Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
Новорічна пригода Оповідання Уляна Любович На новорічну вечірку майстер Маслозаводу приготовив пиво із сироватки. Цей кислий-прекислий напій та два-три пиріжки із морк вою або цукровими буряками — це головно притягло туди майже всіх працівників. Галині пиво не смакувало, а при тому зразу вдарило в голову. Світ закрутився. Ледь-ледь освіт лена, стара, невживана вже, галя Маслозаводу, повна людей, крути лася перед нею то вліво, то впра во. Галина намагалася задержати цю крутіж. На хвилинку це ніби вдалося. І тоді у глибині мозку ворушиться, каже щось: „Не пий більше. Це навмисне долива ють, хочуть тебе впоїти“. Чуєш, ти нікого не бачила не стрічала! Галина п’є поволі, малими ковт ками, щоб на довше вистачило. Великі півлітрові кухлі все на ново наповняють по вінця. Ста ренька азербейджанка, мати одно го із працівників, сидить поруч Галини. Хоче помогти їй і раз-у- раз, коли ніхто не бачить, перели ває із ї ї кухля у свій небезпечну рідину. У Галини друга думка — „тре ба вийти звідсіля скоро, і так, щоб ї ї не запримітили. Добре, що у неї, як і в усіх, шапка на голові, а кожушина на спині. Коли б по чала вдягатись •— це приверну ло б їхню увагу “. Заграла гармошка. Туди зверну лася увага. Люди розступаються, шоб зробити місце для тих, що хочуть танцювати. До гармошки ще долучуються голоси. Скільки сил у горлі — затягнули частуш ки. Це замішання помогло пересу нутися у напрямі дверей. Вони за скрипіли, але це заглушили час тушки. Так швидко, як на це доз волили непевні вже ноги, Галина перейшла невеличкі сіни — вий шла на двір. Холодне повітря на че обпарило. Голова знову закру тилася у шаленому вирі. На хви лину сперлася об одвірок. Збіра- ти думки, напружити волю. Непев ними пальцями застібає ґудзики кожушини, тісніше затягує поя сок. Ще піднести комір, насунути на чоло шапку, вдягнути рукави ці. Опираючись об стіну будинку, легко заточуючись, якомога швид ше до угла. Ще крок два і хова ється за поскладані купою, приси пані снігом бочки. Притулена to стіни нерухоміє. Це остання хви лина. Хтось вийшов за нею, кли че: — Галя, Ґаліна! — півголосом — куда ти к чорту пашла! Щось тихіше до себе, а тоді знову: —- Галя, Ґаліна куда тебя понес ло! Вона жде з запертим віддихом. Цей знов кличе, наче б десь ближ че.. — А потім — тишина. Галина жде ще хвилину. Не чути нічого. Тоді виручає. Паде сніг. Щасливо, без вітру, повільний, тихий. Стежка веде сте пом, скорочує дорогу до цього краю вулиці Садової, де вона жи ве. Важко триматися цеї тропи. Раз-у-раз губить ї ї , бо засипана снігом. Крок за кроком. Коби даль ше від темно зарисованої галі і від звуків гармошки, що несуться за Галиною. Іти що раз то важче. Но ги не досить стійкі, грузнуть у сні гу. Ця стежка ближча, але дійти сюдою до хати видається не під силу. Завернути до Маслозаводу небезпечно. Треба вийти на вули цю. Скрутити різко вліво. Тут ніяк не можна найти стежки. Була ж десь тут. Але де? Хати уставлені боком поміж степом і вулицею, ледь-ледь зазначені у сутінку. Ма буть це вже зовсім близько, бо забрехав собака, десь недалеко, потім другий, третій. Інший завив, ще якийсь заскавулів. Знову ви ють... Галина задержалася. Поза плечі дрижаки... З-поміж хат відірвали ся пласкі тіні. Одна, друга, третя. Вовки. Ноги не всилі рушити з місця. Чорні сильветки, ледь видні, посуваються в глибину степу. На бігу повертає один-другий голову у сторону Галини. Блиснули очі ніби святойванські вогники. Із страху похмілля ніби минає. Ба чить — дорога їм не попри неї. Віддалюються щораз то більше. Зникають. їх провожає виття та гавкіт собак. Тепер за всяку ціну треба їй дібратися до вулиці. Як довго це триває! Видається, що вулиця, сильветки хат, не зближаються, а віддалюються. Врешті натрапляє на якусь хату. Спираючисть об сті ну, минає її. В хаті темно, собака знову загавкав, десь близько заб рехав. Стіна кінчається. Тепер НАШЕ ЖИТТЯ ЛИСТОПАД-ГРУДЕНЬ, 1971 5
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44 
