Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
ХЛІБ Новеля-правда НАТАЛІЯ КІБЕЦЬ П отяг опізню вався на півтори години. Повідомлення про кіль кість вільних місць ще не посту пило, і пасаж ирська каса була з а чинена. Д ощ ило П очекальня третьої кляси була переповнена, і гудіння від голосів нагадувало бджільник. Щ асливіш і сиділи ка лавках, яких було лише три на ці лу залю , а реш та сиділи або: ле жали просто на підлозі. Брудні, обдерті хлопчиська ш а стали поміж людей, уважно при глядаючись до сплячих. — І коли вже той потяг прийде? — промовив один з сидячих на підлозі. — Оце, втретє чуємо — спізнення на півтори години, а си димо вже другу добу! . . Сестра писала з Д онбасу На працю там можна влаш туватися, може б від голоду врятувався, а то, сиди тут . Все не так, як хотілося б! — Він тяж ко зітхнув і замовк. — Скажіть прош у, товариш у, чи можна тут щ ось купити? Чи при станції є базар? — запитав один з сидячих на лавці. — Я хво рий на легоні й їд у лікуватися, та не маю нічого їсти з собою, а їсти так хочеться! Зайш ов було до буф ету, мене звідти прогнали. — То буф ет не для таких як ви або ми . зауваж ив його сусід. — Там можуть їсти лише військові і відповідальні партійні робітники. — Кажете, їсти хочете! . Т е пер більш ість людей хоче їсти Б азар розганяю ть, а ці будки з а чинені і вдень і вночі, бо там ні- го немає. На базарі теж тяж ко щ ось купити, хіба холодцю нава реного з людей. — Як з лю дей? — Та ви мабуть не тутеш ній, що не знаєте, з чого варять тепер холодець? Котів та собак уж е дав но поїли, а тепер варять з людей. Ви не заходьте далеко від станції, бо ьге подивляться, що ви худий. Розм ову перервав крик з п ро тилежного кутка залі — Ти куди? От, я тобі! Д умаєш що сплю?! Лежачі заворуш илися, піднявся ще більший галас. Хтось крикнув: —■ Лови його! Але ніхто не встав і нікого не ловив. Д ощ ущ ух. Н адворі наче посвітліш ало. На обрії почервоні ли хмари. П одавало надію на д о бру погоду наступного дня. — Кому на Знам ’янку, готуйте ся до потяга! — оголосив черго вий по станції. Ті, що не мали квитків, поспі шали до каси. Біля каси утворився натовп. Кожний сунув грош і у ві конце. Касир щ ось кричав, але йо го ніхто не слухав. Люди з вузли ками, клуночками зібралися біля дверей, чекаючи дозволу на ви хід. На пероні появився черговий по станції. Д вері відкрилися. Ю р ба сунула на перон. Переповнений потяг в’їхав на станцію і зуп и нився, чмихаючи парою , закриваю чи брудний перон і обдертих лю дей на ньому. Кожний намагався пропхнутися у вагон. Ті, щ о вже були у вагоні, кричали, що немає місць, але люди все ж лізли. Хоч одну ногу поставити. Зам урзані хлопчиська і собі крутилися тут, виш укую чи вільного і вигідного місця під вагонами. Перон опустів. Черговий по станції дав сигнал, і потяг рушив. Люди у вагонах почали вигідніше влаш товуватися, хто на лавках, хто на полицях для багаж у, а д е хто й у проході між вагонами — всюди, де тільки знаходили міс це. Розглядаю чись по вагоні, м о жна було бачити виснажені об личчя людей, переваж но робітни ків, які працю вали на заводах і по закінченні зміни їхали додому. У кожного був вузлик або скринька, в якій вони везли хліб — свій п а йок, одержаний або куплений у крамниці того заводу, в якому п ра цювали. Цю дорогоцінну річ во ни тримали при собі, міцно прити скаючи до грудей, щ об ніхто не вкрав. Один з робітників в ста рому подертому одязі, з довгим брудним волоссям, яке вилазило з під подертого картуза, раз-у-раз совав брудними порепаними рук а ми в торбину і виймав звідти крих ту хліба, обереж но вкладав у рот, облизував брудні пальці і, стулив ши очі, з насолодою смакував. — Дивись, П аньку, ти доки до їдеш додому, то ввесь пайок з ’їси! — сказав сусід. — Віриш, брате, коли б хата б у ла ближче, а то доки д оїд у То за цих кілька кілометрів так наму чуся над цим хлібом. Коли б не діти, то мабуть, за хвилину про ковтнув би увесь. Ех! І життя ж собаче! — Рано встаєш , а приїздиш пі зно і не маєш часу навіть хліба вволю наїстися! — Ти що, п ’яний чи дурний?! — Чи думаєш , що ти сам тут си диш ? — обізвався хтось. — Я бачу, що цей сусід теж не більше наїдж ений, як і я! — від повів Панько. Гірка усмішка про майнула на його вустах. Колеса вагонів одноманітно від бивали такт по стальних рейках: — цок-цок, цок-цок. . З кутків вагону вилазили тіні, піднімалися під стелю, наче б то простягаю чи руки, щ об схопити в свої обійми ліхтар, який ледь-ледь миготів на середині вагону. Д ехто з сидячих куняв, похитую чись то в один то в другий бік. Кондуктор двічі пройш ов по вагону, позаглядав під лавки і звернувся до людей: ■— П рош у уваж ати на свої ки шені та клунки, бо за тими баху- рами не вгледиш! Сотками веш та ються. — Він ще раз оглянув ва гон і вийшов У Півгородній знову ввійшли п а сажири. Стало ще тісніше. У в а гоні було ж арко, дарма що потяг не опалю вався. Хтось спробував відчинити вікно, але сидячі на під лозі запротестували: — Кому ж арко, хай іде на б у фер! Там досить свіжого повіт ря! Знічев’я з сусіднього вагону по чувся страшний крик: — Уб’ю, падлюко! Як собаку у- б ’ю! — П устіть мене! — Уб’ю! Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
