Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
на всі боки підіймався, і знов зра зу верблюд осідав, і цим разом звихнути плечі, і по поїздц і). А це містечко показало нам: вузькі не дуже приємно пахучі вулиці, базари і склепи, темних і бідно убраних турченят, і по середині, прив’язану до дерева худу козу. Натомість, слідуюче місце було немов оаза. Острів Родос, інакший від усіх островів своїми дико-ко льоровими цвітами. Неначе з кож ного вікна цвіли городи. На тлі цього стоїть сотнями років замок хрестоносців. Тут ми з приятель кою грали ролі Ероля Фліна й Олі- вії де Гавілянд. Гаряча Крета привітала нас на слідуючий день. О сьомій рано температура була 81 Ф. Оглянули руїни палати у Кносос. Міновська цивілізація залишила по собі чер- во'но-барвні колюмни і стіни, по криті різнобарвними фресками. Ту лилися ми до холодних стін ста- риших коридорів королівських по коїв, ховаючись від спеки. Огля дали ми ґекіяльну водну систему та архітектуру, і замітили ще ак тивне джерело, що його колись у- живала старинна цивілізація. Черговим у нашій програмі був музей у столиці Крети Гераклі- он, а потім дозвілля по місті. Ге- ракліон у неділю рано був май же пустий. Люди в ту горяч поза микалися у холод домів і церков. Останнє царство, що ми відві дували, це чарівний острів Саято- ріні (є можливість, що цей острі вець — колись затоплене царство Атлянтіс). Високі сині скали стреміли до неба, а на їх вершку лежало ясне біле місто, а в синьо- зеленій воді пливли камінці різ ної величини. Прозорість води від кривала нам очі у таємні глиби ни моря, і ми бачили часом дно, часом біло-чорних смугастих ри бок, що їх тут і там ловив про мінь сонця, від якого вони ста вали срібними підводними скарба ми. Причалюємо. До міста ведуть сотні сходів, милю і пів у гору. Сіли на осликів і пнемося, пнемо ся. Вже понад границю лету мев, вгору до білого міста. Вже у місті, ходимо білими вулицями, оглядає мо білі крамниці, білі церкви, білі доми. Чи ми в хмарах? Дивлюся згори вниз і у синьому заливі вид но три білі подовгасті перлини ко раблів. А трохи вище їх (однак нижче нас) кружляють меви біля скал. А сусідній острів, напередо міною — вулькан. Дрімає неначе вогнистий смок при сторожі золо того скарбу. Чула, що раз-у-раз зідхає димом. Ми з приятелькою задумали збігти по сходах у до лину, бо як вїзджали в залив, то завважили біля води у скалах пе чери. Видряпалися по чеколядових каменях і в печерах над морем знайшли маленькі доми рибалок. Рибалки повивішували1 на дворі свої підводні скарби — октопус, дивні риби, мушлі. Усе буду пригадувати ті грана тові ночі на палубі, коли корабель ховзався непомітно у сторону ще дивнішого світу, а я стояла зади- влена на старинних героїв, затри маних у вічності констеляцій. Усе буду пам’ятати кришталеву піну, яка грала в яскравих променях грецького бога-сонця, коли мчав наш „Аіполльон". І залишиться ме ні на все прозоре повітря, через я* ке відкриті все були нові просто ри, через яке ніколи не зникав із виду горизонт. Одного дня в такім чарівнім місці, де природа такої фантазії, що видумати могла б _ v'% л" _ - ХБНЗіу а сяоялйзіт ошнйоїґогс f in „исШлігА)! и л ж зх з іняі(1їґнву[“ тільки Шехерезада, а на слідую чий можна себе знайти в модерній пристані Пірею. Із іншої прогулянки, 3 0 Л 0 Т 0 - травяний горбок — але ні! Це не лиш звичайний горбок, збоку вхід, а в темній середині, збудований як вулик — гріб короля Аґамем-но- на. А через дорогу його королів ство —- Міценея, з левиними воро тами. Положене — на меншому горбі поміж двома високими гора ми — у формі освяченого бика. Кружні дороги по скалистих го рах — ведуть у Дельфи. При до розі, на жах автобус, такий самий як наш, з ’їхав з дороги, повис передоїм у пропасть. У Коринті бачили ми місце, звід ки святий Павло проповідав до Ко- ринтян. Наліво на вершку гори за- мок-фортеця, а у долині група двадцяти дівчат-іплюскочуться у привітній морській воді після ціло денної прогулянки автобусом, а грецьке сонце, від своєї власної червоної горячі ніби топиться, сповзає з неба за обрій. . . . Кінчаються ці мрії, мряка часу незадовго заховає за собою всі переживання іпірогульки, які не- схоплеяі апаратом у знимках. І мрії стануть неначе дивним сном, а опісля навіть ідея сну стане за надто фантастичною, і справді мої грецькі вакації залишуться у ме не неначе мітос — по грецьки це казка... НАШЕ ЖИТТЯ — ВЕРЕСЕНЬ, 1973 7 „Мандрівні Стеж ки Культури" се р ед р уїн А кро полю
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
