Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
(До взаємин Ольги Кобилянської з Наталею Кобринською) (Закінчення) Одначе літературне поле не бу ло єдиним, на якому проявлялась її творча енергія. У травні 1890 р. її батько, посол о. Іван Озар- кевич, вніс у віденському пар- ляменті петицію від українського жіноцтва Галичини й Буковини за допущення жінок до вищої освіти в Австрії. У 1891 р. відбу лась прогулька співочого товари ства „Боян“ до Праги, в якій Кобринська взяла участь і мала нагоду порозумітись із видатни ми представницями чеського жі ноцтва. А 1. вересня 1891 р. від булось із її ініціятиви перше жі ноче віче в Стриї, де вона роз горнула перед жіноцтвом прак тичну програму праці на най ближчий час. Не без впливу Ко- бринської пройшов виступ посла Теофіля Окуневського, що до магався в 1892 р. створення жі ночої гімназії у Львові. І коли врешті, нав’язуючи до постанов стрийського віча Кобринська зла дила відозву- до жіноцтва Гали чини й Буковини у справі ство рення жіночого видавництва, то ця акція знайшла, широку під тримку жіноцтва й :матеріяльний успіх. Правда, вже зарисовувались на її шляху труднощі. Журнал „На род", що виходив під редакцією І. Франка і М. Павлика, внесення петиції промовчав, а „Перший Ві нок", зокрема писання Кобрин- СЬКО Ї В ньому, гостро скритику; вав. При плянуванні жіночого ча сопису „Рівність" особи Н.Коб- ринської як редакторки не взято до уваги. Перше видання Жіночої- Бібліотеки, що появилось у 1893 p., радикали збойкотували. Але це були тільки перші відблиски то го „грому", що її мав ударити пізніше. А тепер вона плянувала й діяла і невсипуще її перо в то му часі заторкувало у своєму листуванні щораз ширші круги. Оце багатство її задумів промі нювало й на Ольгу Кобилянську. В її щоденнику з листопада 1890 р. є згадка, що вона знов гостю вала в Болехові, а в поворотній дорозі спинилась у Львові, де по знайомилась із Іваном Франком та Михайлом Павликом. Це все треба приписувати впливові Н. Кобрин- ської, яка витягала її з „відлюд дя" для зустрічей і розмов. Увага, що її Н. Кобринська приділювала справам жіночого руху, не могла не зачепити й Ольги Кобилян ської. її співробітництво в пер шому томі Жіночої Бібліотеки, її участь у творенні жіночого това риства в Чернівцях і врешті її до повідь „Дещо про ідею жіночого руху" у 1894 р. є живим вислідом того контакту. Але для Ольги Кобилянської цей час пробігає інакше. Два ро ки (1889-1891), проведені в Дим- ці, належать мабуть до найваж чих у її житті. Щойно читаючи її оповідання „Людина" можна зро зуміти безнадійність тих днів і ро ків. Оця ситуація ускладнювалась ще умовинами її родинного жит тя. На переломі 1890 і 1891 pp. тяжко захворіла її мати й виду жала тільки завдяки дбайливому доглядові дочки. Вся складна до машня й надвірна господарка ляг ла на її плечі. І по видужанні ма ти не могла подавньому сповнюва ти своїх обов’язків. Отже цей ве ликий тягар ліг немов назавжди на неї й придавлював її своєю безвиглядністю. До того були ще в родині конфлікти. У щоденнику під час побуту в Болехові вона натякає на те лиш мимоходом: ,,В Димці все розлітається — непо розуміння, пристрасті, ворожнеча, все зібралося докупи" (11 серп ня 1890). А в листі до М. Павли ка з 11. жовтня 1891 р. вона на тякає на труднощі в листуванні з ним та й просить вкінці перестати до неї писати. Не знаємо в дійсності, яке тло й причини цих важких непоро зумінь. Але . читаючи оповідання ,,Людина" можна знайти тут по дібні ситуації — матеріяльна скру та, назабезпечена родина. Та ма буть найтруднішим було оте зні вечене самопочуття, що його від чуває Олена в „Людині": „Одначе ніколи не стояло виразніше перед моєю душею, що єсьм »ніщо«, єсьм якимсь недокінченим, неповним сотворінням, котре, оставши таким, саме не здолає опанувати долі! Щ о остається мені? Нічого, окрім про кляття, насмішок і милостині".11 Оцю свою ситуацію вона най більш виразно тут відчула. Вона -— немолода вже дівчина, без зван ня і майбутнього — була отим „нічим", з чим члени родини не потребували рахуватись. Її! ду хові інтереси тут не важили, бо грошей не приносили. А виглядів на заміжжя в цій „пустині" не бу ло. Та в цій духовій скруті викри сталізувалась у неї „Людина", пе рейшовши свою остаточну редак цію. її понурий лет — це данина отій безвиглядності останніх років, що придавили її молоду душу. XI Дальший розвиток взаємин о- бох видатних жінок уже не має несподіванок. Від 1889 р. Ольга Кобилянська майже кожного літа перебувала в Болехові на кілька тижневій візиті. Як сказано, це по в’язало її зі світом Наталії Коб- ринської і відкрило їй перші лі тературні контакти. Це й заціка вило її сильніше жіночим рухом, до якого вона мала до того часу радше теоретичний підхід. Цих кілька літ, що відзначилися вступом О. Кобилянської в україн ську літературу та видавничою ді яльністю Н. Кобринської (бібліо 11 О. Кобилянська: „Твори", т. І. НАШЕ ЖИТТЯ — ЛЮТИЙ, 1973 31
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
