Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
ВІДІЙШЛА НЕБУДЕННА ЛЮДИНА Л. Б. Несподіваною вісткою перейшла крізь наші поселення посмертна згадка Оксани Дучимінської-Ми- гул. Вона струснула гурт її при ятелів і знайомих, не сколихнув ши ширших кругів. Та ми повинні усвідомити собі, що відійшла у вічність людина небуденних прик мет і широкого громадського дія- пазону. Оксана Дучимінська народила ся в 1908 р в Киритниках, де її батьки вчителювали. Мати вміло виховувала дочку, пробуджуючи в неї зацікавлення фолькльором і літературою. Наші визвольні зма гання вона пережила дитиною. Це закріпило в неї патріотичні почу вання і молода дівчина постанови ла прикласти своїх сил до підне сення рідного народу. Тому й за кінчивши у Львові гімназію, вона почала студіювати агрономію в Укр. Госп. Академії в Подєбра- дах. Виростаючи на селі вона ро зуміла велику потребу піднесення сільсько- господарської освіти. І тут у цій високій школі під про водом світочів громадської агро номії вона готувалась до того. За кінчивши студії в 1932 р. вона зго лосилась до Т-ва „Сільський Го сподар" у Львові. На початку пра цювала, як асистентка повіт, агро нома Львівської Філії. Вже в 1935 р. перебрала реферат плекання сільсько-господарських тварин і контролю молочарень Львівського повіту. І так вона ішла дальше по щаблях тих завдань, аж поки в 1938 р. не стала повітовим агро номом. Оцей її шлях, окреслений кіль кома реченнями, не передає ши рокого діяпазону зацікавлень і праці. Поруч фахового знання ви магав він великих організаційних здібностей, доброго виступу і вмілого підходу до людей. Ці здіб ності були в молодої Оксани і во на вміла користуватись ними. Ко ли в 1934 р. вона розпочала пра цю удвійку з повіт, агрономом, то в 1937 р. у Львівській Філії було вже 6 фахових працівників. Свій запал уміла передати іншим. На по сті пові% агронома вона стала пе реводити в життя далекосяглі про екти. Та цей розвиток нашого сіль ського господарства перервала 2 світова війка. Для Оксани Дучимінської пов’я залась ця подія також із особи стим щастям. У 1939 р. вона одру жилась із Іваном Мигулом, керма ничем Хліборобського Вишколу Молоді. Щоб уникнути пересліду вань большевицької влади по дружжя перейшло границю до Белзу, де Оксана продовжувала працю в місцевій Філії С.Г. Іван Мигул незабаром загинув при пе реході границі, сповняючи зав дання боєвика. У Белзі народився їм єдиний їх син, що ніколи не бачив свого батька... І от до фахових обов’язків до лучилося в Оксани материнство ■— оце найвище призвання жінки. Сміливо й охоче вона взяла на пле чі цю велику відповідальність. Дальші етапи життєвого шляху бу ли подиктовані розвитком подій. По відході большевиків вона по вернулась до праці в Хлібороб ській Палаті у Львові, де були більші можливості, але й трудні умовини воєнної окупації. А вне- довзі наступила велика мандрів ка, що провела Оксану з дитиною через Словаччину аж до Реґенс- бургу. Тут почав працювати УТГІ, де придалось її фахове знання. Як асистентка допомагала студен там у їх праці. У 1950 р. переселилась до ЗСА. Перші роки зійшли на здобуванні н а с у ш к о г о на всякій роботі. Го ловним завданням була тепер о- світа сина. І коли він врешті здо бував вищу освіту в Европі, вона теж повернулась туди, щоб знову знайти змисл у своїй праці. Відва жилась на найтрудніше — стала допомагати залишенцям у рамках Европейського Бюра ЗУАДКоміте- ту. Цей останній подвиг є окремою сторінкою її життя. Не одна без домна сім’я, неодна „загублена" людина знайшла завдяки їй роз в’язку й допомогу. А в тій висна жливій праці ще дальше сягали за цікавлення Оксани. У 1963 р. вона відвідала українське поселення в Югославії і перша звернула ува гу і.а той великий національний резерват. В часі землетрусу у 1969 р. вона чітко окреслила там ситу ацію і подала можливості допо моги. А в 1972 р. відвідала Прагу і зацікавилась працями скульптор- ки-українки, допомагаючи роздо бути, коли не твори, то їх мистець кі світлини. її мрією було видати їх у формі мистецької моногра фії. Цей перелік зацікавлень і ося- гів Оксани не був би повний, ко ли б не згадати її вмілого, тала новитого пера. Замітне те, що во на не вважала його самоціллю, а ставила на службу ідеї, що нею руководила. Так було в часі агро номічної праці, коли то її знаме нито опрацьовані статті появили ся в виданнях С. Г. Так сталося, коли вона забажала вшанувати по стать свого професора і приятеля Віктора Доманицького, редагую чи збірник його пам’яті. Мало хто знає, що з-під її пера вийшли та кож талановиті літературні спро би. Але з усіх писань вона приді- лювала їм найменше уваги, немов відсуваючи їх до слушного часу. А той час для них не настав. Та суть не в тих квітах її уяви, що не побачили життя. Бо сама Ок сана була квітом української зем лі, що скрасив собою її покоління. Вона вміла розвинути свої талан ти і виповнити ними своє життя. Завдяки своєму фаховому знанню дійшла до відповідального стано вища (перша жінка в Зах. Україні, що була повіт, агрономом), знай шла зв’язок із українським посе ленням у Югославії і дбала про його розвиток, підготувала мате- ріял для цінної мистецької праці. І виростила сина, що тепер навчає в одному з коледжів Канади. Вона не дбала про розголос, не освідомлювала про свою працю. Тому до того обов’язані ті з гур ту її приятелів, що знали й цінили цю небуденну громадську людину. Ні пр о щ о не т у р б у в а т и с ь , ні з а чим не т у р б у в а т и сь — зн ачи ть, н е ж ити, а бути м ертви м , а д ж е т у р б о т а — р у х д у ш і, а ж иття — ц е р у х . З аф ор и зм ів Гр. С к овороди НАШЕ ЖИТТЯ — ЛЮТИЙ, 1973 5
Page load link
Go to Top