Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
M I T о с ДАРКА КУШМЕЛИН Блимають спогади без порядку, мішаються уже старинні перекази з моїми переживаннями, фрагмен ти вражень із фрагментами істо рії. Мішається і моя казка з Г'о- меровою Одисеєю. Недавно ще злітали ми немов перце з рожевої перини хмар у царство сонця і бо гів, коли раптом знов знаходжуся на американському континенті у дійсності теперішніх часів. Залишилися мені знимки, що денник, кілька камінців і засуше ний лавровий вінок з Олімпу. Як то колись Римський цісар Нерон наказував себе проголошувати першуном на Олімпійських ігри щах, так і я з приятелькою трохи побігали, трохи походили по ста- ринній плоці, а потім сіли і спле ли собі вінки переможців. Таких шахраїв, як нас, строго покара ли б давні греки. При вході до стадіону, на вид усім, ми мусіли б ставити бронзові статуї з написом, на якім було б наше ім’я, ім’я батька і прадіда, та країна похо дження. Ще й до того нас зака- менували б на смерть, бо жінок, навіть як глядачів, у тих часах не вільно було допускати. Дуже виразно пригадую остан ню неділю в Атенах, коли ми від відували катедру міста, через, те, що Служіба Божа дослівно така са ма у греків, як у нас — є лишень різниця мови. Пізнати було ко ли Апостола читали, коли Єванге- лію, коли Отче Нащ. І залишилися мені на все жалібні звуки східних півтонів хору. Крізь дим кадила заглядали ми у давнину, тисяча ро ків назад, оглядаючи православ ний обряд, як то колись оглядали його післанці Володимира Велико го перед хрещенням України-Ру- си. У день, як і в ночі, видно слав ну гору посередині міста, де сто їть кольосальний Акрополь на вічний спогад колиски західньої цивілізації. І хоч це лиш руїни — вибілені ребра Партенону, Еректе- йон із безрукими Каріятидами - - ми не бачимо поваленого мармо- ру, не бачимо старого пороху, але колишня золота доба привиджу ється нам. Із неба ясний Аполльон блискучо усміхався — На Аполльона у воді, що хвилям залицявся. Подорож кораблем „Аполльо- ном“ по грецьких островах — це була немов космічна казка: море темно-синє, безконечне — немов всеовітя а острови попри нас пли вли немов дивні планети. І огля дали ми ці дивні царства. Перший острів -— Міконос: Острів вітряків, молоді, вузьких білих улиць, 0 - стрів де знаходиться більше цер ков ніж людей. З такою думкою, з числом 350 церков на увазі, при ятелька моя зо мною увійшли у маленький білий кам’яний буди нок з хрестом на даху. Заходимо до середини сміло і у слідуючій кімнаті на стіні — ікона. Ну, то о- чевидно треба таШ зайти, ні? І зайшли ми. (Радше сказати, „за- (Спомини з грецьких вакацій) машерували:, бо ми хоч бидві ко лись брали лекції балету, але то го щось не видно!) В тій кімнаті ми здивувались, що знайшли не тільки ікону, але й стіл накритий до вечері, злив збоку, і при стіні, сполохану бабусю, що здавалося була у першій стадії серцевого а- таку! Ми зрозуміли, що зайшли у приватний дім і швидко стали пе репрошувати цю 90-річну власти тельку, одна перекрикуючи одну у цьому зусиллі, але через те чо мусь маленька грекиня тулилася щораз міцніше до стіни і ставала чимраз меншою і меншою. Ще ви гукнувши “sorry!” на цілий го лос у сторону блідої бабусі ми ви- маршували звідтіля. І далі плив „Аполльон" — цим разом до славної турецької зем лі. Того вечора наша група сиділа на палубі і почали ми співати. Почали люди збиратися і бити бра во. Найголосніше плескали трохи підпиті пожарники з Німеччини, а раз і вони нам заспівали, але так завили (кожний по своєму, нена че варіяції на тему), що ми не могли здушити сміху. Що кілька хвилин просила нас публика спі вати пісню „Я веселий мандрів ник “, яку всі знали і співали влас ного мовою: по — англійськи, грецьки, німецьки, французьки й чевИдно по-українськи.І коли ми так сиділи і співали, я думала со бі, що Егейське море вдруге вслу хується в українську пісню, але яка різниця між пластунками на вакаціях у люксусовім „Аполльо- ні“, а невільниками — козаками на турецьких галерах. Вранці причалив корабель у порті Бодрум. Ще з корабля було видно між пальмами білі мінарети. Також видно було стару Венець- ку фортецю. Перше зустріли нас у турецькій землі — верблюди. На цих примхойатих тварййах мо жна було їздити за доляра (по турецьки, це означало: видря патися на нього, зломити шию у тому зусиллі, СИДІТИ, коли цей корабель пустині хитаючись НАШЕ ЖИТТЯ— ВЕРЕСЕНЬ, 1973 Члени проводу „Мандрівних Стежок Культу ри" на тлі Парте- нову Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
