Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
т о п C I Оповідання відзначене на XII Літературному Конкурсі СФУЖО Марія Жижка Іванові минуло 12 літ. Цілу о- сінь він 'працював на копальні, відбираючи породу. Тяжко працю вав та збирав гроші, щоб купити молочну козу в подарунок дядь ковим дітям. А дядько з родиною живе далеко звідси, за 250 кіло метрів, ка острові Хортиця. Там так нужденно, що нічим було б ко рову прохарчувати, але для кози вистачило б. І тоді було б молоч ко для трьох маленьких діток... От Іван і надумавсь зробити дітям Р із двяний подарунок. Наступив грудень, і Іван мав як раз стільки карбованців, скільки йому літ. Різдво підходило все ближче, а Йвана не лишала дум ка: „На Різдво таки неодмінно треба привести до дядька кізку“. Чув він на праці, що недалеко, на хуторі Солонім, Яків Мельник козу продає, та ще й дійну. Од ного разу Іван подався туди. — Добрий день, господарю! Я чув, що ви козу продаєте? — Так, — відповів Мельник. -— А ти, я бачу, наміривсь купити? Іван уважно обдивився козу — А скільки ж ви за неї хоче те? — П’ять карбованців, хлопче, як там тебе звуть — Мене звуть Іваном — Іван насупив брови, потім підняв голо ву і глянув господареві у вічі: -— А чотири візьмете? — Ну, та вже давай і чотири! — Засміявся господар. — Такий уже з тебе купець! Мельник відв’язав козу й дав Іванові торбу сіна в дорогу. — Мушу тобі сказати, Іване, що це дуже мудра коза. Звуть її Топсі. — Дякую вам. Ходім, Топсі. Перекинув Іван клунок через плече та й пішов із козою в до рогу. Був радий, що залишив працю в тяжкім повітрі копальні. По схи лім шляху він дійшов до річки і перейшов по кризі через річку Солону. Шлях його стелився ген- ген на південь... За перевалом він стикається з старим чумацьким шляхом, де колись чумацькі вози скрипіли, ярма тріщали й воли ре миґали. Скрізь лежав сніг. Д о шкуляв мороз. Як на долоні, стало перед ними велике село Андріївка, переділене наполовину річкою Вовчою. Вісімнадцять кілометрів пройшли Іван із козою, поки не стемніло. — Ну, Топсі, ночувати будемо? — Ме-е-е! — Згодилась коза. Іван постукав у першу хату, щоб не відходити далеко від ш ля ху. Господиня відчинила, побачи ла хлопця з козою — а надворі ж холод! — Хсди, ходи :5 хату. — Так я ж із козою! — А вона буде в сінях. Іван поклав у сінах перед козою торбину з сіном, прикрив Топсі своїм кожушком, а сам увійшов до хати. Господиня дала йому по вечеряти, розпитувала, куди ж це він іде та де козу взяв. А проте, нічого путнього дізнатись не мо гла. Хлопчина щось собі під ніс бурмотав, тер вуха та руки, так говорив, наче в роті вареника мав. Бачить господиня — ні до чого не допитаєшся, поклала сніп соломи біля припічку: — Отут, хлопче, лягай спати, біля тепленького. Раненько встав Іван, та й у до рогу. — Дай Боже Вам, тьотю, здоро в’я, — гукнув до господині. — Пі шли, Топсі. Ходім Топсі рис. JI. Пясецької НАШЕ ЖИТТЯ — ЛИСТОПАД, 1972 29
Page load link
Go to Top