Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
БІЛА ПТАШКА Нагріта липневим сонцем, земля дихала в лице нестерпною гаряч- чю. Ірина була втомлена, але вона мусить зайти ще до однієї крам ниці •— де продають пташок та ін ших маленьких звіряток. Мабуть і цього разу - без успіху, бо скільки вже крамниць воиа обходила — скрізь одна (відповідь: „Ні, не має мо білої пташки. Є в нас різно кольорові папужки, канарки, різні пташки, золотенькі рибки, чере пашки — все є, тільки білої пта шечки немає... “ В останнім склепі ввічлива про давниця глянула на втомлену Іри ну й порадила більш не шукати, бо таких білих пташок не прода ють. А потім несміло запитала: — А чому ви шукаєте саме білої пташки? — Бачте, — відповіла Ірина, в мене є дсіня Мартуся. Через два дні її день народження, і вона вже віддавна піросить білу пташку... І не так просто просить, а кожно го вечора, лягаючи спати, прока завши „Отче наш“, „Богородице Діво“, „Янголе, хоронителю мій", ще й додає: „Боже, прошу •— дай мені білу пташечку". І як би я не пояснювала своїй донечці, їй це не вміщається в голіівку: „Я не ро зумію, мамо: ти казала, що Бог у- се може. Бачиш, ти просила, щоб Бог тобі дав донечку — і я наро дилася. І я вже з тобою стільки літ, скільки в мене пальчиків на руці!" От бачте, — продовжувала Ірина, тому то я вже тиждень шу каю білу пташку. Продавчиня безпорадно всміх нулася, побажала Ірині щастя й попрощалась. Увечорі Мартуся знов склала рученята, помолилась, а в кінці додала: — Бозю, дай мені білу пташку. За два дні мій день народження, а восени я піду до передшкілля, обіцяю бути слухн’яною й добре вчитися, лише прошу: дай мені бі лу пташку! Ірина ледве стримувала сльози... Другого дня Ірина пішла до крамниці куґїйтй Мартусі стяжеч ку для косенятг Вибрала гарний блакитний колір. З другого кута було чути преріжне щебетання ІРИНА ДИБКО пташок, а велика, схожа на воро ну птаха-міна похитувала голо вою й озивалась до покупців: „Галло..." Заплативши за стяжку, Ірин,а пі дійшла до пташок. Раптом мало н е скрикнула. Невже це привид? В окремій кліточці о Д н а - є д и н а бі ла пташка... Лише по деякім часі Ірина спромоглася заговорити до продавниця. — Оце тільки сьогодні вранці дістали ми білу пташку, — пояс нила продавниця. — Це — аль бінос, дивний випадок у природі. Раз на сім років із яєчка синьо- зеленої папужки вилуплюється така білопера пташка. її треба одразу забрати, бо папужка ке ві рить, що то її пташа, і може за- дзьобати. Тому то ми рідко маємо на продаж білі папужки і мусимо таку пташку тримати окремо, щоб інші її не дзьобали. ❖ Восьмого липня з волошкового неба крізь рожеві хмарки сонце ясним піром.інням увійшло в Мар- тусину спальню. Однії промінчик вигідно сів на золотім волоссі, а потім пішов полоскотати шийку. Від того Мартуся розкрила сині очки — і враз щасливо закричала: — Мамо! Мамо! Біла пташка! Біла пташка, отут, біля мене! На білому стояку, в золотій кліточці підстрибувало біле пташатко й час від часу щебетало „Дзяв-дзяв!“, а Мартуся розуміла це як „Добрий ранок, Мартусю! Многая літа!" Рубінові очки пильно пригляда лись до щасливого дівчатка... — Мамо, — промовила Мартуся, — я знаю, як вона називатиметь ся! Я її назву Сніжинкою ! Мартуся відчинила дверцята. Сніжинка, підгорнувши рожеві лапки, розправила крильця й по чала літати з місця на місце по всій кімнаті. В проміннях ранкового сонця розпростерті пташині крильця зда вались прозорими хмарками... Пізніше Мартуся підійшла до мами й стиха запитала: — А котрий явголик білу пташ ку приніс — чи не той самий, що мене тобі дав? Мама лиш міцно пригорнула дів чатко до грудей і сказала: „Рости велика й щаслива, Мартусю!" А Мартуся в маминих обіймах слідкувала, як. Сніжинка лопотіла крильцями в неї над головою, а по хвилині ще додала: — А бачиш, мамо, для Бозі все можливо... НАШЕ ЙИТТЯ — ВЕРЕСЕНЬ, 1973 29 Біла птичка Рис. Ліда Пясецька
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
