Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Дім родини Палієвих у Перевізці МАРІЯ СТРУТИНСЬКА (Закінчення) Слухали теж того читання і двоє-троє з молодих, а вже невід- мінно, зарившись у якийсь куток — я. Тета Дорця, бачачи мій інте рес до того читання, стала цікави тися моєю власною лектурою: од ного разу забрала мені з рук я- кийсь польський, перекладний ро ман і дала читати подорожні есеї Лесі Українки, а далі я прочитала й Лесині поеми. Теті Дорці я зав дячую моє раннє зацікавлення по- еткою, так мало відомою, як н,едо- цінюваною ще тоді в Галичині. І те, що я могла, одружившись ро ки пізніше, з захопленням прочита ти під ряд усі Лесині драми з пов ного видання ,,Руху“, що першим з’явилися в нашій бібліотеці, а та кож копію докторської праці про поетку, що її мій чоловік, Михай ло склав був напередодні Першої Світової Війни в Краківському уні верситеті — але якої, заплутав шись на своє нещастя в політику (він добре знав російську, західні, не кажучи вже про українську лі тературу) ■— так і не захистив. Ця мала дегресія нехай буде є- диною, може, згадкою про Михай ла Струтинського журналіста й лі тературного критика (псевдо С. Лімницький, Михатинський), що згинув у львівській в’язниці під час большевицької масакри в’яз нів ■— за політику, від якої відій шов був і до якої, по своїй гли бокій вдачі і своєму літературно му знанню зовсім не мав би був належати.... Тета Дорця, при всіх своїх лі тературних і громадських зацікав леннях (а в Перевізці, з її почи ну обговорювалися всі актуальні справи нашого життя, пам’ятаю гарячі розмови з приводу вбивства Коцка), — не була типом bas blue, „синьої панчохи", що занедбує прості життьові потреби родини; цілком навпаки: залишаючи отцю Іванові турботу за пільне госпо дарство, вона находила час на все: провадила (влітку разом із сестра ми) знамениту кухню, була і в стайні, і в оборі, з раннього^ ранку працювала в городі. Город був її великою пристрастю. Вже з досвіт ку поралася там сама, полола, під ливала, обсапувала городину. Хто з нас, молодих і малих, цікавився тоді, звідки взявся той полумисок дорідних, місячних суниць у мо лочній ґаляреті, що з’являвся на столі в жовтні, коли ми приїхали туди на кілька додаткових днів? Чи ті чудові, так гарно дібрані ко льорами гіяцинти, що бережили стежки плеканого великого горо ду, на ранній, у квітні, Великдень? Була в старій плєбанії кімната коло кухні, де стояла швальна ма шина, а в куті стирчала дивна спо руда: бляшаний валець, з іншим, дерев’яним, усередині, обидва гру бо -покарбовані — „останній крик“ тодішньої техніки: машина до прання, про яку нашим міським па ням тоді може й не снилося. ❖ Все ж, було щось, що нагадува ло її колишнє активне зацікавлен ня літературою: Сидора Паліїв зберегла дуже живим інтерес до мови. У мене в пам’яті такий образ: сидимо за обіднім столом під ака ціями — (пахощі фльоксів із не далекої межі городу й пасовиська завжди приносять мені спогади з моєї юної молодости в Перевізці) — і раптом тета Дорця піднялася й пішла до будинку. Коли повер нулася з великим буханцем ясного житньсго хліба (його смак і запах нг забудеться ніколи ), хлопці бо доїдали вже, після купанш в Лім- ниці, приготований до столу — во на сказала з властивою собі, на че б якоюсь засоромленою, усміш кою: — А я навчилася чогось нині від нашого Юрка. Післала його за хлі бом до комори і питаю потім: „Чи то вже останній?" А він мені: „Най нас Бог боронить, їмость! То — послідиий, бо ж хліб у нас ще бу де!" Хто з нас, інтелігентів, знає такі нюанси мови? І ще пригадується епізод: тета Дорця питала в сусідки, чи та не бачила її старшої доні? „Аякже, бачила, онтам, в садку, шолопа- ються в нігтиках" Аж багато ро Сестри і брат Навроцькі по похороні найстаршої сестри Зеновії Бурачинської Сидять зліва: Олеся Навроцька, о. Василь Навроцький, Павлина Дуткевич. Стоять зліва: Сидора Паліїв, Текля Навроцька, Іванна Навроцька. Rev. Wasyl Nawrockyj, the author’s father and his five sisters
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
