Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
зовання, чого в мене нема і не бу- де“.із Ці слова з’ясовують настрій, в якому розстались приятельки, як також натякають на те, що про бігало невидно між ними до того часу. По короткому відчуженні (4 роки!) обидві шляхетні вдачі віднайшли себе. Ольга Кобилян- ська пише, що „гармонійно" про вела час, а Наталія Кобринська на певне облегшила собі душу, роз казуючи про всі обвинувачення й сбрази, що їх зазнала. Щойно недавно стрінула її зно ву одна. У доповіді О. Колесси на ювілеї української літератури її зовсім поминено. Про це пише О. Кобилянська в тому ж листі до О. Маковея: „Наші люди не вміють ЇЇ цінити, і єсли б поляки таку жінку мали, вони би ЇЇ інакше трактували. Колесса був повинен трохи ліпше розглянутися в працях її, був би переконався, що і вона причинилася до розвою русь кої літератури і національного життя. Про мене міг і мовчати — я молодша; є ще час про мене говорити".14 Таких ударів готувала їй доля більше. Але цей був особливо за- мітним — на ювілеї, де вона про мовляла і де підкреслила ролю жінки в літературному процесі, — їй відмовили того місця в загаль ному огляді. І від цієї хвилини не мов степенуються її неуспіхи. Її намагання наклонити Клюб Руси нок до видавання часопису, зу стрілось із відмовою. На жі ночих вічах у Станиславові (1902 р.) і Львові (1904 р.) її прізвища й не згадувано. До того ще прийшли удари долі в особи стому житті: у 1903 р. помер її батько, а в рік за тим і мати. Ще одну спробу зробила Н. Кобрин ська стати знов активною в жіно чому рухові: у 1904 р. вона пере неслась до Львова. Але прожила тут лиш кілька місяців. Із заду мом зреформувати статут жіночої організації їй не пощастило, на урухомлення видавництва виглядів не було. ,,Не вмію відай підлещу ватися мужчинам", писала вона в листі до О. Маковея (10 вересня 1898 p.). Так вона пояснювала причину своїх невдач на літера турній ниві, і про жіноцтво писа ла в іншому листі: ,,Я сама за 13 О. Кобилянська: „Твори", т. V. Київ, 1963. 14 О. Кобилянська: „Твори", т. V. Київ, 1963. слаба, а наше жіноцтво надто дур не, щоб можна в нього шукати підпори" (12 грудня 1899).15 Шістнадцят літ прожила вона ще в Болехові осторонь громад ського й літературного життя. Правда, вона не замовкла і не за судила себе на повну безчинність. Ірина Книш вичислює в книжці „Смолоскип у темряві" цілий ряд її статтей на літературні теми, що були друковані в Записках НТШ, „Зорі", ,,Промені" й „Ділі". З-під її пера виходять ,,Воєнні опові дання" в календарі „Просвіти" 1919 р. На вічу Жіночої Громади 1906 p., скликаному у справі ре форми виборчої ординації до сой- му й парляменту, Н. Кобринська промовляла. А в 1913 р. дала зно ву почин до створення Жіночої Бібліотеки для перекладів творів світової літератури. Але впливу на хід подій вона вже не мала. Ірина Книш пише, що „на схилі віку Кобринська добро вільно замкнулася в самоті" і це дуже добре окреслює це її відсу нення. За те, що її ке зрозуміли, вона відчувала жаль, а що не о- цінили її можливостей, -—■ огір- чення. Але шляхетність її вдачі не допустила присмаку злоби чи якоїсь дрібної помсти. Навпаки, вона шукала потіхи в приязні гар них людей, у слідкуванні за нови ми течіями життя й літератури, а може й в екскурсіях у спірітуалізм. Ці ,,розмови з духами" відривали її від буденщини, що не мала вже для неї принад. На схилі її життя доля судила їй ще одне останнє признання. Її вибрано представницею жіноцтва до Української Народньої Ради, що зійшлась у Станиславові в 1919 р. З огляду на свій стан здоров’я вона ке взяла участи в ніодній сесії. Але цей останній поклін на роду ще дійшов до неї й можли во злагіднив сум її добровільного вигнання. А як пробігали її взаємини з Ольгою Кобилянською в тому ча сі? Листування між ними продов жувалось. Але коли перейти ли стування О. Кобилянської на пе реломі століття то бачимо, яке пе реповнене зустрічами, інтересами й подіями було її життя. З поя вою Літ. Наук. Вісника О. Мако- вей відійшов із „Буковини". Але 15 І. Книш: „Смолоскип у темряві", 1957. редактори В. Будзиновський і Л. Турбацький вдержують із нею при язні взаємини. Її відвідує Мико ла Міхновський з нагоди побуту на Буковині, складає їй візиту й обдаровує палкою молодечою при язню Василь Стефаник. Аж вреш ті в 1899 р. вона пізнає Лесю У- країнку з нагоди своєї подорожі до Києва й Зеленого Гаю. Ця приязнь становить новий етап у літературній настанові О. Коби лянської, що після О. Маковея вже не мала літературного друга. Ясно, що це відвело її зір від прямувань самітної жінки в ма лому галицькому містечку. Так воно мусіло й бути, коли ми мали дістати „Некультурну", „Землю" й „У неділю рано зілля копала". У них завершилась літературна постать Ольги Кобилянської і ві дійшла далеко від своїх перших праць. Але й віддалилась від тієї, що дала їй перше літературне над- хнення і розчарування. І від тієї, що дала їй почуття приязні у най- трудніший для неї час. Це є закон життя і творчости. Людина обдаровує другу, служить зразком, щоб відійти у слушний час і зробити місце іншим впли вам. Л ітература: О льга К обилянська: Твори в п’яти томах. Держ. В-во Худ. літератури, Київ, 1963. Іреніа Книш: „Смолоскип у темря ві". Вінніпег, 1957. Щ о д ен н и к О . К оби л я н ськ ої, недру- кований. Частинний переклад із ні мецької мови виконала Л. Бурачнн- ська. WHAT ТО READ (C o n tin u ed fro m page 28) tow ard all things Ukrainian, the disastrous effects of inefficient bureaucracy. Kolasky attacks by name a few of his countrym en who go out of th eir way in their servility. The young generation of intellectuals, however, can no longer be stifled, and Kolasky is full of adm iration for those who do not lack courage to raise their voices in protest. A valuable ad dition to Kolasky’s account are translations of tw o speeches: one by Ivan Dzyuba delivered at a Symonenko celebration in Kiev in 1965 and one by A. S. Malysh- ko at Volodymyr Sosyura’s fu neral. Both are in the Appendix.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
