Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Дім родини Палієвих у Перевізці МАРІЯ СТРУТИНСЬКА (Закінчення) Слухали теж того читання і двоє-троє з молодих, а вже невід- мінно, зарившись у якийсь куток — я. Тета Дорця, бачачи мій інте рес до того читання, стала цікави тися моєю власною лектурою: од ного разу забрала мені з рук я- кийсь польський, перекладний ро ман і дала читати подорожні есеї Лесі Українки, а далі я прочитала й Лесині поеми. Теті Дорці я зав дячую моє раннє зацікавлення по- еткою, так мало відомою, як н,едо- цінюваною ще тоді в Галичині. І те, що я могла, одружившись ро ки пізніше, з захопленням прочита ти під ряд усі Лесині драми з пов ного видання ,,Руху“, що першим з’явилися в нашій бібліотеці, а та кож копію докторської праці про поетку, що її мій чоловік, Михай ло склав був напередодні Першої Світової Війни в Краківському уні верситеті — але якої, заплутав шись на своє нещастя в політику (він добре знав російську, західні, не кажучи вже про українську лі тературу) ■— так і не захистив. Ця мала дегресія нехай буде є- диною, може, згадкою про Михай ла Струтинського журналіста й лі тературного критика (псевдо С. Лімницький, Михатинський), що згинув у львівській в’язниці під час большевицької масакри в’яз нів ■— за політику, від якої відій шов був і до якої, по своїй гли бокій вдачі і своєму літературно му знанню зовсім не мав би був належати.... Тета Дорця, при всіх своїх лі тературних і громадських зацікав леннях (а в Перевізці, з її почи ну обговорювалися всі актуальні справи нашого життя, пам’ятаю гарячі розмови з приводу вбивства Коцка), — не була типом bas blue, „синьої панчохи", що занедбує прості життьові потреби родини; цілком навпаки: залишаючи отцю Іванові турботу за пільне госпо дарство, вона находила час на все: провадила (влітку разом із сестра ми) знамениту кухню, була і в стайні, і в оборі, з раннього^ ранку працювала в городі. Город був її великою пристрастю. Вже з досвіт ку поралася там сама, полола, під ливала, обсапувала городину. Хто з нас, молодих і малих, цікавився тоді, звідки взявся той полумисок дорідних, місячних суниць у мо лочній ґаляреті, що з’являвся на столі в жовтні, коли ми приїхали туди на кілька додаткових днів? Чи ті чудові, так гарно дібрані ко льорами гіяцинти, що бережили стежки плеканого великого горо ду, на ранній, у квітні, Великдень? Була в старій плєбанії кімната коло кухні, де стояла швальна ма шина, а в куті стирчала дивна спо руда: бляшаний валець, з іншим, дерев’яним, усередині, обидва гру бо -покарбовані — „останній крик“ тодішньої техніки: машина до прання, про яку нашим міським па ням тоді може й не снилося. ❖ Все ж, було щось, що нагадува ло її колишнє активне зацікавлен ня літературою: Сидора Паліїв зберегла дуже живим інтерес до мови. У мене в пам’яті такий образ: сидимо за обіднім столом під ака ціями — (пахощі фльоксів із не далекої межі городу й пасовиська завжди приносять мені спогади з моєї юної молодости в Перевізці) — і раптом тета Дорця піднялася й пішла до будинку. Коли повер нулася з великим буханцем ясного житньсго хліба (його смак і запах нг забудеться ніколи ), хлопці бо доїдали вже, після купанш в Лім- ниці, приготований до столу — во на сказала з властивою собі, на че б якоюсь засоромленою, усміш кою: — А я навчилася чогось нині від нашого Юрка. Післала його за хлі бом до комори і питаю потім: „Чи то вже останній?" А він мені: „Най нас Бог боронить, їмость! То — послідиий, бо ж хліб у нас ще бу де!" Хто з нас, інтелігентів, знає такі нюанси мови? І ще пригадується епізод: тета Дорця питала в сусідки, чи та не бачила її старшої доні? „Аякже, бачила, онтам, в садку, шолопа- ються в нігтиках" Аж багато ро Сестри і брат Навроцькі по похороні найстаршої сестри Зеновії Бурачинської Сидять зліва: Олеся Навроцька, о. Василь Навроцький, Павлина Дуткевич. Стоять зліва: Сидора Паліїв, Текля Навроцька, Іванна Навроцька. Rev. Wasyl Nawrockyj, the author’s father and his five sisters
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
