Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Тим же битим шляхом поман дрували далі. Зійшли на велику греблю. Вітер почав смикати хлоп ця за поли. Тоясі почала кульгати й тулилась до Івана. Поминувши село, вони опинились у відкритім полі. Східний вітер з крупинками снігу то сік, то палив ліву щоку. Хлопець тер її, затуляв, але йшов далі й далі, і лиш час від часу в Топсі поради питав, а та йому від повідала ,,М е-е-е...“ Метелиця крутила все швидше, Іван зморив ся й перелякався, але йшов і йшов. Зобачив край дороги терник і присів у затишку відпочити. Кіз ка горнулась до нього, а льодова крупа з вітром сікла й не давала йому сидіти. Вони знову пішли. День був короткий, але Іванові сили слабли. Він питав зустрічних, чи не збився з дороги. Йому ка зали, що є коротші дороги, але радили триматися Чумацького шляху, бо менші шляхи цілком снігом занесло, йти по них небез печно. Ледве пройшов Іван того дня 12 кілометрів, та й спинився в Бо- гоявленці. Зустрів його якийсь дядько. — Куди це ти, хлопче, пряму єш? Іван ще не встиг відповісти, а дядько' далі говорить: — Ого, та ти не сам, а з ко зою! Іди ось туди, в той двір, ска жеш, що тебе Олексій прислав но чувати, а я сам зараз повернусь. Двері відчинила старенька бабу ся і, зобачивши кізку, гукнула: — Олексо, пусти скоренько ко зу до хлівця, бо ж вона задубіла. А ти, хлопче, хутенько йди до ха ти! А Іван не поспішав до хати. Він пішов з козою до хліва. Там було тепленько. Олексій поклав козі сві жого сінця, водички дав. -— А коли ти її доїв? — А її треба доїти? -— Аякже! От зараз бабуся по доїть! Та ще й тебе навчить. Іван ще хотів козу своїм кожуш ком прикрити. — Та що це ти, хлопче! Це ж тобі не в тернових кущах! Хо дімо до> хати! Бабуся бідкалась, клопоталася про хлопця та ставила на стіл ве черю. — Сідай, Іване, вечеряти, та розкажи, куди ж то ти з козою? Іван їв гарячий борщ, а про се бе багато не розповідав. Бабуся й козу подоїла, але молочка лиш однг горнятко було — замерзла дуже коза... Іван потроху розго ворився, та й почав оповідати: — Ото ж, живе на Хортиці мій дядько Овсій. В нього малі діти, а молочка нема... — То це ти аж на Хортицю йдеш? — Скрикнув дядько Олек« сій. — Еге, хлопче, не буде діла. Це ж не літо. В кущах спати ке можна, і жайворонок тебе не зб у дить... Задубнеш, як колода, вдвох із своєю козою. Та хто ж тебе в дорогу таку пустив? Не маєш рід них? — Є мама й тато, вони мені роз повідали, як наш дядько Овсій на Хортиці бідує, а мама й сказала: — От хай наш Іван піде на пра цю та й подарує дядьковим дітям на Різдво козу. А я гроші заробив, у дядька Мельника на Солонім хуторі купив козу і на Свят-вечір її приведу. Чи ж добре буде так, дядьку Олексію? —- Ох, недобре, хлопче! Тепер тобі й додому вернутись задале ко, і до Хортиці 200 кілометрів. Будеш, хлопче, у нас до весни, ми твоїх батьків повідомимо, щоб не пропали з журби за тобою. Че кай поки потепліє. Куди ти спі шиш із козою, мов на торг? Був дядько досі без кози, то й до вес ни почекає. — Ой, дядьку, не можу я цьо го зробити. Післязавтра Свят-Ве- чір, а коза тут. —- Ну, та ти одчайдушник! От що я тобі скажу: тут, може за 12 кілометрів, є залізнича станція Костянтиновка, а звідти їде потяг на Запоріжжя. Не знаю тільки, як тебе з козою до вагону пустять... — Я вже щось придумаю, дядь ку. Поїду поїздом. — Ну, добре, лягай уже спати, щоб добре відпочив. (Продовження буде) СКОРОМ ОВКИ Діти, спробуйте вимовити, не пере плутавши, такі язиколомки: їхала Хима до Максима візком — таратайкою; таратайка тарахкоче, си ва конячка везти не хоче. Летів крук через сук, через б е з верхе дерево. Летіла лелека, заклекотіла д о ле- лечат. Хитру сороку спіймати морока, а на сорок сорок — сорок морок. Ти, малий, скажи малому, хай малий малому скаже, хай малий теля при в’яже. Пильно поле пильнували, п ерепе лиць полювали. Женчик, женчик невеличкий, на женчику черевички, і шапочка чор ненька, і латочка червоненька. Босий хлопець сіно косить,, роса росить ноги босі. Сів шпак на шпаківню. Заспівав шпак півню: Ти не вмієш так, як я, Так, як ти, не вмію я. Перепеличка міала — невеличка. У стозі пшениця, Під столом криниця. Там щука-риба грала, золоте перо мала. Сама собі дивувала, що хорош е вигравала. ЗО НАШЕ ЖИТТЯ — ЛИСТОПАД, 1972 ЛИСТОПАДОВИЙ ДОЩ Надворі д ощ плаче і плаче. . . Так сумно, так сумно м е н і .. . Мені здається, неначе Я бачу минулі дні, Коли в славнім місті Львові Повстали наші стрільці: Рішучість в гарячім слові, Відвага в юнім лиці! Хоч я не була в цім місті, Та звідти батьки мої. Я м ож у усім розповісти Про славні визвольні б о ї. А мій дорогенький дідусь, Колишній вояк — У сусус (це значить — стрілець січовий), Х оробро ходив у бій. Надворі безлисті к у щ і.. . Дивлюся — і не впізнаю. Плачуть осінні дощ і За тими, що впали в б о ю . . . Я вірю: настане весна, Кінець принесе для страждань. Прийде перемога ясна Для наших визвольних змагань! Ганна Черінь Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
