Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
Олена Цегельська Жінка-дружина чи жінка - мистець ? У 1938 р. ж урн ал „Н ова Х ата“, що виходив у Л ьвові, звернувся з зап и том до ж інок-м истців, як удається їм погодити ці вищ е згадані складні о б о в ’язки. П исьменниця О лена Ц е гельська, яка тільки що випустила свою перш у повість „Гануся йде до міста", взяла в тій анкеті участь. Д у маємо, що нашим читачкам буде ці каво запізнатись із тодіш німи її по глядами, а також пізнати її спосіб писання і родинні умовини. П одаєм о це зам ість посм ертної сильветки. Ред. Лиш сама мисткиня може поста вити собі питання: чи вільно мені дозволити собі на родинне життя, чи ні? Або інакше: чи маю досить сили, щоб двигати ціле життя ці два навантаження? Мистець має завдання у своїх творах змальовувати людське жит тя. Що вірніш він це робить, то більша його вартість. Як же мо же жінка-мистець у своїх творах віддати вірно родинне життя, від дати почування матері, жінки, як що сама буде стояти від цього життя осторонь? Не раз дивуємось, чому жінка мистець полюбила такого собі зви чайненького добрягу-мужчину. Щоб це зрозуміти, треба знати, що мисткиня, це така сама голод на на любов і родинне тепло лю дина, як кожна інша. Вона хоче вдома, поза службою своїй музі, жити життям звичайної жінки. А тому, що вона ніжніше, тонше, глибше все переживає, тому шу кає в чоловіка більше ніж звичай на жінка, уважливости, тепла, до броти й вибачливости на деякі свої хвилеві забаганки чи химе ри. Тому то не раз трагічно за кінчується подружжя жінки-мист- кині з мужчиною, що є визначним мистцем — бо він занадто задив- лений у свою власну велич. Щоб подолати обов’язкам ма тері, дружини й часто фахового знання, треба мати дуже сильне здоров’я, а віддаватись мистець кій творчості може така жінка лиш у вільних хвилинах, що їх у неї дуже мало. Та, на мою думку, не родинне подружнє життя вбиває в нас талант, але виснажує, то мить нас професійна праця. Бува ють жінки всесторонні, сильні, що займаються „всім“. Але звичайно мистці не тішаться добрим здоро в’ям — їх здоров’я пожирає туга, неспокійні сни, галюцинації, що нищать нерви. Як багато шкоди може зробити перевтома, пізнала я сама по собі. Доки вчителювала, то навіть не могла спромогтися на видання збірки і майже всі свої праці вида ла щойно в останніх трьох роках, себто по переході на емеритуру. Тоді по довгих роках праці я від почила і відотхнула. Мушу вперед сказати: Чому я пишу? Пишу тому, бо хочу щось „людям сказати “, на мою думку „щось нове“, а сказати інакше, як усі, „як не люди“. Насвітлити сказане зі сторони вибачливости до людських хиб. За тими хибами і причинами нещастя шукаю гли боко — в дитинстві людини. І та ке писання, то не лиш внутрішня потреба, але і правдива приєм ність. Ніколи не можу присилува ти себе писати „на замовлення", як ремісник. Зрештою, я так ті шуся, що нарешті можу робити в житті те, що хочу, а не те, що мушу. Тому й не дивуюся, коли якийсь письменник нагло і неспо дівано перестане писати. Це нічо го не вадить. Якщо він має ще щонебудь сказати, то скаже, хоч- би його навіть і замкнули в тюрмі. Знаю такі фази духової нірвани. Тоді хоч і не пишу, — моя уява працює дальше, а невикористані образи навіть у сні непокоять. Щоби правду сказати: працюю дуже мало. Властиво ні! Багато, але думкою, пером орудую дуже коротко. Усе, що хочу написати, маю в голові готове, обдумане, о- працьоване до найменших деталів. Маю в голові цілі сторінки, знаю, де має бути вставлений який зво рот чи яке слово. Коли так уже дану річ опрацюю, можна сказати — вивчу напам’ять, сідаю до сто ла на яку там чверть чи пів годи ни. Відтак знову собі відпочиваю, читаю щонебудь, гуторю зі селя нами або з дітьми, що між ними маю багато приятелів. І живу так, як діти, що ходять берегом ріки і збирають барвні камінчики. І я збираю такі камінчики у виді ці кавих слів, моментів, подій та у- кладаю собі відтак із них свої вла сні взори. Кожній написаній праці даю якийсь час „відлежатися", від так переглядаю, переписую „на чисто" і даю до друку. Звичайно раз написану річ майже не змі нюю. Тому, що все укладаю собі плян, праця йде мені легко. Одне лише лихо: часто находить на мене зневіра. Питаю себе: •— Навіщо я все те пишу? Для кого? Чи можуть мої слова зворушити ще ксгонебудь? Чи не краще за горнувши руки, сидіти спокійно і віддаватися контемпляції, що має в собі насолоду вічности? Але несподівано трапиться, що хтось напише листа, заохочуючи до праці — хтось випадково ска же, що його зворушив мій твір і я звичайно радію. Це мене підбадьо рить і я знов починаю укладати образи. А моя родина? От як кожна ін ша родина. Буває, панує в ній чу дова гармонія. А буває ні з того, ні з цього якась гаряча супереч ка, що так скоро, як спалахне, так скоро потахне. Думаю, що виною тут мій дуже живий темперамент і гаряча запальчивість. Мій чоловік і син беруть живу участь у всіх моїх починах. Пиль но перечитують рецензії. А якщо в них знайдеться якесь гірке сло- НАШЕ ЖИТТЯ — ЛИСТОПАД-ГРУДЕНЬ, 1971 7 Бл. п. О лена Ц егельська O lena C ehelska, author of U krainian books for children, died recen tly in P hiladelp hia.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44 
