Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Д арога Маріє Павлівна! ГАННА ЧЕРІНЬ йому туди передати, щ об знав, іцо є в нього мама. М инуло п’ять літ, як Ви нас п о кинули. І десять літ з того часу, як я з Вами познайомилась. Тіль ки десять літ — чи аж десять літ — не знаю, що вірніше. Здається, що знала Вас дуж е довго, як рід ну маму. А ми ж усього двічі б а чились, кожного разу кілька го дин, а реш та приятельства йшло в листуванні. О так промовляю я до М арії П ав лівни Ю ркевич, ніби пиш у їй ще одного листа. Ми познайомились із нею так, як я із своїми найкра щими друзями познайомилась: при громадській роботі. Вона зап ро сила мене написати їй щ ось для її „куточка" в „Нашім ж итті“ ; я од ного разу прислала якийсь дитя чий віршик, і з того часу ніколи їй не відмовляла. Як М арія П ав лівна просить — щ об не було, я напиш у, і саме те, щ о їй потрібно. І щ е й слухалась, як вона мене прохала те чи інше змінити і не „огризалася" так, як до інших р е дакторів. Ну, бо як можна було відмови ти такій розумниці, такому за к о ханому в свою працю педагогові, людині з таким великим і лю бля чим серцем? Її можна було тіль ки підтримувати, бо інакш е б у ло б соромно мені й іншим. Коли я з нею познайомилась, їй уж е наближалась вісімдесятка, а з ви ни одного поздоровлю вача в ж у р налі трапилась помилка — напи сано було, що їй уж е вісімдесять п ’ять літ. І я, „нічтож е усумня- ш ася“, з вісімдесятл’ятиліттям її і поздоровила! М арія П авлівна в наступнім листі спростувала п о милку, і я не знаю , чи була вона так, як всі інші жінки, ображ ена додаванням віку замість відніман ня, чи може й рада була додати ті п’ять літ, щ об почванитись своєю осінньою красою — от, мовляв, скільки літ, а я он яка! Проте, так, мабуть, не було, бо М арія Павлівна була страш енно скромна. Вражена преш ою зустріч чю з нею, я зауваж ила в однім р е портажі, що вона — красуня, з її молодечими блискучими очима й чудовим срібним волоссям, щ о щ е гарніш е виглядало на фоні чорно го оксамитного капелю ш ика (не хустки). — От, що ви про мене написа ли! — Бідкалась потім М арія П ав лівна. — Таж яка я красуня?! Я навіть замолоду красунею не б у ла, от подивіться на знімки... — Дивлю сь і бачу красуню . То ви, М аріє Павлівно, недобачаєте. Та вже ж за щ ось ваш чоловік вас полюбив... — Ох, як то давно було!.. Нема вж е мого любого, але є син; пи ше мені, книжки висилає, а нещ о давно навіть щ ось солоденьке ви слав... Ну, та й я стараю сь щ ось Через кілька місяців після на ш ого знайомства ми вж е почали листуватись не тільки про дитячі твори для ж урналу, а й про все на світі. М арія П авлівна неодмін но хотіла знати, де я бувала на вакаціях, просила фото прислати — ■ хоч подивитися. І хоч їй самій було вже так багато літ, вона теж не була домосидом. З а все своє життя стільки вона вивчила й ви ховала молодих людей, щ о, виріс ши, вони її не забули й наперебій запрош ували поготостю вати в них. А недавня атака серця веліла бути обереж ною , далеко не їзд и ти, та ще й автобуси дуж е гец а ють на вибитих дорогах. Проте, М арія Павлівна не могла подолати спокуси і таки їздила в гасті то в Ню Й орк, то до Клівленду. Там насолодж увалась квітами, тінню буйних дерев. А якщ о була вдома, то й коло себе знаходила красу ■— навесні зацвітали коло вікна кон валії, її улю блені квіти, а пізніше п ’янко пахли липи, що ними була обсаджена вулиця. Не дивлячись на свою лагідність і делікатність, М арія Павлівна була вимогливим редактором. Легенько підходила „обиняком" і просила, щ об уточ нити той чи інший образ чи ви раз, бо дітям треба поясню вати точно і яскраво. То, на її думку, горобці не можуть ,,співати", а тільки цвірінькати, то хлопчик по чав навідуватись до ш коли з вес ни, а потім сказав восени, щ о вже рік минув з того часу ■— як же може таке бути? Одного разу во на мені поскарж илась, що в наді сланім оповіданні вона не знай ш ла ніякого драматичного момен ту, щ об маляр міг передати те малюнком. Мене вхопив сміх, я пиш учи листа реготалась і пообі цяла, що в наступнім оповіданні або „дж ет" приземлиться на самім порозі, або ведмідь ухопить хлоп чика в обійми. Останню обіцянку я таки здійснила: в оповіданні про пікнік справді з ’явився ведмідь (щ о втік із цирку, отж е, на щ астя, був не такий уж е страшний, але ц ьо го ніхто не знав, і всі переляка лись)... Як і слід було сподіва тись, твір б>в належно ілю строва ний до цього „драматичного м о м енту". Марія Павловна Юркевич у колі своїх друзів: зліва на право — Олена Чехів- ська, Ізидора Борисова, Надія Іщук і Марія Юркевич. — Світлина знята у Фі- лядельфії. L ate M aria Y urkevydh am ong her friends (first from right). Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
