Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
ХЛІБ Новеля-правда НАТАЛІЯ КІБЕЦЬ П отяг опізню вався на півтори години. Повідомлення про кіль кість вільних місць ще не посту пило, і пасаж ирська каса була з а чинена. Д ощ ило П очекальня третьої кляси була переповнена, і гудіння від голосів нагадувало бджільник. Щ асливіш і сиділи ка лавках, яких було лише три на ці лу залю , а реш та сиділи або: ле жали просто на підлозі. Брудні, обдерті хлопчиська ш а стали поміж людей, уважно при глядаючись до сплячих. — І коли вже той потяг прийде? — промовив один з сидячих на підлозі. — Оце, втретє чуємо — спізнення на півтори години, а си димо вже другу добу! . . Сестра писала з Д онбасу На працю там можна влаш туватися, може б від голоду врятувався, а то, сиди тут . Все не так, як хотілося б! — Він тяж ко зітхнув і замовк. — Скажіть прош у, товариш у, чи можна тут щ ось купити? Чи при станції є базар? — запитав один з сидячих на лавці. — Я хво рий на легоні й їд у лікуватися, та не маю нічого їсти з собою, а їсти так хочеться! Зайш ов було до буф ету, мене звідти прогнали. — То буф ет не для таких як ви або ми . зауваж ив його сусід. — Там можуть їсти лише військові і відповідальні партійні робітники. — Кажете, їсти хочете! . Т е пер більш ість людей хоче їсти Б азар розганяю ть, а ці будки з а чинені і вдень і вночі, бо там ні- го немає. На базарі теж тяж ко щ ось купити, хіба холодцю нава реного з людей. — Як з лю дей? — Та ви мабуть не тутеш ній, що не знаєте, з чого варять тепер холодець? Котів та собак уж е дав но поїли, а тепер варять з людей. Ви не заходьте далеко від станції, бо ьге подивляться, що ви худий. Розм ову перервав крик з п ро тилежного кутка залі — Ти куди? От, я тобі! Д умаєш що сплю?! Лежачі заворуш илися, піднявся ще більший галас. Хтось крикнув: —■ Лови його! Але ніхто не встав і нікого не ловив. Д ощ ущ ух. Н адворі наче посвітліш ало. На обрії почервоні ли хмари. П одавало надію на д о бру погоду наступного дня. — Кому на Знам ’янку, готуйте ся до потяга! — оголосив черго вий по станції. Ті, що не мали квитків, поспі шали до каси. Біля каси утворився натовп. Кожний сунув грош і у ві конце. Касир щ ось кричав, але йо го ніхто не слухав. Люди з вузли ками, клуночками зібралися біля дверей, чекаючи дозволу на ви хід. На пероні появився черговий по станції. Д вері відкрилися. Ю р ба сунула на перон. Переповнений потяг в’їхав на станцію і зуп и нився, чмихаючи парою , закриваю чи брудний перон і обдертих лю дей на ньому. Кожний намагався пропхнутися у вагон. Ті, щ о вже були у вагоні, кричали, що немає місць, але люди все ж лізли. Хоч одну ногу поставити. Зам урзані хлопчиська і собі крутилися тут, виш укую чи вільного і вигідного місця під вагонами. Перон опустів. Черговий по станції дав сигнал, і потяг рушив. Люди у вагонах почали вигідніше влаш товуватися, хто на лавках, хто на полицях для багаж у, а д е хто й у проході між вагонами — всюди, де тільки знаходили міс це. Розглядаю чись по вагоні, м о жна було бачити виснажені об личчя людей, переваж но робітни ків, які працю вали на заводах і по закінченні зміни їхали додому. У кожного був вузлик або скринька, в якій вони везли хліб — свій п а йок, одержаний або куплений у крамниці того заводу, в якому п ра цювали. Цю дорогоцінну річ во ни тримали при собі, міцно прити скаючи до грудей, щ об ніхто не вкрав. Один з робітників в ста рому подертому одязі, з довгим брудним волоссям, яке вилазило з під подертого картуза, раз-у-раз совав брудними порепаними рук а ми в торбину і виймав звідти крих ту хліба, обереж но вкладав у рот, облизував брудні пальці і, стулив ши очі, з насолодою смакував. — Дивись, П аньку, ти доки до їдеш додому, то ввесь пайок з ’їси! — сказав сусід. — Віриш, брате, коли б хата б у ла ближче, а то доки д оїд у То за цих кілька кілометрів так наму чуся над цим хлібом. Коли б не діти, то мабуть, за хвилину про ковтнув би увесь. Ех! І життя ж собаче! — Рано встаєш , а приїздиш пі зно і не маєш часу навіть хліба вволю наїстися! — Ти що, п ’яний чи дурний?! — Чи думаєш , що ти сам тут си диш ? — обізвався хтось. — Я бачу, що цей сусід теж не більше наїдж ений, як і я! — від повів Панько. Гірка усмішка про майнула на його вустах. Колеса вагонів одноманітно від бивали такт по стальних рейках: — цок-цок, цок-цок. . З кутків вагону вилазили тіні, піднімалися під стелю, наче б то простягаю чи руки, щ об схопити в свої обійми ліхтар, який ледь-ледь миготів на середині вагону. Д ехто з сидячих куняв, похитую чись то в один то в другий бік. Кондуктор двічі пройш ов по вагону, позаглядав під лавки і звернувся до людей: ■— П рош у уваж ати на свої ки шені та клунки, бо за тими баху- рами не вгледиш! Сотками веш та ються. — Він ще раз оглянув ва гон і вийшов У Півгородній знову ввійшли п а сажири. Стало ще тісніше. У в а гоні було ж арко, дарма що потяг не опалю вався. Хтось спробував відчинити вікно, але сидячі на під лозі запротестували: — Кому ж арко, хай іде на б у фер! Там досить свіжого повіт ря! Знічев’я з сусіднього вагону по чувся страшний крик: — Уб’ю, падлюко! Як собаку у- б ’ю! — П устіть мене! — Уб’ю! Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
