Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Д арога Маріє Павлівна! ГАННА ЧЕРІНЬ йому туди передати, щ об знав, іцо є в нього мама. М инуло п’ять літ, як Ви нас п о кинули. І десять літ з того часу, як я з Вами познайомилась. Тіль ки десять літ — чи аж десять літ — не знаю, що вірніше. Здається, що знала Вас дуж е довго, як рід ну маму. А ми ж усього двічі б а чились, кожного разу кілька го дин, а реш та приятельства йшло в листуванні. О так промовляю я до М арії П ав лівни Ю ркевич, ніби пиш у їй ще одного листа. Ми познайомились із нею так, як я із своїми найкра щими друзями познайомилась: при громадській роботі. Вона зап ро сила мене написати їй щ ось для її „куточка" в „Нашім ж итті“ ; я од ного разу прислала якийсь дитя чий віршик, і з того часу ніколи їй не відмовляла. Як М арія П ав лівна просить — щ об не було, я напиш у, і саме те, щ о їй потрібно. І щ е й слухалась, як вона мене прохала те чи інше змінити і не „огризалася" так, як до інших р е дакторів. Ну, бо як можна було відмови ти такій розумниці, такому за к о ханому в свою працю педагогові, людині з таким великим і лю бля чим серцем? Її можна було тіль ки підтримувати, бо інакш е б у ло б соромно мені й іншим. Коли я з нею познайомилась, їй уж е наближалась вісімдесятка, а з ви ни одного поздоровлю вача в ж у р налі трапилась помилка — напи сано було, що їй уж е вісімдесять п ’ять літ. І я, „нічтож е усумня- ш ася“, з вісімдесятл’ятиліттям її і поздоровила! М арія П авлівна в наступнім листі спростувала п о милку, і я не знаю , чи була вона так, як всі інші жінки, ображ ена додаванням віку замість відніман ня, чи може й рада була додати ті п’ять літ, щ об почванитись своєю осінньою красою — от, мовляв, скільки літ, а я он яка! Проте, так, мабуть, не було, бо М арія Павлівна була страш енно скромна. Вражена преш ою зустріч чю з нею, я зауваж ила в однім р е портажі, що вона — красуня, з її молодечими блискучими очима й чудовим срібним волоссям, щ о щ е гарніш е виглядало на фоні чорно го оксамитного капелю ш ика (не хустки). — От, що ви про мене написа ли! — Бідкалась потім М арія П ав лівна. — Таж яка я красуня?! Я навіть замолоду красунею не б у ла, от подивіться на знімки... — Дивлю сь і бачу красуню . То ви, М аріє Павлівно, недобачаєте. Та вже ж за щ ось ваш чоловік вас полюбив... — Ох, як то давно було!.. Нема вж е мого любого, але є син; пи ше мені, книжки висилає, а нещ о давно навіть щ ось солоденьке ви слав... Ну, та й я стараю сь щ ось Через кілька місяців після на ш ого знайомства ми вж е почали листуватись не тільки про дитячі твори для ж урналу, а й про все на світі. М арія П авлівна неодмін но хотіла знати, де я бувала на вакаціях, просила фото прислати — ■ хоч подивитися. І хоч їй самій було вже так багато літ, вона теж не була домосидом. З а все своє життя стільки вона вивчила й ви ховала молодих людей, щ о, виріс ши, вони її не забули й наперебій запрош ували поготостю вати в них. А недавня атака серця веліла бути обереж ною , далеко не їзд и ти, та ще й автобуси дуж е гец а ють на вибитих дорогах. Проте, М арія Павлівна не могла подолати спокуси і таки їздила в гасті то в Ню Й орк, то до Клівленду. Там насолодж увалась квітами, тінню буйних дерев. А якщ о була вдома, то й коло себе знаходила красу ■— навесні зацвітали коло вікна кон валії, її улю блені квіти, а пізніше п ’янко пахли липи, що ними була обсаджена вулиця. Не дивлячись на свою лагідність і делікатність, М арія Павлівна була вимогливим редактором. Легенько підходила „обиняком" і просила, щ об уточ нити той чи інший образ чи ви раз, бо дітям треба поясню вати точно і яскраво. То, на її думку, горобці не можуть ,,співати", а тільки цвірінькати, то хлопчик по чав навідуватись до ш коли з вес ни, а потім сказав восени, щ о вже рік минув з того часу ■— як же може таке бути? Одного разу во на мені поскарж илась, що в наді сланім оповіданні вона не знай ш ла ніякого драматичного момен ту, щ об маляр міг передати те малюнком. Мене вхопив сміх, я пиш учи листа реготалась і пообі цяла, що в наступнім оповіданні або „дж ет" приземлиться на самім порозі, або ведмідь ухопить хлоп чика в обійми. Останню обіцянку я таки здійснила: в оповіданні про пікнік справді з ’явився ведмідь (щ о втік із цирку, отж е, на щ астя, був не такий уж е страшний, але ц ьо го ніхто не знав, і всі переляка лись)... Як і слід було сподіва тись, твір б>в належно ілю строва ний до цього „драматичного м о м енту". Марія Павловна Юркевич у колі своїх друзів: зліва на право — Олена Чехів- ська, Ізидора Борисова, Надія Іщук і Марія Юркевич. — Світлина знята у Фі- лядельфії. L ate M aria Y urkevydh am ong her friends (first from right). Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
