Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Герб роду Скоропадських Coa't of Arms of the Skoropadsky family тором і першим головою віден ської ,,Січі“ Анатолем Вахняни- ном. Про цю зустріч згадував Вах- няних у своїх ,,Споминах життя'*, які Кирило Студинський видав 1908 p.: „Білозерський впровадив мене, — оповідає Вахнянин - - в хату Єлисавети Милорадович. Вона ме шкала при Бєкерштрассе. Була це багата пані, українська патріотка. Вона подала мені рукопис „Посла- нія“ до „Зорі“ — сербського то вариства і просила, щоб я цей рукопис видав на її кошт друком у Відні під псевдонімом. Я вволив її волю. При цій нагоді я міг роз казати їй про наші національні за ходи, як у краю, де видаваної тоді ,,Правду", так і у Відні. З розмови вийшло, що треба б доконче у Львові заснувати свою друкарню, де можна б друкувати все те, чого у Росії не вільно. Милорадовичка зобов’язалася придбати грошей на друкарню у Львові. З того ча су я бував у неї досить часто та з нею пережив одну цікаву істо рію. Вона спонукала мене, щоб я товаришив їй на масковий баль у Блюменсалле. Вона перебралася за фортуну, а мене переодягнула в костюм Гермеса. Коло 11 год. вночі ми поїхали на маскараду. Ми лорадовичка гарного росту і сві това жінка, похожа була в костюмі дуже на тодішню віденську ар тистку Ґайслінґер. Ми проходжу вались інкогніто по залях, коли нараз приступив до нас архикнязь Леопольд і нав’язав з Милорадо- вичкою розмову по-французьки (якої я не розумів). Архикнязь дуже цікавився особою замаско ваної Милорадовички, що говори ла по-французьки гарним паризь ким акцентом, а згодом став гово рити по-німецьки та здивувався, іцо маска знала і цю мову. Він за питав Милорадовичку по-німець- ки: — Знаєш мене, гарна маско? —■ Чому ж не мала б я тебе знати, — відповіла Милорадович ка. — Адже ти є А'бсалон з-під Са дової. Справжній Абсалон пові сився під час утечі на дереві на своїм довгім волоссі, а ти тільки задраснув собі чоло. Натяк на легкий стріл у голову, який дістав архикнязь у прусько- австрійській війні. Милорадовичка у дотепі сказала, нібито він, уті каючи, задерся об гиляку. Архи князь, ображений цим дотепом, сказав: — Забуваєшся, гарна маско.! Подумай, що я маю до свого роз порядження поліцію! Милорадовичка не злякалася цих слів і відповіла: — Мушу тобі сказати, що я з Наполеоном, проходжувалася на королівських балях, а коли йому сказала неприємне слово, він зав жди вмів мені дати розумну відпо відь, що я, як жінка, мусіла мов чати. Скажи мені також якесь ро зумне слово По цих словах архикнязь роз гніваний відступив від нас, але велів слідити, хто під маскою кри ється. Ми пішли до буфету і засі ли до перекуски. Небаром сів бі ля нас старий генерал, підслуху вав нашу українську розмову, я- кої не розумів і старався загово рити до Милорадовички. Але во на, зміркувавши наміри генерала, відправила його різко. Згодом, по генералі, нав’язався до нашого то вариства молодий офіцер-гусарин у мадярськім костюмі. І того вона легко відправила. А ми, бачачи, що нас слідять також скоро забра лися до виходу, сіли у свою по- возку та веліли везти себе у Пра- тер. Але за нами їхав безнастан но другий візник. Куди ми не скру чували — він слідом гнав за на ми. Тоді з наказу Милорадовички пустився наш візник знову до мі ста і гнав уже шалено. Цим спосо бом втекли ми від погоні й завер нули в Бекерґассе.” Згодом уже 1869 р. Милорадо вичка відвідала Вахнянинів в їх ній хаті, а він ревізитував її в Єв ропейському готелі, де познайо мився з її чоловіком і де знову обговорювали справу окремої дру карні. На початку 70-их років Єлиса- вета Іванівна овдовіла. У неї за- лишився єдиний син Григорій, що служив у російській дипломатич ній службі і був у 1885 р. аташе при російськім посольстві в Пари жі. Він помер уже за большевиків на станції Микошин. Милорадовичі були дуже бага ті. Єлисавета проживала літом у своїм маєтку Санжари під Полта вою, а зимою завжди в Полтаві. Тут познайомилася з гуртом у- країнських патріотів, на чолі я- кого стояв Дмитро Пильчаков, ко лишній член Кирило-Методіїв- ського братства. Під впливом лю дей з цього гуртка їв неї, як каже її біограф Олександер Кониський, ,,'природній національний інстинкт розвинувся до високого ступеня свідомости, і вона стала великою Єлисавета Івановна Милорадович, родом Скоропадська Yelisaveta Myloradovych, patroness of 'the Shevhenko Scientific Society Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
