Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
РІК XXIX. ТРАВЕНЬ, 1972 Ч. 5. О. Лятуринська Фрагменти і . Бажати більшого. Між правдами старими прийняв ти це як гін у кров. Воно твоє, далеке і недосяжиме, і б у д е завж ди, знов і знов. Останній крок, такий легкий на сподівання, і ти вже там, на висоті. Позаду десь орел і хижокрила каня, їх і не вгледіти відтіль. По іншому ти бачиш образи і речі, це твій окремий власний світ. Який ясний твій день, який ж е темний вечір, Який високий твій зеніт! 2 . Мов крила з а плічми, росте й росте відвага, тверда несхибна впевненість ноги, а погляд твій — він гострий наче шпага, і кожний п ор ух — пружний і тугий. І, наче граючись, недбало ногу ставиш на край чатуючих б езоден ь ти. Звагай! Прийшов твій день над все яскравий — ти недалеко від мети. От-от воно — твоє верхів’я осіяне, один щ е крок, остання з перепон. Тут на підмогу всім відважним стане звитяжець Юрій — твій патрон. 3. Ах, скрикнути би! Зоряним наметом на досяг спала мрія золота. Але мовчазність — подруга аскета тобі затулю е притьмом уста. — Гамуй порив! Він зовсім не д о речі. Така ж то оманлива близість ця. Щ е стільки подвигу, щ е стільки зречень, і як іщ е далеко д о вінця! М ожливо, прийдуть ще падіння, з р и в и ... Зусиль, зусиль, молитвенних екстаз, душ і нап’ятої, немов тятива! — Й пер ед собою бачиш чудо враз. Журнал Літератури і Мистецтва „Київ", березень-квітень 1951, ч. 2 Не забиваймо часу! Письма, листи, книжки про в’язнів із М ордовії, К о лими, Чукотки! Вони перебуваю ть там роками, десятками літ. їхні літа, десятки літ вкрадено, вбито! їм остаються окрушки часу, щ о ними мож уть розпорядж ати самі, щ о його мають для себ е. Та і цей час сер ед д у ж е обм еж еного довкілля, із д у ж е малими середниками, можливостями. Читаємо, як пишуть, що після довгих років перевели їх у місце, д е — „навіть сидячи на ліжку м ож у бачити у сусідів д ер ево, зел ен у траву. Роками ми були позбав лені можливости бачити те, чого на волі дехто й не за- вваж ує“. Читаємо про те, як у тюрмі посадили цибулинку в по судині, зробленій із паперу. Напереміну то один, то д р у гий держить ї ї в руках високо при вікні, б о тільки там є сонце, б ез якого рослина не могла би рости, жити. Автор „Більма“, книжки, яка нещ одавно появилася, пише: „Людину у житті щ ось тішить, це так зване кіно, культпоходи бригадою в м узей, це театр, дружина, діти, крузі, кавярня. Це так зване замкнуте коло побутовости. У таборі воно теж існує, але у ж е зр еа л ізо в а н е, воно далеке від звичайного матеріялізму, оскільки основане не на бутті, а на свідомості44. Така скупа зовнішність, а яка глибина переживань, який зміст, що його дж ерело в їхн ьом у нутрі, в душ і. Ц е не тільки цибулинку в паперовій посудині держ ать вони вгорі, де заблудило конечне до життя соняшне проміння. Окрушинки часу, окрушинки можливостей, заповняють змістом, використовують для свого внутрішнього росту. А ми?! Нам ніхто не вкрав літ, не забив часу. Чи не кажемо інколи самі, чи не чуємо від других, що роблять щ ось для забиття часу? Вікові старання людини технічними винаходами за ощадити час. Значно менше треба його на те, щ об про вадити домаш нє господарство. Транспорт, комунікація дали можливості легко й швидко порушуватися по всій земній кулі. Але людина цей заощ адж ений час або вживає на дальше матеріяльне збагачування, або забиває час чимсь, що не вимагає від н е ї ніякого ум ового чи д у х о вого зусилля, не залиш ає ніякого сліду в ї ї душ і чи умі. Цей час самі ми свідомо, або підсвідомо вбиваємо. І тепер, коли ми на п ор озі вакаційного дозвілля, п о думаймо, щ о будем о робити в цьому часі, яке дозвілля виберемо. Повинно воно відновити наші сили д о дальш ої праці, але т еж повинно принести ріст, користь нашій вну трішній особовості. Якщо для нас вільний час непотріб ний, то напевне м ож е він придатися другим, нашій спіль ноті. Живемо в умовинах д у ж е великих можливостей і треба тільки нашого свідомого вибору: щ о робити. О д ного нам не вільно: не вільно забивати часу. НАШЕ ЖИТТЯ — ТРАВЕНЬ, 1972 1
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
