Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Наше інтерв'ю ГОСТІ З АВСТРАЛІЇ У. ЛЮБОВИЧ Декілька літ тому заблистів до теп Зої Когут у ї ї віршах на сто рінках „Лиса Микити“. Заблистів і заняв постійне місце не тільки на сторінках цього журналу, але теж у полі зацікавлення любителів су спільної сатири. Такої що наче здо рове: ний віник вимітає сміття із найдальших закутків нашого емі граційного побуту, порушує плюнь застсялого еміграційного плеса. Слідкуємо за іменем З ої Когут і вибираємо із шпальт дру кованого слова її вірші, що наче лік-пілюля, яку ковтати інколи гірко, але завжди здорово й ко рисно. Цю творчість привезла до США Ірина Кобзяр-Залеська — актор ка й рецитаторка. Прочитала де кілька віршів спершу в замкнено му, невеликому крузі, потім у лі тературному клюбі в Ню Йорку. Вірші сподобалися. Поміж слуха чами був теж Еко — - і взяв їх для „Лиса Микити “. Читали ми ї ї вірші і думали: хто вона і яка вона та жінка, що вміє спостерігати, дивиться на нас і на себе не тільки з погляду влас ного подвірячка. Її любов до лю дини й патріотизм не проявляєть ся в сантиментальних ах-ах і ох- ах, а в гострій, здоровій сатирі, що вміє сміятися із себе самої, і з нас. Аж ось Зоя Когут й мист киня слова Ірина Залеська приле тіли із Мельборну на наш конти нент. Користаю із їхнього пере бування в Гантері, щоб познайо митися з ними і представити їх читачкам „Нашого Життя “. Нав’язати контакт із Зоєю не звичайно легко і дуже скоро зда ється, що це давня знайома, така, якій не треба багато говорити, бо ви з півслова або й без слів розу мієтеся. Вона близька, дарма, що воїна австралійка з міста Сум на Харківщині, а я американка зі Львова. Хоч правда, скоро виявля ється, що наші дороги малощо не схрестилися... у Казахстані. Бу ли ми там не рівночасно і не в тих самих, а в сусідніх областях, Поетка Зоя Когут P o et Z oya K o h u t але все таки побували добрих кілька літ. Біографія З ої поза межами цих сторінок. Була б цікава. Добре було б щоб Зоя мала це в своєму пляні-писану історію своєго жит тя. З її розповіді хочу представити декілька картин, що наче милеві стовпи визначають ї ї життєвий шлях, а, може, дають вияснення, звідки взявся ї ї сміливий, гострий погляд ка людей, події, ситуації. Почну від ЦЬОГО, ЩО Зоя КОг зацького роду, а почуття гумору характеризувало ж наших козаків. Звідки і чому опинилася вона в Казахстані, Узбекістані, Сибірі? Зоя розказує, як ї ї мати виру шила із рідного міста Суми за слі дами і в пошуках арештованого чоловіка. 8-літня Зоя нізащо не хотіла остатися, і мати взяла ї ї з собою в мандрівку. Почалось від Барнаулу в Алтайському краю. А тоді вже вони дві поселюють- ся близько лагеря й переносяться в різні місцевості Казахстану, Уз бекистану, залежно від того, куди відправляють із лагеря в лагер батька Зої. Поселюються в по близу, і Зоя ходить у школу. Ця розповідь звучить ніби су вора грецька трагедія. А чи не мандрували наші козачки вслід за своїми чоловіками у чужі землі, на Сибір? Перед самою війною на перело мі 1939— 1940 років амнестія до зволяє повернутися у Суми. Пер ше Різдво у бабуні святкують усі разом. Скоро знову зміна: війна. Коли треба було вирушати на захід, батьки віддали ї ї під опіку старшого вже німця, у якого Зоя була перекладачкою. Його нази ває Зоя „Фаті Шмідт“ і він опі кувався нею, ніби власного доч кою, аж до часу, коли у Фрайбур- гу почала студіювати, хоч у кон такті із „Фаті“ та його сім’єю була вона й далі. В опіку у Фрайбурзі взяв її, як багатьох інших, німецький ка толицький архиєпиіскоп д-р Ґра- бер. Він поміг дістатися в універ ситет, дав посвідку, що вона ме шкає у приміщеннях сеетрицтва. Мешкала Зоя тоді в пані Людін, якої -сина повісили в Празі. Зали шив він рукопис книжки, присвя ченої своїй малолітній дочці, де просив ї ї не мститися на словаках, через яких загинув, бо вони доб рі люди. В університеті віднайшла сту дентів українців, там теж позна йомилась із своїм чоловіком і вий шла заміж. Уже разом виїхали в Австралію. Живуть там із сином Богуславом, а тепер теж з невіст кою Марійкою. Коли почала писати? Це важко сказати — вже в шко лі до газеток. В Австралії на по чатку 60-их років. її твори друку вались в українських часописах в Австралії, в альманахах „Новий обрій“ — що виходить в Австра лії, і „Північне сяйво “ — що ви дається в Едмонтоні, в „Лисі Ми кита", в „Нових днях“ в збірнику „Слово" і в „Юнаку11 та в бага тьох часописах, про що писали знайомі, але навіть не знає де. Після того як Ірина Залеська 8 НАШЕ ЖИТТЯ — ЖОВТЕНЬ, 1973 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
