Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Рис. Христя Баранська Тоді мама сказала, що треба всім дати по шматочку, а також дати і сусідам. Коротко, мені більше нічого не дісталось. Але я вже була задоволена. Мені дали по рожню баньку. Бідай з Манджурії привіз цілий міх цікавих спостережень. Він знов нам оповідав про страшних та жорстоких хунхузів, про китай ців, що їдять патичками, носять довгі коси, та не можуть вимови ти літери щ. Про перламутрових китаянок із скаліченими ніжками, та про шшки, де весь час віють холодні з снігом вітри. Також ска зав, що віз мені ,,справжню" ма леньку мавпу, але її мама так пла кала, так плакала, що він не ви тримав і її лишив дома. Я була з ним зовсім погодилась, хоч мені хотілось мати ,,справжню мавпу", навіть і малесеньку. Дорогий мій друже, Євгенію Прокофієвичу! — де ви? Чи ви поклали свою голову ще за пер шої війни? Чи мали велике ща стя полягти захищаючи від моска лів, так улюблений вами Кам’я- нець? Чи згинули в холодних тун драх Сибіру? Чи в німецьких та борах?... А може просто, тут, ска жу в якомусь Масачусетсі, чи Є- ленвіл спокійно закінчили свої дні, захоплюючись куркою, чи кей- ком? Правда, я в таке не можу повірити. Моя мама ніколи не вчилася спі вати. Казали, що в неї було добре меццо сопрано. Колись до нас у Гайсин загостив на пару днів ві домий російський хор „Словянско- го-Щ едрова“ і давав концепти. Цей хор був підтримуваний яко юсь державною установою. Вони шукали голосів, і почувши про маму прийшли до нас. Попросили маму заспівати і зразу ж начали намовляти, щоб вона вступила до хору. Мама відмовилась. Ми були на цьому концерті. Це було коло 50-ти хористок. Вони були одяг нені в оксамитні блакитні ,,сара- фани“ й вишиті перлами „кокош ники". Мені, малій, вони дуже спо добались. У той чарівний вечір, що його тут згадую, мама стояла на ве ранді спершись на поручча і по чала стиха співати. Хтось, що си дів на сходах, став акомпанювати на гітарі. Вона була в „ударі", тоб-то мала настрій співати. Про співала кілька пісень, але чомусь на мене зробило враження, най більше врізалось у пам’ять „Ой, не світи місяченьку". О, Боже, як вона співала! Пісня пливла, ши рилась, та заповняла все. Я зі зди вованням, захопленням і страхом її слухала. Коли мама співала ,,сольо“, мені здавалось, що вона від нас відходить. Цього почуття я не мала, коли вона співала в хо рі. Цей далекий вечір і тепер ви ринає у мене в пам’яті, коли хо чу пригадати, щось минуле, щось приємне. Н аш а о б к л а д и н к а Квітневе число появилося в новій обкладинці. Наші читачки-передплат- ниці зустріли її по-різному. Перша карточка, і то як видно зі змісту на писана зразу після одержання числа, починалася словами: ,.Ґратулюю змі н и в Далі були деякі поради щодо змінної частини обкладинки. Підписа на була Лариса Онишкевич, яка ін коли містить у нас свої рецензії, стат ті чи репортажі (на жаль, не так ча сто, якби хотілося, бо закінчує док торську працю і не має часу). Це бу ло дуже приємне, бо хоч оформлює мо „Наше Ж иття44 не тільки згідно з нашим смаком, але за порадою фа хівців, і проектувала обкладинку ви сококваліфікована професійна мист- киня, але все таки одобрення читачів для нас дуж е важливе. Вслід за цією карточкою пані Лариси посипались телефони, зауваження при безпосе редніх зустрічах, або через книгарів чи кольпортерів. Справді зовсім не гативну оцінку приніс один лист. На жаль, підписана пані застереглася, щоб не відповідати їй на сторінках „Нашого Ж иття“. Тож можемо тіль ки загально сказати, що не подоба лося їй усе, від кольору починаючи (а він буде інший у кожному числі) і кінчаючи на різьбі, яку ця пані на звала „модерною“. Дехто критикував колір, або якісь інші елементи обкладинки, а деякі просто заявили, що вони до поперед ньої обкладинки привикли і не пізна ли „Нашого Ж иття“. Але, на нашу радість, більшість, особливо молодих читачок таки одо- брили нашу обкладинку, а навіть при йняли її ентузіястично. Тепер у Ваших руках вж е наступне число із св. Ю рієм на темно-червоно му тлі. Колір інколи залежатиме від взору на останній сторінці, бо мусиг мо використати колір, який виступає у вишивці. Сьогоднішня обкладинка — різьба Аки Перейми, про яку пишемо в на шому інтервю. Різьба ця заперечує поділ мистецтва на „мужеське“ і „жі ноче". Стрінеться вона з різною оцін кою якраз через те, що вона модерна. У загальному числимо на те, що навіть ті, які до нової обкладинки не привикли, згодом її полюблять і буде вона так подобатися читачкам, як по добається редакторам (майже всім!). Два рази дає. хто скоро дає! НАШЕ ЖИТТЯ — ЧЕРВЕНЬ, 1973 І
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
