Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
вання, що його лагерна влада стосувала. Писати листи (раз на місяць) дозволяли через місяць по прибутті до табору. Першого таки дня, як дозволили, кожна з нас написала додому, щоб спові стити свою адресу. ,,Урки“ з того раділи, передбачаючи, що бага тьом будуть приходити пакунки, а вони будуть їх красти. Так воно й сталося. Коли приходили посил ки, то лагерна адміністрація ви вішувала список кому є пакунок. ,,Урки“ читали, намічали собі жер тву і вже їм спритности не бра кувало, щоб той пакунок укра сти. У Ню Йорку є тепер один колишній в’язень, що теж був одночасно зо мною в одному ла- гері. Він розказує, що в нього більшу частину посилок викрали. Його дружина, знаючи, що тюр ма, етап, концтабор підірвали йо го й так незавидне здоров’я, по силала йому різну поживу, хоч їй самій це було матеріяльно важ ко. А ті відлюдки викрадуть бу вало в нього харчі й у всіх на очах зажирають масло, мед і т. д. та ще й глузують. І нічого з ними зробити не можна було. Началь ство кожного разу вивішувало список, (щоб відомо було, у ко го є що красти), хоч ми просили цього не робити, бо адміністра ція не боролася з цим знущанням над політичними в’язнями. НКВД знало, що кожна крадіжка пакун ка одразу б’є і по в’язневі, і по його родині, що сама ледве жи вотіючи, відриває від себе харчі і посилає, щоб підтримати на си лах свого близького, голодного, на каторзі. Як я вже згадувала, всю важчу й прикрішу роботу виконували політичні в’язні. Битовики пра цювали там, де можна було чимсь поживитись, напр., завідували складом одягу й харчів або „хлі борізкою" (де краяли хліб на порції для всього табору) тощо. Вони мали ще й таку пільгу, що їм давали дозвіл на вихід поза таборову зону (засудженим на малі терміни 1— у 2 роки, бо їм не було вигоди втікати). Отже вони, виходячи поза табір, могли дещо собі купувати на волі, а потім перепродувати в’язням. „Ур- ки“ аматори випити, не маючи го рілки, купували у них одеколон і пили. Навдивовижу нам нічого „уркам“ від того не робилося; не тільки не труїлися, але й не хво ріли. ,,Урки“ здебільшого принципо во не працювали. Вони так і ви словлювались: „у лагері така важ ка праця, що працюючи — не виживеш до кінця терміну ув’яз нення, а кожному хочеться жи- ти“. Різними способами вони ви кручувались від праці. Сухітни ків із кавернами й гарячкою, епі лептиків, хворих на венеричні хвороби від роботи звільняли. Так ото ,,урки“ досконало симу лювали різні такі хвороби. Вони вміли викликати кровохаркання, високу температуру і т. д. Якось я була свідком такої сце ни: ,,урка“ в тяжкому епілептич ному припадку упав долі, б’ється в корчах, посиніле обличчя, піна з рота йде, очі відкриті, скляні, — словом, повна ілюзія епілеп тичного припадку. Лікар підно сить йому до очей запаленого сірника й очі хворого зареаґува- ли на світло, тоді як очі у справ жнього епілептика під час при падку не реагують, а здорова лю дина цієї незалежної від волі ре акції стримати не може. Так ду же просто лікар виявив, що це була симуляція, хоч і віртуозно виконана. Часами їх таки саджали до кар церу, але то мало помагало. По збавлення хлібного пайка їм та кож не страшне, бо однаково во ни дістають їжу — крадуть в ін ших, звичайно у к. р. або їм ку пують битовики, що виходять по за табір. ,,Урки“ — це істоти очайдушні, навіть озброєна сто рожа часами ледве чи зможе їх укоськати. Ось такі бувають спо соби боротьби в них. Одного дня пройшла чутка, що йде новий етап до нашого пункту. Звичай но, кожному з нас хочеться зо- бачити, кого ведуть. У кожного стискається серце, чи не ведуть когось із близьких? Всі, хто був у зоні, повиходили надвір — в’яз ні, чоловіки й жінки, вільнонай мані службовці, охорона. Відчи няють таборові ворота і що ж ми бачимо? Вбігають чотири жінки, раптом скидають із себе одежу й абсолютно голі починають ви танцьовувати на морозі босі по снігу, вигукуючи сороміцькі сло ва. Охорона намагається одягти їх, але вони видираються. Ми остовпіли від того видовища. По тім нам роз’яснили більш обізна ні люди, що за таборовими пра вилами зимою не мають права са джати до карцеру роздягнених в’язнів, щоб не позамерзали на смерть (карцери — це напів льо-- хи, не опалюються). Отож ці жін ки, знаючи, що їх мають поса дити до карцеру, рятувались від того в такий дивний спосіб. Дотого ж крайній злочинний елемент поводився в таборі віль ніше ніж політичні в’язні. Началь ство навіть боялося їх і не без підставно, бо траплялись випадки, коли кримінальні вбивали декого з начальства, хто бував до них суворий. Це мало теж свою осо бливу форму. Як відомо, всі кри мінальні грають у карти з вели ким газардом. Буває, що програв ши все, що має, такий грач по чинає програвати чуже (чоботи, одежу, їжу з пакунків), а коли програв, мусить те украсти (або й пограбувати) у власника (зви чайно у політичного в’язня, не у свого — кримінальника!) і від дати тому, хто в нього виграв. А нераз трапляється, що програ ють життя прикрого начальника, себто той, що програв, мусить його убити. Тому то й началь ство уникало загострювати з ни ми відносини. Втекти з табору дуже важко, бо стережуть дуже пильно. А як зловлять утікача, то б’ють не щадно й засуджують поновно на другий термін, а буває, що лов лячи застрелять. Та каторга така нестерпна, й безнадійна, що все таки випадки втечі траплялися. Очевидно, деякі люди, навіть із ризиком одразу загинути пробу вали вирватися на волю, хоч шан сів на удачу було дуже мало. СКЛАД В’ЯЗНІВ В табори звозять в’язнів із усього СССР. Були там і з центр. Росії, і з Білорусі, з Кавказу, з Далекого Сходу, з Середньої Азії, з Уралу, були й місцеві північні мешканці, але чисельно перева жали в’язні з України. Українців (чоловіків і жінок разом) було більше, ніж усіх в’язнів інших на- .іональностей. З розмов із в’язнями з інших (Докінчення на обгортці) 3 8 НАШЕ ЖИТТЯ — ЛИСТОПАД-ГРУДЕНЬ, 1971 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44 
