Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Бувальщина Г и Л7 • р о м а н т и м ч у к „Ьатурин ... в Угринові Український театр ім. Івана То- білевича з режисером Миколою Бенцалем грає в Сокалі 4 грудня 1933 р. Зима. Всі актори зійшли ся, бо саме була виплата платні. Проби не було того дня. Відчинилися двері великої те атральної залі й увійшли три дядь ки в кожухах. Просили, що хочуть говорити з управою театру. Три члени управи — Микола Бенцаль, Іван Рубчак та Євген Цісик- по просили гостей сідати коло сто лика. —- Просимо вас, панове, приїха ти до нашого села Угринова з ви ставкою „Батурин" -—- це ЗО кіло метрів звідси, — почали пред ставники села Угринів. М. Бенцаль пояснив їм, що . . . — Це наша місія їздити з вистав ками також і по селах, і ми до вас приїдемо. А другий член управи, Іван Р уб чак, запитав делегатів: — А скільки так більш-менш могло б у вас бути? — 150 злотих буде! — каже о- дин. На це, якби перелякано, Р уб чак зареаґував по своєму: — Ау-яй-яй-яй! (Бо 150 зл. це гарні гроші!) Другий делегат зле зрозумів Рубчакове ,,ай-яй кання“ і скоро випалив: — Ну, то я доложу 50 зл. і б у де 200! Рубчак схопився з крісла: — Та ні, паноіве! Та не треба! їдемо! Правда, Беню, що поїдемо? Я» ^ ❖ У неділю передполуднем ба гаж (декорації і гардероба) по везли заздалегідь до Угринова. А їло обіді заїхали шість пар са ней, запряжених кіньми такими баскими, що хіба Богуна бачили на такому коні. Чули ми згодом, що угринівці позичили собі коней на ту „параду“ в сусіднім селі Хороброві. З вітром в перегони ми мчали тими хоробрівеькими кіньми до Угринова. А коло нової залі „Народнього Дому" (муро ваний дім) стояли парубки в у- країнських національних строях і спрямовували наші сани на при- ходство до п-ва Кашубинських. А там! Застава столів як на пишний беїнкет! Це „Союз Українок'1 вла штовував гостину для українсько го театру ім. Тобілевича. Вже хтось вдарив по клявішах форте- піяну, а Рубчак уже співає: „Я сьогодні щось дуж е...“ Але його зупинили, бо час короткий: ми ще маємо відіграти виставу тут в Угринові, а ввечорі в Сокалі також вистава! Скоро подавали, ще скорше з ’їли і скоро до залі. Заля на підмурів- ці — мороз! „Союз Українок11 від ступив нам одну огрівану кімнат- Оголошення: „О 3-ій години по по лудні, в такій-то залі, відбудеться драматична вистава студентів укра їнознавства". Уже б ез п’яти третя, а в залі, яка вміщає понад двісті людей, лиш д е сять осіб. Молоді артисти пережива ють, не тому, що публіки нема — вони знають, що публіка прийде, — а тому, що це зайве чекання посилює їх н є хвилювання. Виходить, що ар тист чекає на глядачів, а не глядачі на артиста. Ну, нарешті вже пів до четвертої — заля майже напів запов нена, але режисер не починає, бо не хоче, щ об молоді артисти виступали перед порож ньою залею. Він знає, що люди ще прийдуть. Уже за десять четверта. Завіса під німається перед майже переповненою залею. Вистава захоплююча. Раптом зза д у залі чути якийсь шум. „Що воно за перешкода?" — думають присутні. їхня увага вже відхилилася від сцени й опинилася на якійсь пані, що в темноті, шукаючи собі місця, випадково спіткнулась і впала. Той рідкісний настрій, який обгортав-єд- нав і слухача, і виконавця — зник. Пригадайте собі, дорогий читачу, ку на поверсі. Сходимо вниз, при готовляємося до початку вистави. А шаблі липнуть до рук — так мороз хапає! Під час найдовшої перерви кли чу місцевих касієрів, щоб пере брати від них гроші, і передчу ваю, що буде багато рахування, бо заля виповнена по береги. А заля велика! З допомогою двох касієрів, що продавали квитки, нарахував я 301.60 злотих! Аж тепло робилося від оплесків, якими заля засипувала сцену роз- у-раз. Бо село дуже реагує на зміст драми! І рук не жалує! А руки міцні! * Ми ще й підвечірок з ’їли у при- ходстві — так нас гостили ,,Сою зянки “ — і тими ж добрими кінь ми встигли на вечірню виставу в Сокалі — „Пісні в лицях". Каса 299 зол. Також непогано! Але в Угринові краще! скільки разів вам пляни руйнувалися тому, що деякі п одії не почались своєчасно, або ті, що спізнювались, робили якісь перешкоди. А бо може ви вже зрозуміли цей недолік наших людей і самі вже на час не приходи те. Шкода! цей „український час“, де третя година означає пів четвертої, або й четверту, є на справді цікавому годиннику. Але хвилинку! — це ж не український годинник. На Україні та кого годинника нема. Коли оголош е но, що якась імпреза, наприклад, кон церт, починатиметься в 7-ій годині, то концерт починається в 7-ій, без В И Й Н Я Т К ІВ . Як хтось спізниться, то тільки під час перерви м ож е йти на своє місце. Таким чином не відвер тає уваги ні виконавцям, ні слухачам. На жаль, цей „маленький недолік1' — несвоєчасність — є доказом н ед о зрілосте наших людей на еміграції. Точність — це елементарна форма дисципліни. Без неї організація і ви конання праці розтягається надовго, або розпадається. Дозрілість — не швидкий процес. Учитися дисципліни слід починати змалку. Але своєчасно сте треба дотримуватися всім, а, най головніше, показувати приклад нашим дітям. Маруся Бойко УКРАЇНСЬКИЙ ГОДИННИК Стаття надіслана молодіжною секцією Спілки Журналістів Канади НАШЕ ЖИТТЯ — ВЕРЕСЕНЬ, 1973 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
