Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
зв’язок утримувався через Зосю Окуневську. І ми бачимо дальше, що знов на їх взаєминах заважило оте переказування через третю о- собу. У щоденнику під датою 3 ли стопада 1885 О. Кобилянська за нотовує, що прочитала Зосі замо влену алегорію. „Це є алегорія свободи і мені доволі добре вда лася А зараз 13 листопада до дає, що „та остання новеля за велика для а л ь м а н а х у Т у т вона очевидячки має на думці „Люди ну". Як відомо І. Франко відрадив Н. Кобринській вміщувати це опові дання в альманаху. Ірина Книш пише, що Іван Франко вважав це перше оповідання О. Кобилянської „ще незрілим для друку". І Коб ринська поступилась тут перед його авторитетом, хоча справж ньої її думки про твір не знає мо. Та передавання відповіді че рез Зосю і то відповіді відмовної знову таки виказує легковаження молодого таланту. Тим більше, що справжня причина була йнакша і незабаром вийшла наверх. У щоденнику з 2 червня 1886 p., отже більш як пів року пізні ше Ольга розпачає з приводу ті єї відмови. „Вчора Зося сказала мені, що мою новелю будуть друкувати, але що її змінять, бо 'вона скидається на нове лю, яку написала Кобринська! Все, все збунтувалось у мені — Зося на лякалась і заспокоювала мене, що лиш там буде дуже, дуж е мало що змінено... Я їй ще скажу, що не хочу, щоб мою новелю приймали з мило сердя. Натальця сама звернулась до мене й запросила написати до альма наху..." Цілу бурю почуттів викликала ця постава Н. Кобринської. Ма буть тут мова про оповідання Н. Кобринської „Задля кусника хлі ба", що дійсно торкається подіб ної теми і є вміщена в альманаху. Коли порівнати ці два оповідання, не можна не віддати переваги „Людині" з її глибше опрацьова ними, психічними переживаннями діючих осіб. Але й „Людина" пе рейшла кілька редакцій в опрацю ванні самої авторки і тому не мо жна бути певним тієї переваги у 1886 р. В кожному разі •— це бу ло черговим болючим ударом для початкуючої літературної сили. Знов відмова і то з такої незнач ної причини! Та ще й із згадкою про якісь переміни, що мали б сайти в рукописі... Молода дівчина дає волю своїм гірким почуванням. Вона саме по вернулась із поїздки до Белелуї, де відвідувала своїх свояків Сін- галевичів. „О, Боже, чому мені все прихсдиться мати діло з Озаркеви- чами! Коли я була в Белелуї, то оглянула всі ті „освячені місця", по яких також і Ґ еньо похо джав..." (2 червня 1886). Вона відчуває глибоку урязу до цілого ,,трикутника" але при згадці про Белелую вичислила лиш Геня. Мабуть він таки найглибше вразив її сферу почувань. Бо коли для Н. Кобринської вона віднаходила по чуття признання, а з Зосею лу- чив її спільний вік і радощі мо- лодости, то його байдужости та втрачених мрій вона не могла про стити. VIII. Минали роки. У 1887 р. появив ся альманах „Перший вінок", що став не тільки доказом блискучого організаційного хисту Н. Кобрин ської, але відкрив також її грун товну підготову до провідної се ред жіноцтва ролі. Її статті ,,Про рух жіночий у новіщих часах", „Руське жіноцтво в Галичині", „Заміжня жінка середньої верстви" — це основні студії жіночої про блеми. Вони зраджують прони кливий ум, досконале знання пред мету і вміле перо. Вже тоді можна було віддати їм перевагу перед її літературними спробами. Але воно мало й негативну сторінку: альманах „Перший вінок" критика зустріла неприхильно. Так можна пояснити гостру ре акцію Гр. Цеглинського в „Зорі" і Олександра Барвінського в „ 0 - гляді історії української літера тури". Для них її постава у спра ві поступу жіноцтва була за різ кою, домагання задалеко посуне ними. Прихильники альманаху І. Франко і М. Ганкевич старались його боронити, але найкраще зро била це сама Кобринська у своїй „Відповіді на критику Жіночого Альманаху" в „Зорі", що вийшла відбиткою у 1888 р. У цій відпо віді вона блискуче збиває всі заки ди й гострим спостереженням та і- ронією підкріплює свої аргумен ти. Того ж року появляється в журналі „Товариш" в її рецензії ,.Бібліотеки найзнаменитших пові стей „Діла" аналіза книжки Ю. Штінде „Родина Бухгольців", де вона знов аналізує взаємини стат тей та становище жінки у суспіль стві. Це свідчить про те, що Наталія Кобринська знайшла своє призна чення в публіцистиці і стала сві домо на той шлях. Критика альма наху не злякала її, а начеб то до дала їй сил. Вона стала співробіт ницею журналу „Товариш" і під готовляла дальші свої потягнен- ня, що незабаром вийдуть на яв. На переломі 1888 і 1889 pp. ста лась подія, що начебто не відби лась надто виразно на її житті, але в пізнішому завдала їй бага то болю. Це були освідчини Ми хайла Павлика, що трапилось у грудні 1888 р. Чуттєвий світ Кобринської був надто складний, пам’ять її помер лого чоловіка надто святою, щоб вона могла привітати таке зали цяння й відповісти взаємністю на нього. Вона відмовила чемно, але рішуче. Цього імпульсивний Пав- лик не міг перенести. Із її при хильника він перетворився у во рога, що пізніш у великій мірі за важив на її публіцистичному шляху. Але покищо це не захмарило небозводу. Рік 1889 був чи не най більш неспокійним у її житті, ко ли взяти, до уваги зовнішні події і переживання. Тоді то відвідали Болехів молоді Деґени ■— Натал ка, Марія і Сергій, що належали до групи університетської моло ді з Києва. У зв’язку з передви борчими заходами їх заареш ту вали як і багато інших, у тому чи слі Франка і Павлика. Всю родину Озаркевичів переслухували. Всеж таки вибори, вийшли корисно для українців і це тільки скріпило їх опозиційну тактику у парляменті. Рівночасно мабуть зародився в Н. Кобринської задум внести пети цію за допущенням жінок до ви щ ої освіти, у парляменті, що й здійснилося у травні 1890 р. Для цього вона потребувала співпраці багатьох, бо йшлося про зібран ня якнайбільшого числа підписів у краю. (Продовження буде) 32 НАШЕ ЖИТТЯ — ЛИСТОПАД, 1972 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
