Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Сніговий Д ІД ПЕТРО КІЗКО сіла до столу й почала вибира ти найкращі шматочки. Пташки сумно сиділи й чекали... Вони та кож були голодні після довгої мандрівки. Коли, нарешті, черепа ха наїлась, на тарілках лишились кістки й крихти. Пташки їх по дзьобали та й почали збиратись додому. — От яка недобра черепаха! Більш ніколи не візьмемо її з со бою! — Обізвалась синичка. — А ми ще їй і свого пір’я да ли? — Додав горобчик. — А знаєте що? — кукнула зо зуля: — Заберім назад своє пір’я! — Так, так, заберімо! •— Пого дилась уся пташина громадка. Подякувавши господареві, гості зібрались у дорогу. Черепаха так наїлась, що ледве сунула. — Що це ви так поспішаєте? — Питала вона пташок. — Бо вже час додому, ■— від повів канарок і вискуб з черепахи свої дві пір’їни. За ким кожна пташка стала відбирати своє пір’я. Чер|е(пах!а була така сита, сита, що навіть і не пробувала боро нитися. Вона тільки заплакала: — О! Як же я без крил повер нусь додому? Слухай, папуго, ти хоч попроси мого чоловіка, щоб виніс на доріжку всі наші подуш ки й ковдри, щоб я не розбилась, як буду падати. Папуга, голодний і сердитий, щось їй буркнув і відлетів. Прибувши на землю, він таки зайшов до чоловіка черепахи, але сказав йому таке: — Винеси на доріжку, он під ту хмару, все ваше господарське знаряддя: сокиру, молотки, лопа ти, граблі, бляшаний посуд... Че- репашин чоловік так і зробив і на складав із гострого заліза цілу ку пу. В цей час із-за хмари скочила вниз „Все Для Вас". На жаль, це не були подушки, і черепаха роз била свій панцир. Прибіг черепашин чоловік, по кликав доктора Хом’яка, що жив недалеко від них, і доктор дбай ливо склав до купи розбитий пан цир і заліпив його так, що „Все Для Вас“ жила ще довго. Ось чо му в черепах панцир не гладень кий, а ніби складений із шматоч ків... Ніна Михалевич, з а твором К. Ачеба „В се розпадається". Надворі замело, завіяло — сніг по коліна. Старі в хатах гріють ся, а діти бавляться надворі, ніби це й не зима. Граються в сніжки, качають снігові баби. Одного разу зібралась громадка хлопчиків, і по чались такі розмови: — Чого це ліплять тільки баб? А я читав, що в нас були дуже славні й хоробрі діди — запорізь кі козаки. Вони воювали, з турка ми, боронили Україну від усіх во рогів! Зліпімо, хлопці, снігового діда! — Так, так! Такого, як запо різький козак. Хлопці накачали снігові кулі, зробили тулуб. Зробили вуса й бороду з вугілля, із слив очі, з моркви ніс і рот—- справжній дід! Стояли навколо діда й раділи із своєї праці: .— От дід! Такого ні в кого не ма! Побавились діти, та й розійшли ся по хатах. А тим часом ішов справжній, живий дід. Побачив снігового діда, помацав його ву са і сказав: — Еге, та ти насправді козар люга! Колись і в мене були, такі вуса й чуприна, мов лисячий хвіст. А тепер я зістарівся, на тебе не схожий... Поки дід так балакав, знову по вибігали з хат хлопчики й дуже здивувались, побачивши не одно го, а двох дідів. — Дивіться; Ми зробили одно го діда, а тепер їх два: один сні говий, а один живий! —- Я таки живий! — Підтвер див дід. — От, ви, хлопці — мо лодці. Дівчата льплять снігових баб, а ви зліпили діда. І не тіль ки ліпіть дідів — запорожців, а й учіться від них, як треба лю бити свій нарід і захищати Укра їну! Пішов дід, і більш його діти не бачили, але на згадку про нього лишився сніговий дід — запоро жець. Г. Чорнобицька СОН ПРИЛИНЕ З а х о д и ш п о кімнаті Дрімки білі, волохаті, Говорили до дитини: — За хвилину сон прилине. Сон прилинув з голубками, Гладив теплими руками. Голубочки воркували, Д о дитини промовляли. Воркували голубочки: — Засиняйте, вушка й очки. Засиняйте, ручки й ніжки, Бо тепленьке ваше ліжко. ЗО НАШЕ ЖИТТЯ — ЛЮТИЙ, 1973 . Лідія Пясецька Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
