Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Рисунок Ліди Пясецької Минуло кілька днів перше, як я змогла знову взятися за перо. До зустрічі з сестрою я готу валася ретельно. Проковтнула кілька заспокоюючих таблет, схо вала до шафи альбом з фотознім ками покійної. Коли у передпокої продзвенів дзвінок, знайшла в со бі сили вийти, відчинити двері і прийняти в обійми худеньку по стать сестри. Ніхто з нас не плакав. Обличчя сестри наче застигло в трагічній непорушності. Швагер був блідий і намагався бути спокійним, але його руки, коли він роздягався, трусилися, як у паралітика. Ховали Мар’яну урочисто. Не було куди класти і ставити вінків. Юрма схвильованої, заплаканої молоді облягала похоронне бюро. Прекрасно співав український хор, були щирі, зворушливі промови... Сестру, яка знепритомніла, коли заспівали „Вічную пам’ять", дов го приводили до свідомости. При знатися, я гадала, що це було жорстоко: краще було б, щоб во на нічого не чула і не бачила. Се стра не плакала, але я боялася, що вона стратить розум. Вона з усіх сил боролася із своїм горем. Шва- ґер виявився слабшим за неї. Ри дання струшували ним, як буря могутнім дубом. Це було страшко. Вже на другий день після похо рону з ’явилися якісь люди, що хо тіли бачити сестру в якихось спра вах. Мені здавалося диким, які мо жуть бути справи після того, що сталося! Я просила їх зачекати, не турбувати сестру, але швагер сказав, що це буде краще для неї, відверне її від постійної думки про нашу жахливу втрату. Так і вийшло: за працю сестра вхопи лася, як потопельник за соломин ку і, здається ця „соломинка" її врятувала від божевілля. Тепер вона рідко буває вдома. Після роботи в бюрі, в неї інша, громадсько-політична робота, а цими днями вона виїздить в цих справах до Канади. І вдома вона дуже сумна, але спокійна. Тільки один раз, проходячи пізно вночі повз її кімнату, я чула, як вона тихо говорила до неї, до Мар’я ни: „Дівчинко моя, моя незабут ня, моя єдина. (Тут я згадала, що в неї над ліжком залишився висіти портрет покійної, який я забула заховати). Ми з тобою не тільки мати і дочка, ми з тобою одно думці, з ’єднані одною ідеєю, од ною метою, і цей зв’язок не по рушила твоя смерть. Він сильні ший за смерть. Ти вмерла, але та, для котрої ти жила і працювала, жива і буде жити вічно. І я пра цюю для неї і працюватиму до кінця моїх днів...“ Тут я мусіла тікати, бо не всилі була стримати ридань, що рвали ся назовні. Я завжди любила се стру, подивляла її розум, її силу волі. Тепер я хилюся перед нею в глибокій і щирій пошані. Вона для мене •— героїня! Вам, мабуть, тяжко, мій друже, я примусила вас пережити разом зі мною ввесь жах, ввесь біль то го, що трапилося, але я не маю такої сильної волі, як моя сестра. Я не героїня, я просто собі жін ка, яка й досі ке опритомніла пі сля жорстокого удару і відчуває потребу розділити з тим, хто є найближчий, тягар свого горя. Не гнівайтесь. Ваша Ганна П.С. Приїхати до вас тепер я не можу, бо мені соромно думати про своє щастя. Зрозумійте і за чекайте. Г. Н ідвиш ка передп лати У попередньому числі ми повідомили наших читачок про те, що від 1. січня 1972 р. передплата „Нашого Життя“ підвищена до 7 дол. До цієї підвишки спонукує нас ріст цін паперу, друку і поштової оплати. Передплата, вплачена в останніх місяцях 1972 р. ще ви носить 6 долярів. Поштовий уряд провірює тепер право видавництв на обнижену поштову тарифу і вимагає, щоб не висилати журналу читачкам, які залягають більш, як пів року. У зв’язку з тим ми вислали тепер від повідні пригадки. Всім тим, що не вплатять цієї належности, ми бу демо приневолені стримати висилку журналу. АДМІНІСТРАЦІЯ „НАШОГО ЖИТТЯ" НАШЕ ЖИТТЯ — ЛИСТОПАД, 1972 5
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
