Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
(До взаємин Ольги Кобилянеької з Наталею Кобринською) Перш усього прикрою була са ма форма повідомлення. Кобрин ська не мала нагоди переповісти цього особисто, а може не вважа ла за потрібне. Всеж таки розка зала про те Зосі Окуневскій, а та теж нз мала мужности розказати про те своїй подрузі, а в секреті розказала це її сестрі. І так за писала це Ольга в щоденнику дня 17 грудня 1883, що сестра Ґенця довідалась від Зосі „начебто вони висміяли мою новелю, ота оспіва на Натальця і той пан із Відня, а вона мені говорила навпаки, ота фальшива...“ В цих словах проби вається жаль не тільки проти „о- співаної Натальці", але й подруги, що виявилась „фальш ивою14. Ці міркування гніву й обурен ня ще степенуються. Молода Оль га раз-у-раз повертається до цієї поразки, якої не може забути. Н е багато осіб було втаємничених у її літературні спроби. Про її пи сання знали її брати Максим і Сте пан, подруга Зося, а може й стар ша приятелька пані Міллер. Цей світ її почувань і мрій б: в її вну трішнім виявом, що його не всім відкривала. І коли дала заглянути туди, то й вірила глибоко тим лю дям. Напевне й дістала підтвер дження своїх літературних спроб, їх прихильну оцінку й пораду. Бо знов знаходимо у щоденнику зав- вагу про Н. Кобринську, що „вона комедіянтка, що лиш говорить гарними словами, але нічого не ро бить “. Це наставлення її до Наталії Кобринської ускладнювалось ще й іншими умовинами. Як сказано, приязнь Ольги з Зосею наблизила до себе ті дві родини. Але в то му ж часі виринув на овиді й Єв ген Озаркевич, молодший брат Н а талії, тоді студент медицини у Від ні. Він приїжджав на літо до Кім- полюнґу і перебував там значно довше, ніж його сестра. До того він був однолітком братів Ольги Кобилянеької, отже між студента ми знаходились спільні зацікавлен ня і теми для дискусій. Тому треба припускати, шо молодий Євген ча сто бував у домі Кобилянських та залишив певне враження в моло дої дівчини. Який був цей Євген? Н. Кобрин ська називала його своїм любле ним братом і став він пізніш за гально шанованим лікарем. Хоч ви ріс у громадськи насиченій атмос фері, проте в тій ділянці нічим себе не проявив. Навпаки, були ві домості, що батьки журились його студіями, спричиняв їм клопоти своїми довгами та пізнішою же- нячкою з віденською німкинею. Але це було потім. А в тому часі це був студент, що належав до того далекого інтелектуально го світ]', в якому діяла „оспівана Н атальця“. Навіть більше •— він був членом Т-ва „Січ“, що шири ла ті поступові ідеї й розпоряджа- ла добірною бібліотекою, в якій читано літературні твори і допо віді на актуальні теми. Євген на певне перевищував братів Ольги коли не знанням, то самопевністю й поступовістю. Отже й не диво, що молода Оль га закохалась. Яке було її почу вання та як воно пробігало — бу ло б задалеко tyt розглядати. Та є певні познаки що й вона не бу ла йому байдужою. Було щось у молодій Ользі такого, що притяга ло до неї мужчин. Можна собі у- явити, що в тих розмовах-диску сіях студентів, на численних про- гульках чи проходах, під час зу стрічей у гостинному домі Коби лянських було багато нагод до розмови. І тут мусіла молода Оль- rja вразіити цього „столичного" зарозумільця зрілістю своєї дум ки. Це й виявилось незабаром у розмовах із нею і в його обіцянці — посилати їй книжки з багатої бібліотеки „Січі“ . Обіцянка, якої, до речі, ніколи не додержав. Отже як бачимо, пов’язання мо лодої Ольги з тим „трикутником" — Зося, Наталя, Євген — було для неї фатальним. Кожне на свій лад було душевно пов’язане з нею, кожне обдарувало її якоюсь надією -— приязні, творчости, ко хання. І кожне на свій лад розча рувало її. Зося була першою в тому „три- к-тни ку“ і найменше обтяженою. Вона щоправда, стала ниткою до того іншого світу і перша вказа ла дорогу до нього. Вона навіть підбудувала це, бо в щоденнику Ольга пише 19 липня 1884 „Зося правду каже, коли вважає, що я мистецької вдачі". Але Зося ось т т, на очах Ольги здійснила те, до чого вона не мала даних: поча ла студіювати. У тих часах це мо жна вважати великим привілеєм. До того ця світла перспектива по ривала мелоду дівчину й вона за бувала свою далеку самітню по другу. Як часто жаліється Ольга у щоденнику на те, що Зося не пише, або пише порожні, без змі сту листи. Повнота життя у Зосі відбирала увагу для призабутої подруги. А роля посередника між Ольгою й Наталею ше більше у- складнювала їх взаємини. Подібно пробігли взаємини з Євгеном. Спільні проходи чи про- гульки одного чи другого літа, ди скусії над прочитаними книжками, товариські забави — все це дава ло нагоду для усміху, погляду, по тиску руки. Фантазія Ольги сну вала довкруги того евої думки. Адже між тими літніми зустрічами лгжав довгий рік сподівань і ти- шини у малому гірському містеч ку; Листів не було, і навіть обіця ні книжки не приходили. Із стис неними устами продумувала моло да дівчина кожне сказане Євгеном слово, прочитувала вписаний до її пам’ятника цитат із Шпільга- IV. НАШЕ ЖИТТЯ — ЖОВТЕНЬ, 1972 31
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
