Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Наше інтерв'ю ГОСТІ З АВСТРАЛІЇ У. ЛЮБОВИЧ Декілька літ тому заблистів до теп Зої Когут у ї ї віршах на сто рінках „Лиса Микити“. Заблистів і заняв постійне місце не тільки на сторінках цього журналу, але теж у полі зацікавлення любителів су спільної сатири. Такої що наче здо рове: ний віник вимітає сміття із найдальших закутків нашого емі граційного побуту, порушує плюнь застсялого еміграційного плеса. Слідкуємо за іменем З ої Когут і вибираємо із шпальт дру кованого слова її вірші, що наче лік-пілюля, яку ковтати інколи гірко, але завжди здорово й ко рисно. Цю творчість привезла до США Ірина Кобзяр-Залеська — актор ка й рецитаторка. Прочитала де кілька віршів спершу в замкнено му, невеликому крузі, потім у лі тературному клюбі в Ню Йорку. Вірші сподобалися. Поміж слуха чами був теж Еко — - і взяв їх для „Лиса Микити “. Читали ми ї ї вірші і думали: хто вона і яка вона та жінка, що вміє спостерігати, дивиться на нас і на себе не тільки з погляду влас ного подвірячка. Її любов до лю дини й патріотизм не проявляєть ся в сантиментальних ах-ах і ох- ах, а в гострій, здоровій сатирі, що вміє сміятися із себе самої, і з нас. Аж ось Зоя Когут й мист киня слова Ірина Залеська приле тіли із Мельборну на наш конти нент. Користаю із їхнього пере бування в Гантері, щоб познайо митися з ними і представити їх читачкам „Нашого Життя “. Нав’язати контакт із Зоєю не звичайно легко і дуже скоро зда ється, що це давня знайома, така, якій не треба багато говорити, бо ви з півслова або й без слів розу мієтеся. Вона близька, дарма, що воїна австралійка з міста Сум на Харківщині, а я американка зі Львова. Хоч правда, скоро виявля ється, що наші дороги малощо не схрестилися... у Казахстані. Бу ли ми там не рівночасно і не в тих самих, а в сусідніх областях, Поетка Зоя Когут P o et Z oya K o h u t але все таки побували добрих кілька літ. Біографія З ої поза межами цих сторінок. Була б цікава. Добре було б щоб Зоя мала це в своєму пляні-писану історію своєго жит тя. З її розповіді хочу представити декілька картин, що наче милеві стовпи визначають ї ї життєвий шлях, а, може, дають вияснення, звідки взявся ї ї сміливий, гострий погляд ка людей, події, ситуації. Почну від ЦЬОГО, ЩО Зоя КОг зацького роду, а почуття гумору характеризувало ж наших козаків. Звідки і чому опинилася вона в Казахстані, Узбекістані, Сибірі? Зоя розказує, як ї ї мати виру шила із рідного міста Суми за слі дами і в пошуках арештованого чоловіка. 8-літня Зоя нізащо не хотіла остатися, і мати взяла ї ї з собою в мандрівку. Почалось від Барнаулу в Алтайському краю. А тоді вже вони дві поселюють- ся близько лагеря й переносяться в різні місцевості Казахстану, Уз бекистану, залежно від того, куди відправляють із лагеря в лагер батька Зої. Поселюються в по близу, і Зоя ходить у школу. Ця розповідь звучить ніби су вора грецька трагедія. А чи не мандрували наші козачки вслід за своїми чоловіками у чужі землі, на Сибір? Перед самою війною на перело мі 1939— 1940 років амнестія до зволяє повернутися у Суми. Пер ше Різдво у бабуні святкують усі разом. Скоро знову зміна: війна. Коли треба було вирушати на захід, батьки віддали ї ї під опіку старшого вже німця, у якого Зоя була перекладачкою. Його нази ває Зоя „Фаті Шмідт“ і він опі кувався нею, ніби власного доч кою, аж до часу, коли у Фрайбур- гу почала студіювати, хоч у кон такті із „Фаті“ та його сім’єю була вона й далі. В опіку у Фрайбурзі взяв її, як багатьох інших, німецький ка толицький архиєпиіскоп д-р Ґра- бер. Він поміг дістатися в універ ситет, дав посвідку, що вона ме шкає у приміщеннях сеетрицтва. Мешкала Зоя тоді в пані Людін, якої -сина повісили в Празі. Зали шив він рукопис книжки, присвя ченої своїй малолітній дочці, де просив ї ї не мститися на словаках, через яких загинув, бо вони доб рі люди. В університеті віднайшла сту дентів українців, там теж позна йомилась із своїм чоловіком і вий шла заміж. Уже разом виїхали в Австралію. Живуть там із сином Богуславом, а тепер теж з невіст кою Марійкою. Коли почала писати? Це важко сказати — вже в шко лі до газеток. В Австралії на по чатку 60-их років. її твори друку вались в українських часописах в Австралії, в альманахах „Новий обрій“ — що виходить в Австра лії, і „Північне сяйво “ — що ви дається в Едмонтоні, в „Лисі Ми кита", в „Нових днях“ в збірнику „Слово" і в „Юнаку11 та в бага тьох часописах, про що писали знайомі, але навіть не знає де. Після того як Ірина Залеська 8 НАШЕ ЖИТТЯ — ЖОВТЕНЬ, 1973 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
