Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
вали нас, бо їм це було байдуже. Знали, що хто не виробить нор ми, то його позбавлять хліба. От же кожен в’язень з почуття само збереження сам намагався виро бити норму і без підганяння. Правда, що та чужа похмура при рода не тішила нас, українців. Дивилися на той мовчазний, наче мертвий ліс і гнітить та його зло- віща тиша. З тугою порівнюєш його з нашими привітними лісами в Україні. Скільки в наших лісах життя, руху, пташиного співу! На півночі я за весь час всього зо три рази бачила пташок та й то були якісь наче круки — символ смутку. От що там у природі дійсно гарне -—- це „північне сяйво“. Ми бачили його багато разів, але цей феномен природи щоразу вражав кожного з нас своєю величчю й красою. І щоразу теє сяйво було інше: то нерухоме, та рухливе, до того якої розмаїтої форми та різної барви! У ЛАГЕРІ У лагері є медичний пункт ,,санчасть“, себто амбуляторія і шпиталь. Треба зазначити, що до шпиталю беруть хворих тіль ки з гарячкою. Бояться тифу, бо пошесть тифу це загроза не тіль ки здоров’ю і життю в’язнів, а й вільнонайманому начальству. Лікарі, фершали, санітарки й куховарки — все політичні в’язні, а начальник ,,санчасти“ — віль нонайманий партієць, здебільшо го цілком неосвічений енкаведист. Властиво він нічого не робить, тільки стежить і шпигує за під леглими йому в’язнями ■—- медпер соналом та ще підписує папірці, що виходять із ,,санчасти“. Прав да, цієї останньої в нього робо ти не мало, бо писанини в табо ровій санчасті неймовірно багато. Там вимагають щоденних зводок про захворювання, щодекадні, що місячні й річні відчити і то завжди в кількох примірниках, а жодних писальних машинок там не було. Під копірувальний папір писати заборонено, отже все безконечно пише в’язень, що виконує обов’яз ки діловода, від руки. До того лі карі мусять робити розтин тіла кожного покійника, отже пишуть ся протоколи (теж у кількох при мірниках) смерти, розтину і по хорону кожного разу, як хто вми рає. Умирають в’язні найбільше від виснаження або від цинги, але у відчитах і протоколах тієї при чини смерти ніколи не пишуть і харчугання в’язня ніскільки не поліпшують. Ще є в лагері майстерня шит тя, працюють у ній самі жінки- в’язні (здебільшого старі віком або безсилі, хронічно хворі). Но вого в тій майстерні ніколи нічого не шиють, лиш цілий рік щодня ті нещасні жінки порпаються в старих лахах. Латають узимку старі брудні чоловічі куртки на ваті і такі ж штани, а літом пере важно білизну. Одяг і білизну в’язня видають раз на рік, а рветься все те при роботі в лісі дуже швидко. Єдине, чому старається запо бігти начальство — це пошесті. Боячись за своє власне здоров’я, воно вживає певних профілактич них заходів, щоб не було поше- стей (головно тифу й дезинтерії), роблять різні уколи всім поголов но в’язням, навіть тим, кому це шкідливо (при хворобах серце вих чи нирок, наприклад), водять у лазню в’язнів щодижня. Одежу й білизну в той час, коли в’язень у лазні, беруть у дезинфекційну камеру. Лазню й камеру обслу говують теж в’язні. В лагері є теж майстерня, що гострить пили ,,пилоставка“. Пра цюють у ній тільки в’язні по но чах (переважно К. P.), бо пилки приносять до них пізно ввечорі, повернувшись із лісу. А на ранок, коли в’язні виходять на роботу, пили мусять бути вже нагострені. В конторі лагерній, де треба провадити багато обрахунків, по части знати статистику, бухгал терію тощо, працюють виключно політичні в’язні (чоловіки й жін ки). Тут робота в порівнянні з лісоповалом не така важка, але й тут організовано так, щоб лю дей мучити. А саме, відомості про виробіток денний до контори по дають пізно, лише прийшовши з лісу, а на ранок мусить все бути облічене. Вставати ж усі в’язні, без вийнятку де б вони не пра цювали, мусять одночасно („под’- єм“ в 5 год. ранку) і виходити надвір на „повєрку", коли му сять всі в’язні стояти надворі у рядах. Дозорці роблять „пере кличку “, бігають і рахують в’яз нів, часто помиляються, перера ховують і коли хоч одного в’яз ня бракує, перелякані, що може хто втік, починають нишпорити по всьому таборі, поки не з’ясу ють помилки. А ми все стоїмо, чи то в мсроз, чи в дощ. В день теж в’язень не має права лягти й за снути, отже конторські робітники хронічно недосипляють, а при та боровому злиденному харчуванні й загальному виснаженні організ му в’язнів безсоння дуже дош кулює. І кожному лагпункті мусить бути КВЧ (Контрольно-Виховна Частина) — це вільно-найманий комуніст, на обов’язок якого на кладається перевиховання в’язнів. Він мусить нас, „контрреволю ціонерів “ перевиховати на „по лум’яних" прихильників совєт- ського ладу. На наше щастя у нас у таборі ці вихователі попадають ся досить ледачі (певне й самі не дуже „полум’яніли"), то й рідко збирали нас, втомлених, знеможе- них ще на збори, щоб вислухову вати їхні теревені. А по деяких інших лагпунктах (як нам опові дали із свого досвіду люди) вихо вателі були такі ретельні, що му чили в’язнів цілими годинами „по- літзайнять“ і то після тяжкої 10— 12 годинної фізичної праці. Обов’язки розставляти в’язнів на ту чи іншу роботу, а то й ви ганяти доручалося завжди тільки „битовикам“. Це значить тим із „битовиків“, колишніх комуністів, т о на волі були секретарями пар тійних осередків, завідувачами та предсідниками в різних совєтських установах, а попадали в табір за р'зні кримінальні вчинки. Ці суб’ єкти нерідко використовували й надуживали надане їм право. Тут до повної характеристики побуту в совєтських концтаборах, цього безпросвітнього животіння в’яз нів, треба ще сказати про стано вище молодих, вродливих жінок. Ці нещасні в таборах — це об’ єкт полювання розпусних чоло віків, начальства і битовиків. Спочатку жінок спокушають різ ними пільгами або просто їжею (до чого не доведе голод?), а коли цим не досягають мети, тоді погрозами, переслідуванням на ро боті та брутальним насильством. Ще був один засіб пересліду НАШЕ ЖИТТЯ — ЛИСТОПАД-ГРУДЕНЬ, 1971 * 7
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44 
