Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Дім родини Палієвих у Перевізці МАРІЯ СТРУТИНСЬКА Стара плебанія у ,,забитому дошками" селі Перевозець, з най ближчим містечком Войнилів ка- ЛуСЬКОГО повіту, куди доїздилося милями зі станції Вістова — , бу ла — в тих далеких вже часах пе ред ПерШОЮ СВІТОВОЮ ВІЙНОЮ', ко ли я бувала там дівчуром років 13— 15 — місцем, що його мож на б назвати дуже приманливим ін ститутом виховання молоді в гли боко патріотичному дусі, сперто му на живих культурних і політич них зацікавленнях. Отець Іван Паліїв і його дру жина, Сидора з Навроцьких, мали п’ятеро дітей: Омеляна, закінчено го правника, що був офіцером ав стрійської армії та УНР, застряг на нашому Сході і там помер 1940 року; Василя, теж правника і теж старшину австрійської армії та у- чаеника визвольних змагань, що опинився був на Закарпатті, а по тім1 провадив книгарню НТШ у Львові; дочку Марію, вчительку, Дмитра, який молодим хл'опцем поступив у Легіон УСС, брав най активнішу участь у перебранні у- країнцями Львова, був адютантом військового міністра ЗУНР Дми тра Вітовського, співосноником і, деякий час, редактором газети „Новий Час", засновником Фронту Національної Єдно'сти і редакто ром його органу „Українські Ві сті" — та покінчив життя під Бро дами; і наймолодшу Кекилію- Цьопу, провідну Пластунку, го ловну діячку акції Комітету:До помоги полоненим німецькою оку пацією українцям, організаторкою допомоги рятування голодуючих дітей, перевожекням їх з гір на Поділля, а в Канаді ■— провідною готастункою й одною з засновниць і планувальників Виховної Ради, що перейшла потім, як готова клі тина, до СКВУ. Вона померла пе редчасно в Торонті, після довго тривалої, важкої недуги, яку сві домо переходила до відомого їй заздалегідь кінця, з притаманним їй стоїцизмом. ** * Отець Іван Паліїв народився в селі Гвіздець город енського пові ту, 1863 р. Вийшовши з-під се лянської стріхи, він добре розумів незавидне економічне положення галицького села і тому праці над його піднесенням віддавав, поза душпастирством, свої зацікавлен ня і свої сили. Осівши після років т. зв. „сотрудництва" парохом у Перевізці, він заклав там т. зв. кл- су Райфайзена, де селяни могли корй'Сґати з низько відсоткових позичок, уникаючи лихварів. А в 1909 р. він поставив у селі, на ду же доброму рівні, одну з перших сільських молочарень, де населен ня села й околиці могло збувати мюлОКо і де вироблялося першо рядне масло. Задля цього діла вій заранні вислав свого найстаршого сина на молочарські курси в Ря- шеві, придбав центрифугу та по трібний ви ряд. Ця молочарня про- сіперувала до Періїіої Світової війни. Він дуже дбав ттро освіту дітей, хоч і при всій своїй запопадливо сті не мав значних прибутків зі своїх 30-ти моргів поля, в тому трохи лісу й пасовиська. Старші сини вивчати право у Львові, вча щаючи на виклади, а не сиділи з правничими скрімттами на селі, як це бувало' з багатьма „залізними правниками". Син Дмитро вчився в гімназії у Перемишлі, де його перед матурою заскочила війна (він доповнив потім науку мату рою у Відні). Дочка вчилася дея кий час гімназійних предметів в Бе режанах, разом з дочкою сестри Сидори, П. Дуткевичевої — (їх ін структором був кузен, Левко1 Леп- кий), однак труднощі доїзду (в Бережанах не було ще тоді заліз- ничої станції) перервали те нав чання і вона закінчила семинарію в Яворові. Наймолодша, „Цьопа" вчащала деякий час до німецької школи в Станиславові, живучи в домі моїх батьків. Хоч сильної будови, о. Іван к,е втішався добрим здоров’ям, замо лоду западаючи на легені. Він завжди заранні йшов відпочивати, а ми, молодь своя і родини (Ку- рівці, що потім так молодо повми рали, Леся Дуткевич, Гриць Лу- чаковський, іноді моя старша се стра Ірина і, невідмінно, наймо лодша — я; дома мене трактува ли ще легковажно, а тут вважали мек,е наче б уже молоденькою' пан ночкою) — ще довго прогулюва лися по гарно втриманому городі з дарневими лавочками, співали на веранді, гралися в їдальні _у якісь товариські гри. Аж тепер усві домлюю, що наш гомін, спів, а і о й гамір міг турбувати сон госпо даря. Раз, пригадую, -,тета Дорця (як ми називали тету Сидору Па ліїв), делікатно просила нас тро хи „стушуватися". ** * Тета Дорця була справжньою душею того дому. Невеликого ро сту, безпретенсійно вдягнута і скромна, вона мала в собі щось, що промовляло до кожного — старшого і малого. Наймолодша дитина о. Андрія і Марії з Целевичів Навроцьких, во на винесла з дому окреслено' на-^ ціональний, демократично-ідеалі стичний світогляд і якимось ТОН-' ким жіночим інстинктом вміла ке* Із родинної світлини у Соколівці: Сидять зправа на ліво: Сидора Па ліїв, о. Олексій Волянський із вну ком Олесем, Марія Волянська, його дружина. Стоять зправа на ліво: Ма рія Завальницька, Ірина Ґардецька, Цьопа Паліїв.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
