Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
на всі боки підіймався, і знов зра зу верблюд осідав, і цим разом звихнути плечі, і по поїздц і). А це містечко показало нам: вузькі не дуже приємно пахучі вулиці, базари і склепи, темних і бідно убраних турченят, і по середині, прив’язану до дерева худу козу. Натомість, слідуюче місце було немов оаза. Острів Родос, інакший від усіх островів своїми дико-ко льоровими цвітами. Неначе з кож ного вікна цвіли городи. На тлі цього стоїть сотнями років замок хрестоносців. Тут ми з приятель кою грали ролі Ероля Фліна й Олі- вії де Гавілянд. Гаряча Крета привітала нас на слідуючий день. О сьомій рано температура була 81 Ф. Оглянули руїни палати у Кносос. Міновська цивілізація залишила по собі чер- во'но-барвні колюмни і стіни, по криті різнобарвними фресками. Ту лилися ми до холодних стін ста- риших коридорів королівських по коїв, ховаючись від спеки. Огля дали ми ґекіяльну водну систему та архітектуру, і замітили ще ак тивне джерело, що його колись у- живала старинна цивілізація. Черговим у нашій програмі був музей у столиці Крети Гераклі- он, а потім дозвілля по місті. Ге- ракліон у неділю рано був май же пустий. Люди в ту горяч поза микалися у холод домів і церков. Останнє царство, що ми відві дували, це чарівний острів Саято- ріні (є можливість, що цей острі вець — колись затоплене царство Атлянтіс). Високі сині скали стреміли до неба, а на їх вершку лежало ясне біле місто, а в синьо- зеленій воді пливли камінці різ ної величини. Прозорість води від кривала нам очі у таємні глиби ни моря, і ми бачили часом дно, часом біло-чорних смугастих ри бок, що їх тут і там ловив про мінь сонця, від якого вони ста вали срібними підводними скарба ми. Причалюємо. До міста ведуть сотні сходів, милю і пів у гору. Сіли на осликів і пнемося, пнемо ся. Вже понад границю лету мев, вгору до білого міста. Вже у місті, ходимо білими вулицями, оглядає мо білі крамниці, білі церкви, білі доми. Чи ми в хмарах? Дивлюся згори вниз і у синьому заливі вид но три білі подовгасті перлини ко раблів. А трохи вище їх (однак нижче нас) кружляють меви біля скал. А сусідній острів, напередо міною — вулькан. Дрімає неначе вогнистий смок при сторожі золо того скарбу. Чула, що раз-у-раз зідхає димом. Ми з приятелькою задумали збігти по сходах у до лину, бо як вїзджали в залив, то завважили біля води у скалах пе чери. Видряпалися по чеколядових каменях і в печерах над морем знайшли маленькі доми рибалок. Рибалки повивішували1 на дворі свої підводні скарби — октопус, дивні риби, мушлі. Усе буду пригадувати ті грана тові ночі на палубі, коли корабель ховзався непомітно у сторону ще дивнішого світу, а я стояла зади- влена на старинних героїв, затри маних у вічності констеляцій. Усе буду пам’ятати кришталеву піну, яка грала в яскравих променях грецького бога-сонця, коли мчав наш „Аіполльон". І залишиться ме ні на все прозоре повітря, через я* ке відкриті все були нові просто ри, через яке ніколи не зникав із виду горизонт. Одного дня в такім чарівнім місці, де природа такої фантазії, що видумати могла б _ v'% л" _ - ХБНЗіу а сяоялйзіт ошнйоїґогс f in „исШлігА)! и л ж зх з іняі(1їґнву[“ тільки Шехерезада, а на слідую чий можна себе знайти в модерній пристані Пірею. Із іншої прогулянки, 3 0 Л 0 Т 0 - травяний горбок — але ні! Це не лиш звичайний горбок, збоку вхід, а в темній середині, збудований як вулик — гріб короля Аґамем-но- на. А через дорогу його королів ство —- Міценея, з левиними воро тами. Положене — на меншому горбі поміж двома високими гора ми — у формі освяченого бика. Кружні дороги по скалистих го рах — ведуть у Дельфи. При до розі, на жах автобус, такий самий як наш, з ’їхав з дороги, повис передоїм у пропасть. У Коринті бачили ми місце, звід ки святий Павло проповідав до Ко- ринтян. Наліво на вершку гори за- мок-фортеця, а у долині група двадцяти дівчат-іплюскочуться у привітній морській воді після ціло денної прогулянки автобусом, а грецьке сонце, від своєї власної червоної горячі ніби топиться, сповзає з неба за обрій. . . . Кінчаються ці мрії, мряка часу незадовго заховає за собою всі переживання іпірогульки, які не- схоплеяі апаратом у знимках. І мрії стануть неначе дивним сном, а опісля навіть ідея сну стане за надто фантастичною, і справді мої грецькі вакації залишуться у ме не неначе мітос — по грецьки це казка... НАШЕ ЖИТТЯ — ВЕРЕСЕНЬ, 1973 7 „Мандрівні Стеж ки Культури" се р ед р уїн А кро полю
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
