Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Ганна Черінь Я к м ій т а т о У К РА ЇН К А Я М АЛЕНЬКА г а н н а ч е р ін ь (Оповідання, нагороджене на XII конкурсі СФУЖО) У нас схогодні свято І радощів багато: У мене добрий тато, І я його люблю! Він все на світі знає, Та ще й мене навчає. Всі речі направляє —■ За це його хвалю! Люблю я працювати І в школі добре вчусь, Щоб все на світі знати, Як любий мій татусь. ГРА В ГОРОБЧИКІВ Діти — „горобчики" сідають на стільці, поставлені рядочком. Од ній дитині і?.е вистачає стільця — цей „горобчик" без гніздочка. Всі починають співати: У гніздечках, у гніздечках Горо'бці живуть. Рано встають, рано встають, Нам спати не дають! Тоді всі встають із стільців, ска чуть по кімнаті на двох ногах і кричать: Цвірінь-цвірінь! Цвірінь-цвірінь! Цвірінь-цві-рінь! Ліжко покинь! ГорОбчик, що не мав гніздечка, раптом виголошує: Стрибати більш не хотіли, До гніздечок полетіли! І швиденько займає одне з „гніз дечок". „Горобці" швидко сіда ють на стільці, а той, хто не встиг, лишається без місця. Гра почина ється знову. Коли вже потомляться, вчитель ка розповідає дітям про горобчи ків: як воїни стрибають, що їдять, де знаходять свою їжу, яку нам приносять користь. простий, а як на совенят — То кривий. — Дві риски тобі за злу відпо відь. Восени знов прийдеш на іспит. Котик Мур покрутив вусами і злісно промурчав собі під ніс: — Цілий місяць плян малював, а тепер знов учитись треба. Де ж справедливість ?! Вчора Ніні минуло чотири ро ки. Зібралось багато гостей — і дітей, і дорослих . . . Перед Ні ною виросла гора пакунків, по в’язаних кольоровими стрічками. Ніна довго не наважувалась їх відкривати, а старалася відгадати, що всередині. — Я знаю! Я знаю! Тут ведме дик! Він брунатний, із блискучими очицями й круглими вушками! — Не вгадала! Не вгадала! — кричали діти. — Який же це вед медик? Це ■— зайчик! — А це — напевно лялька! У неї довгі, до пояса коси, а звуть її Марусею! — Не вгадала! Не вгадала! Це ведмедик! Врешті решт, Ніна майже всі подарунки повгадувала, •— тільки пакунки переплутала. Сьогодні коло Ніни сидять і вед медик, і ляля Маруся, а перед ни ми розкриті книжечки з малюнка ми, що поштою прислала бабуня. Бабуня була недужа і через те не змогла приїхати на Нінин день народження. — Мамо, я трохи погуляю в са дочку, добре? — Авжеж, донечко, погрійся на сонечку та полий квіти. Тільки не виходь на вулицю й не дрочи су сідчиного Бровка. Ніна взяла за лапку ведмедика і повела доріжкою: — Ході, ході, не падай, іди рів ненько, так як я . . . Втомився? Ну, то посиди отут, поки я пол лю квіти... Коли Ніна впоралась із квітами, ведмедик вже міцно спав. — От, біда, •— зітхнула дівчин ка, — і ведмедик спить, і ляля спить — що ж мені робити? На віть Бровка немає — теж, мабуть, спить. А я спати не хочу, бо що я тоді вночі робитиму? Вигляну на вулицю, може там є Петрусь... Петруся не було. „Теж, мабуть, спить", — подумала Ніна. Але що це? Просто перед нею спинивсь автобус. З нього вийшло кілька людей, а дві жінки поспішно вско чили в передні двері. Ніна пам’я тала, що цим автобусом приїзди ла бабуся. Шкода, що вона тепер хвора... А що як її відвідати?! І Ніна, не довго думаючи, вскочи ла в автобус вслід за двома па нями. Довго думати не було коли, бо автобус спиняється лиш на хвилину. „А що подумає мама, як не знайде мене в садочку?" — Зля калася дівчинка, але зараз же са ма себе потішила: „Я ж тільки на хвилинку. Поцілую бабусю, по говорю трошки, та й додому. І ще в бабуні є телефон, і ми за дзвонимо до мами". Автобус мчав швидко-швидко... Пролітали повз вікно дерева, хати, махали руками якісь діти... Але де ж бабусина хата? Вона така жовта, з білими воротами, а коло воріт ростуть дві ялинки та квіти, Проте, такої хатки ніде не було видко, і Ніш перелякалась. Най гірше було, що вона не могла ні кого запитати. Ніна була дуже смі лива й балакуча, але вона не зна ла англійської мови. Вони щойно півроку тому приїхали з Німеччи ни, де по-англійськи не розмовля ють. Німецькою мовою Ніна зна ла лиш кілька слів, але дуже до бре говорила по-українськи. Про те, коли вона одного разу заго ворила у крамниці до дітей, воїни подивились на неї якось ніби зля кано, а тоді почали реготати й пе рекривлювати Ніну. Ніна розпла калась і запитала маму, чому діти її не розуміють. — Бо вони — не українці. Поче кай, підеш до школи, то й ти вив чиш англійську мову — тоді ти будеш говорити аж двома мова- м)и. А покищо вистачить із тебе української... В нашій дільниці і так майже самі українці. (Закінчення буде) ЗО НАШЕ ЖИТТЯ — ЧЕРВЕНЬ, 1973 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
