Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
РІЗДВЯНИЙ ДАРУНОК АЛЛА КОССОВСЬКА Леся. Українка Мамо, Іде вже зима „Мамо, іде вже зима, — Снігом травицю вкриває, В гаю пташск вже нема... Мамо, чи кожна пташина В вирій на зиму літає ? “ — „Ні, не кожна, — одказує мати, Онде, бачиш, пташіина сивенька, Скаче швидко отам біля хати, — Ще зосталась пташина маленька . „Чом же вона не ьтіка? Нащо морозу чека?“ — „Не боїться морозу вона* Не покине країни рідної, Не боїться зими навісної, Жде, що знову прилине весна“. — „Мамо, ті сиві пташки Сміливі, напевно, ще й дуже, Чи то безпечні такі, — Чуєш — цвірінькають так, Мов їм про зиму байдуже, Бач, розспівалися як!“ — „Не байдуже тій пташці, мій [синку, Мусить пташка малесенька дбати, Де б бодиці дістати краплину, Де б під снігом поживу шукати4*. „Нащо ж співає? Чудна! Краще б шукала зерна!“ — „Спів пташині потіха одна, — Хоч голодна, співа веселенько, Розважає пташине серденько, Жде, що знову прилине весна V Діти! Подумайте над цим вір шем. У ньому наша улю блена по етеса Леся У країнка говорить не тільки про пташок. Про що вам нагадую ть такі слова: „Н з боїться м орозу вш а. Не покине країни рідної". Якщо бути міцним і ба дьорим і пережити зиму, яка пюра тоді настане? У пташки з пір’я до брий захист від холоду, але їй б у ває холодно, і нічого їсти. М оже б ви їй помогли? Винесіть їй узимку трохи хлібця або зерна. У будинку Кулиничів у цей ран ній вечір було дуж е весело! Це був Свят-Вечір, а також ще й день народження наймолодш ого сина — двохлітіьпго Славка. П одумайте тільки: аж два роки стало сьогодні Славкові! Зайш ло сонечко, сховавшись у велику синю хмару, що насунула з заходу. Стали літати сніжинки, спочатку ріденько, несміливо, по тім усе густіш е, аж поки ними не наповнилося все повітря. Крізь г у сту сітку легеньких білих сніжи- I ок світилися вогні з вікон. А сні жинки стрибали й крутилися, не мов у святковому танку. У вітальні мама, бабця та Оля вібирали ялинку. Високе, струнке деревце слухняно підставляло свої пухнасті гілочки. Так любо було віш ати на них кольорові блискучі кульки, електричні ліхтарики, ф і гурки білих янголят, цукерки в срібних і золотих папірцях, і ще багато-багато чудових і смачних речей. А малий Славко в цей час міцно спав у своїй блакиті-.ій опа- ленці і бачив радісні дитячі сни. — Щ ось наш ого тата довго н е ма, — сказала восьмирічна Оля, Славкова сестричка. — Так, щ ось він затримався сьогодні! •— мама підійшла до вік на, за яким не на ж арт розгу л я лась хуртовина... Ялинка була готова. З кухні б у ло чути смачні пахощ і гриб:.ого борщ у, голубців, печених яблук. На столі, покритім вишитим обру- сом, стояла у мальованій мисці кутя і, в гарнім чепурнім глечику, свіжий узвар із суш ених сливок, груш ок і яблук. Усе було готове до Святої' в е чері. О сь-ось мав прокинутись Славко, і тоді можна було б і до столу сідати, якби ж приїхав тато... Але тата не було! А надворі вже не тільки сиіп;ало зверху, а й мело низсм. Бабця внесла на руках зі спаль ні Славка, рож евого зі сну. Він тер кулачком носа і мружив на світло оченята. Він навіть не ба чив ялинки, бо її ще не засвітили. — Ну, що ж, почнемо святку вати, — сказала мама і зняла фартух. Оля підстрибком вбігла з веранди, звідки вона виглядала тата. — Олюсю, засвіти ялинку, промовила мама. Дівчинка клацну ла вимикачем, і в кутку, білявікна, раптом засяяла, заграла всіми своїми прикрасами у світлі різно кольорових ліхтариків красуня- ялинка. Славко засміявся, заплоскав у долоні. Й ого оченята засвітилися захопленням. — Линка, линка! — гукав він. Мама з бабусею врочисто поча ли колядку. Вони співали так гар но, що Оля не насмілилась приєд- і атися, тільки слухала, всміхаю чись. І в цей час на веранді щ ось з а грю кало, і до кімнати, ввесь у сні гу, немов казковий Дід-М ороз, увійшов тато. Спів обірвався... Оля, з радісним вереском, повисла на татовій ш иї... — Тихо, тихо, Олюсю, — ледве воруш ачи задубілими устами, го ворив тато. — У .мене тут, під пла щем, подарунок для Славка — обереж но, не роздуш и його! Усі оточили татка. Мама зраді ла, що е і н , нарешті, псвернувся. Вона допом егала татові овільнити- ся з верхньої одежі, а він перекла дав з руки на руку якийсь клунок, завинений у теплий шалик. Потім тато поклав той клунок на килим, і всі присіли навколо, стежачи, як батькові пальці повільно звільня ють клунок із багатьох навинених на і ього шматок. Н арешті, остання ш матка р оз горнена ■— і діти від захоплення
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
