували: наші переправлялися через Бистрицю. Була повінь, почала бити росій ська артилерія, міст вода зірвала і багато наших пірвала течія. Від так росіяни убитих-утоплених, на ших і своїх, поховали. Цей міст, от може сто метрів вниз рікою від того ■місця, де моя ,,пляжа“. Те пер там кладка. Другого ранку збираю китицю квітів і несу на могилу Софії. Кла ду їх і переношу образ її обличчя з поштової листівки на могилу. Бачу ї'ї очі, як глядять сумовито на мене. Хочеться щось сказати ‘і бачити усмішку на тому обличчі, і чути одне тихе слово — слово жалю й смутку, а може грімке сло во тієї, що свідомо, добровільно, з посвятою принесла себе в жер тву для вігчини. Прощаю Софію, кидаю синю чічку на її могилу і відходжу. А її очі глядять вдячно за мною, усмішка на обличчі, її кучері па дають униз з-під шапки Україн ського Січового Стрільця... НАШЕ ЖИТТЯ — ЛИПЕНЬ-СЕРПЕНЬ, 1974 З
Page load link
Go to Top