Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
(Д о взаємин Ольги Кобилянської з Наталею Кобринською) Це є перший контакт Ольги з редакцією альманаху „Перший вінок". їй призначено тему, яка кавіть кидає світло на її перші лі тературні спроби, що не зберегли ся. Вона погоджується щось та кого написати, але не дуже радо, бо як пише „мене ці справи тепер мало обходять". Чому, не можна відразу сказати. В іншому місці щоденника є згадка про новелю. Виходить, що в тому часі, себто у вересні 1885 вона вже була написана і Ольга розважує, чи вона зможе чи не зможе передати її до альманаху. Можливо, що цей сюжет, що ліг в основу пізнішої ,,Людини“, її то ді більше цікавив, ніж алегорія, яку ще треба було написати. А мо же діяла й нехіть до „трикутни ка", спричинена першою відмовою. Письменниця так її окреслює у своїх записах: „Наталочко, Наталочко, чому ти мене скривдила? Чому ти не сказала Терлецькому, що то моя перша ро бота? Чому ти навіть до кінця її не хотіла прочитати? Для того, бо Тер- лепький зганив, а ти встилалась даль ше тим займатись... гарно! Уже й за була! А ти не знала, як мені в душі виглядало — з яким довір’ям, з яким чувством я свою першу роботу тобі дала... ви мене висміяли... я ані сло вечка від вас не дістала... то була критика — то мене мало повчити, на котру дорогу я мала ступити?" Оце ліричне обвинувачення є може найглибшим закидом, що йо го висловлює молода дівчина до Наталії Кобринської. Властиво во но звернене до всіх, до цілого гур та, що мав заохотити і притягну ти молоду силу до української лі тератури. І хоч у щоденнику трап ляються й гостріші випади, то це місце найбільш обосноване і най краще характеризує тодішнє від ношення Ольги до того гурта. Але ці почування зазнають по стійних перемін. Хвилинами, коли розум перемагав, Ольга вписує прихильні відгуки про Н. Кобрин- ську. Притоку до цього давали зовнішні обставини, як прочитан ня новелі Н. Кобринської або обі цянка її приїзду до Кімполюкґу. „Добре Натальця схарактеризувала чоловіків у своїй новелі! Добре це на писала, я її поважаю, бо вона щось діє, із себе дає... Хоч у моїй пошані є домішка гніву, все ж мушу її пова жати!" (5 грудня 1884). Вістка, що Зося приїде сюди в червні доповнена сподіванням приїзду Наталії Кобринської. „Це викликало масу думок та ідей. У першій хвилині, коли я це почула, ціла моя душа здригнулась з обурен ня й н ен ави сти -------------не хочу ні чого з нею мати спільного! А потім постепенно її постать привітніше за рисувалась у моїй пам’яті. Бувають хвилини, коли мені здається, що я їй віддана на віки вічні і мене так силь но тягне до неї...“ (26 квітня 1885). VII. А як проходило життя і змаган ня Н. Кобринської у тому часі? Це теж пояснить до певної міри її дивну байдужість до молодого та ланту, що трапився на її шляху. Засновуючи Т-во Руських Жен- щин, вона подумала про широку освітню програму для його чле нів. Сюди входив також плян ви давництва, чи то до спілки з кимсь іншим. Цю справу дискутовано широко на засіданнях і прави з пе ремінним успіхом. Частина членок розуміли вагу такої роботи й під держували Н. Кобринську в замі рах. Але її пов’язання з Іваном Франком лякало більшість член ства. Тому не вдалось їй притяг нути Т-во до спільного видання журналу „Братство", що його за плянував І. Франко. Тоді Н. Коб- рикська перекинулась на ідею аль манаху і вже в вересні 1885 поста новлено його видавати. Але опо зиція до Кобринської, що зроста ла в товаристві, діяла проти тієї ухвали. Висунено інші проекти, як найближче завдання товариства, а саме — створення української ді вочої школи чи закуп срібної ча ші для єпископа. Врешті на заг. зборах товариства .26 листопада 1885 р. опозиція перемогла. Ната лії Кобринської не вибрано голо вою, а гроші, зібрані на альма нах призначено на передрук істо рії літератури Огоновського. У ви- сліді Н. Кобринська послухала по ради Олени Пчілки і взялась сама, а властиво у спілці з нею за це ви дання. Коротко поданий перебіг того 1885 р. лиш приблизно з ’ясовує всі ці зудари й розчарування, що їх проходила Н. Кобринська. У затхлому провінційному світі то дішньої Галичини її ідеї видава лись надто відважними. З-поміж жіноцтва співчували їй лиш оди ниці та й усі вони були розсіяні по краю. А станиславівський гурт — це була невелика група, що своїм складом характеризувала то дішній стан жіноцтва. До того гро мадський провід навіть поступових кругів не піддержував її в тому. Зовсім слушно Н. Кобринська нарі кала в листі до Драгоманова ка те, що коли б часописи щиро підтри мали її становище, то й опозиція не мала б сміливости її поборюва ти. У цій метушні з Т-вом Руських Женщин не можна дивуватись, що Н. Кобринська не виявила уваги для дівчини в далекому буковин ському містечку. Правда, коли вже вирішилась справа альмана ху, вона стала писати до всіх жі нок, що їх особисто знала, або яких порадив їй Франко. Між де сятками прізвищ, що їх згадує І. Книш, немає наймення Ольги Ко билянської.110 Можливо, що цей 10 І. Книш: „Смолоскип у темряві", стор. 80. НАШЕ ЖИТТЯ — ЛИСТОПАД, 1972 31
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
