Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
БІЛА ПТАШКА Нагріта липневим сонцем, земля дихала в лице нестерпною гаряч- чю. Ірина була втомлена, але вона мусить зайти ще до однієї крам ниці •— де продають пташок та ін ших маленьких звіряток. Мабуть і цього разу - без успіху, бо скільки вже крамниць воиа обходила — скрізь одна (відповідь: „Ні, не має мо білої пташки. Є в нас різно кольорові папужки, канарки, різні пташки, золотенькі рибки, чере пашки — все є, тільки білої пта шечки немає... “ В останнім склепі ввічлива про давниця глянула на втомлену Іри ну й порадила більш не шукати, бо таких білих пташок не прода ють. А потім несміло запитала: — А чому ви шукаєте саме білої пташки? — Бачте, — відповіла Ірина, в мене є дсіня Мартуся. Через два дні її день народження, і вона вже віддавна піросить білу пташку... І не так просто просить, а кожно го вечора, лягаючи спати, прока завши „Отче наш“, „Богородице Діво“, „Янголе, хоронителю мій", ще й додає: „Боже, прошу •— дай мені білу пташечку". І як би я не пояснювала своїй донечці, їй це не вміщається в голіівку: „Я не ро зумію, мамо: ти казала, що Бог у- се може. Бачиш, ти просила, щоб Бог тобі дав донечку — і я наро дилася. І я вже з тобою стільки літ, скільки в мене пальчиків на руці!" От бачте, — продовжувала Ірина, тому то я вже тиждень шу каю білу пташку. Продавчиня безпорадно всміх нулася, побажала Ірині щастя й попрощалась. Увечорі Мартуся знов склала рученята, помолилась, а в кінці додала: — Бозю, дай мені білу пташку. За два дні мій день народження, а восени я піду до передшкілля, обіцяю бути слухн’яною й добре вчитися, лише прошу: дай мені бі лу пташку! Ірина ледве стримувала сльози... Другого дня Ірина пішла до крамниці куґїйтй Мартусі стяжеч ку для косенятг Вибрала гарний блакитний колір. З другого кута було чути преріжне щебетання ІРИНА ДИБКО пташок, а велика, схожа на воро ну птаха-міна похитувала голо вою й озивалась до покупців: „Галло..." Заплативши за стяжку, Ірин,а пі дійшла до пташок. Раптом мало н е скрикнула. Невже це привид? В окремій кліточці о Д н а - є д и н а бі ла пташка... Лише по деякім часі Ірина спромоглася заговорити до продавниця. — Оце тільки сьогодні вранці дістали ми білу пташку, — пояс нила продавниця. — Це — аль бінос, дивний випадок у природі. Раз на сім років із яєчка синьо- зеленої папужки вилуплюється така білопера пташка. її треба одразу забрати, бо папужка ке ві рить, що то її пташа, і може за- дзьобати. Тому то ми рідко маємо на продаж білі папужки і мусимо таку пташку тримати окремо, щоб інші її не дзьобали. ❖ Восьмого липня з волошкового неба крізь рожеві хмарки сонце ясним піром.інням увійшло в Мар- тусину спальню. Однії промінчик вигідно сів на золотім волоссі, а потім пішов полоскотати шийку. Від того Мартуся розкрила сині очки — і враз щасливо закричала: — Мамо! Мамо! Біла пташка! Біла пташка, отут, біля мене! На білому стояку, в золотій кліточці підстрибувало біле пташатко й час від часу щебетало „Дзяв-дзяв!“, а Мартуся розуміла це як „Добрий ранок, Мартусю! Многая літа!" Рубінові очки пильно пригляда лись до щасливого дівчатка... — Мамо, — промовила Мартуся, — я знаю, як вона називатиметь ся! Я її назву Сніжинкою ! Мартуся відчинила дверцята. Сніжинка, підгорнувши рожеві лапки, розправила крильця й по чала літати з місця на місце по всій кімнаті. В проміннях ранкового сонця розпростерті пташині крильця зда вались прозорими хмарками... Пізніше Мартуся підійшла до мами й стиха запитала: — А котрий явголик білу пташ ку приніс — чи не той самий, що мене тобі дав? Мама лиш міцно пригорнула дів чатко до грудей і сказала: „Рости велика й щаслива, Мартусю!" А Мартуся в маминих обіймах слідкувала, як. Сніжинка лопотіла крильцями в неї над головою, а по хвилині ще додала: — А бачиш, мамо, для Бозі все можливо... НАШЕ ЙИТТЯ — ВЕРЕСЕНЬ, 1973 29 Біла птичка Рис. Ліда Пясецька
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
