Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Дім родини Палієвих у Перевізці МАРІЯ СТРУТИНСЬКА Стара плебанія у ,,забитому дошками" селі Перевозець, з най ближчим містечком Войнилів ка- ЛуСЬКОГО повіту, куди доїздилося милями зі станції Вістова — , бу ла — в тих далеких вже часах пе ред ПерШОЮ СВІТОВОЮ ВІЙНОЮ', ко ли я бувала там дівчуром років 13— 15 — місцем, що його мож на б назвати дуже приманливим ін ститутом виховання молоді в гли боко патріотичному дусі, сперто му на живих культурних і політич них зацікавленнях. Отець Іван Паліїв і його дру жина, Сидора з Навроцьких, мали п’ятеро дітей: Омеляна, закінчено го правника, що був офіцером ав стрійської армії та УНР, застряг на нашому Сході і там помер 1940 року; Василя, теж правника і теж старшину австрійської армії та у- чаеника визвольних змагань, що опинився був на Закарпатті, а по тім1 провадив книгарню НТШ у Львові; дочку Марію, вчительку, Дмитра, який молодим хл'опцем поступив у Легіон УСС, брав най активнішу участь у перебранні у- країнцями Львова, був адютантом військового міністра ЗУНР Дми тра Вітовського, співосноником і, деякий час, редактором газети „Новий Час", засновником Фронту Національної Єдно'сти і редакто ром його органу „Українські Ві сті" — та покінчив життя під Бро дами; і наймолодшу Кекилію- Цьопу, провідну Пластунку, го ловну діячку акції Комітету:До помоги полоненим німецькою оку пацією українцям, організаторкою допомоги рятування голодуючих дітей, перевожекням їх з гір на Поділля, а в Канаді ■— провідною готастункою й одною з засновниць і планувальників Виховної Ради, що перейшла потім, як готова клі тина, до СКВУ. Вона померла пе редчасно в Торонті, після довго тривалої, важкої недуги, яку сві домо переходила до відомого їй заздалегідь кінця, з притаманним їй стоїцизмом. ** * Отець Іван Паліїв народився в селі Гвіздець город енського пові ту, 1863 р. Вийшовши з-під се лянської стріхи, він добре розумів незавидне економічне положення галицького села і тому праці над його піднесенням віддавав, поза душпастирством, свої зацікавлен ня і свої сили. Осівши після років т. зв. „сотрудництва" парохом у Перевізці, він заклав там т. зв. кл- су Райфайзена, де селяни могли корй'Сґати з низько відсоткових позичок, уникаючи лихварів. А в 1909 р. він поставив у селі, на ду же доброму рівні, одну з перших сільських молочарень, де населен ня села й околиці могло збувати мюлОКо і де вироблялося першо рядне масло. Задля цього діла вій заранні вислав свого найстаршого сина на молочарські курси в Ря- шеві, придбав центрифугу та по трібний ви ряд. Ця молочарня про- сіперувала до Періїіої Світової війни. Він дуже дбав ттро освіту дітей, хоч і при всій своїй запопадливо сті не мав значних прибутків зі своїх 30-ти моргів поля, в тому трохи лісу й пасовиська. Старші сини вивчати право у Львові, вча щаючи на виклади, а не сиділи з правничими скрімттами на селі, як це бувало' з багатьма „залізними правниками". Син Дмитро вчився в гімназії у Перемишлі, де його перед матурою заскочила війна (він доповнив потім науку мату рою у Відні). Дочка вчилася дея кий час гімназійних предметів в Бе режанах, разом з дочкою сестри Сидори, П. Дуткевичевої — (їх ін структором був кузен, Левко1 Леп- кий), однак труднощі доїзду (в Бережанах не було ще тоді заліз- ничої станції) перервали те нав чання і вона закінчила семинарію в Яворові. Наймолодша, „Цьопа" вчащала деякий час до німецької школи в Станиславові, живучи в домі моїх батьків. Хоч сильної будови, о. Іван к,е втішався добрим здоров’ям, замо лоду западаючи на легені. Він завжди заранні йшов відпочивати, а ми, молодь своя і родини (Ку- рівці, що потім так молодо повми рали, Леся Дуткевич, Гриць Лу- чаковський, іноді моя старша се стра Ірина і, невідмінно, наймо лодша — я; дома мене трактува ли ще легковажно, а тут вважали мек,е наче б уже молоденькою' пан ночкою) — ще довго прогулюва лися по гарно втриманому городі з дарневими лавочками, співали на веранді, гралися в їдальні _у якісь товариські гри. Аж тепер усві домлюю, що наш гомін, спів, а і о й гамір міг турбувати сон госпо даря. Раз, пригадую, -,тета Дорця (як ми називали тету Сидору Па ліїв), делікатно просила нас тро хи „стушуватися". ** * Тета Дорця була справжньою душею того дому. Невеликого ро сту, безпретенсійно вдягнута і скромна, вона мала в собі щось, що промовляло до кожного — старшого і малого. Наймолодша дитина о. Андрія і Марії з Целевичів Навроцьких, во на винесла з дому окреслено' на-^ ціональний, демократично-ідеалі стичний світогляд і якимось ТОН-' ким жіночим інстинктом вміла ке* Із родинної світлини у Соколівці: Сидять зправа на ліво: Сидора Па ліїв, о. Олексій Волянський із вну ком Олесем, Марія Волянська, його дружина. Стоять зправа на ліво: Ма рія Завальницька, Ірина Ґардецька, Цьопа Паліїв.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
