Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
РІК XXXI ЛИПЕНЬ-СЕРПЕНЬ, 1974 Ч. 7 НАТАЛЯ ЛІВИЦЬКА-ХОЛОДНА Безпригальність Я не ргатиму більше квітів на землі моєї полях. Але їх так багато в світі для таких безпричальних, як я. Я не сію і не збираю, бідна хата в чужині моя, але світ від краю до краю належить таким, як я. Сходить сонце щодня уранці, заростає квіттям земля для дітей, для бурлак, для коханців, для таких, як я. 1973 В і т е р Запустив мені в волосся хижі пазурі вітер. Пахнуть трави росяно, набухають яблуні цвітом. Лине, лине весна... — укотре? — сміхом сонця й грому риданням. Скільки ще? — Зо дві, зо три? — А може вже остання? Пий же, серце, повінь дару, грозову, чи квітчасту. Хай ущерть наливає чару все одно — чи горем, чи щастям. 1973 НАШЕ ПОДВІЙНЕ , ЛІТНЄ ЧИСЛО Наше число за липень-серпень, головною темою якого є Український Жіночий Конгрес, що відбувся сорок років тому в Станиславові, не вичерпає її цілковито. В міру того, як наші співробітниці заглиблювалися в неї, шукали матеріялів, зустрічалися з людьми, поставали і по стають усе нові й цікаві аспекти тієї небуденної події, якою був Конгрес. Тож ми рішили, що варто посвятити йому більше місця, тим паче, що можна здобути безпо середні інформації від учасниць або дістати таку уні кальну річ, як одноднівка, видана з нагоди Конгресу, або хроніка, майже щоденник, Союзу Українок у Станисла вові. Про цю останню напишемо в наступному числі, як теж про зустрічі з деякими очевидцями чи учасниками Конгресу. Як зауважили наші читачки, мовним редактором на шого журналу стала поетка Наталя Лівицька-Холодна. Хочемо представити її читачам і в цьому числі знайдете інтерв’ю з нею, яке перевела членка редакційної колегії Марія Барагура а побіч цієї статті її поезії. У цей літній погожий час не хотілося б вертатись до сумних подій, але ж забути їх не можемо і не хочемо. Тож мусимо свої думки звернути в далекий Казахстан до лагеря в Кінґірі. Смерть завжди страшна, убивство завжди вражає. Але коли уява ставить перед нами ряди безбо ронних жінок, що взявшись за руки стоять проти танків, то видається, що тільки якась хвора уява могла рушити ці залізні споруди і вдертися ними в ряди людських, жі ночих тіл. Але в цих залізних спорудах сиділи люди. Чи справді вони люди? З цієї самої породи, цього самого людського роду що й ми? Людина боїться смерти, лю дина смерти не бажає! Що ж спонукало цих 500 жінок станути віч-на-віч із смертю? Нестерпні умовини життя у лагері довели ув’язнених до рішення збунтуватися та зажадати переговорів із пред ставниками Центрального Комітету. Переговори не довели до нічого, бунт продовжувався. Щоб його остаточно злі квідувати, прислали до лагеря танки. Проти них вийшли жінки і взявшися за руки виступили лавою, думаючи, що задержать наступ. Коли ж вигляд безборонних жінок не спинив залізні потвори, не спинив людей із залізними серцями, жінки не поступились і — згинули. Здавалося б, що ця смерть, повинна була потрясти людством, припинити дальші знущання. Досі не спинила. Але забути її не можна, а треба пригадувати світові про неї так довго, як довго пошана людських прав буде тільки пустим словом, а світ не знатиме, або вдаватиме, що нічого не знає про те, що діється за залізною заслоною. НАШЕ ЖИТТЯ — ЛИПЕНЬ-СЕРПЕНЬ, 1974 1
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
