Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Фейлетон Інтерв’ю з делегатками Урадувана прибуттям такої ве ликої скількости делегаток на XVI. Конвенцію СУА, я постано вила забавитися „в Інститут Ґел- лупа“. Бо що ж може бути лег ше, як поставити декілька питань, напр. „Як вам подобається Кон венція?” Або: що вам не подоба ється? Увагу свою я звернула на наші „молодечі'1 делегатки, що вперше беруть участь в Конвен ції. То ж уже першого дня звер нулась я до малої групки учас ниць, що з зацікавленням пригля далися портретові Лесі Українки. „Про Конвенцію ще нічого не можу сказати, — - відповіла перша з них, — але що мені подобаєть ся, то напевне! Подумайте тіль ки: залишити на три дні горшки, щітки, пелюшки, дітей, свекруху, ну і... завагалася — чоловіка... Це цілющий лік для розхитаних нервів молодої жінки“ — „А я не така егоїстка“, -— сказала друга. „Для нас із чоловіком, почався но вий медовий місяць. Уявіть собі, тітка Галя несподівано залишила ся з чотирма нашими дітьми, а ми разом з чоловіком полетіли на Конвенцію!" Я зрозуміла, що мої питання пе. редвчасні. Тож дальші запитання відложила на другий день. — Що скажете про нашу Конвенцію — присівши до стола в їдальні, за питала я знайомих делегаток з „молодечого відділу", що вже не хочуть бути „молодечими". -— Ми щойно сьогодні приїхали і я не можу зрозуміти, — роздратовано заявила одна, — чому так часто чуємо зауваження, щоб делегат ки висловлювалися коротко. Це часто відбирає охоту взагалі заби рати слово, а сама президія цілий час провадить між собою диску сію. — Дозвольте вам дещо ви яснити, — заявила я. —- Це була дискусія на тему статуту, і якраз випадково сталося, що члени пре зидії є рівночасно членами стату- тової комісії. — Тож чому перед тим усього не узгіднили? •— вже спокійніше спитала друга. На виставці підійшла до мене „молода голова" старшого Відді лу. — Я перший раз на Конвенції, а це мій чоловік. Він рішив по знайомитися з нашою організаці єю з власного досвіду. І я вірю, що зрозумівши це, мою працю в СУА не буде вважати стратою ча су з кривдою для родини, як це вважає більшість чоловіків. -— Чи ви уважаєте, що такі „родинні" Конвенції, це позитивне явище? — спиталася. -— Безперечно •— відповіла я. — Що ви думаєте про наші ди скусійні лави? — звернулась я до активної учасниці в дискусіях. — Передусім, — заявила без на- думи — є їх за багато. Це дуже обтяжує програму цілої Конвен ції, а вічний поспіх робить диску сії нервовими, та не дає можли вості висловитися багатьом деле гаткам, що не є такі відважні, як наші „дискусійні ветерани", — що так їх назву. А щодо „молоде чої дискусійної лави", то вперше досягнено мети, вислухано голос тих, кому ця дискусійна лава була призначена. Цього не можна ска зати про попередні, що в остан ньому році відбувалися. По бенкеті, на забаві я підійшла до стола, при котрому двоє чоло віків обтанцьовували сім жінок, що разом сиділи. „Зовсім на євро пейський лад", — подумала я. Дві знайомі делегатки підвелися на привітання в довгих сукнях, з розпірками збоку. Мій зір на них зупинився. Наші очі зустрілися, і я вловила їхні погляди на моїй немодній, короткій сукні. Ми роз сміялися. — Я знаю, що ми подумали, -— сказала я. Що старші -—- дивні люди, спочатку поборювали ко роткі сукні, а тепер не хочуть їх скинути. Та це зрозумілий консер ватизм! — Ви помилилися — відіз валася третя і злегка відхилила розпорену сукню товаришки. Ко роткі того самого кольору що сук ня, штанці малощо закривали зграбні ноги. — Ми хотіли вас за питати, як буде по-українському hot pants? Розуміється, я вже їм не поставила питання: Як вам по добається Конвенція? Дальша ро змова продовжувалась на мовні теми. Тому що я дуже часто зверта лась із таким запитом до учасниць Конвенції, то мене взяли за осо бу, якій можна поскаржитись на недоліки її. Так наче б я належала до Конвенційного Комітету! Але знаючи що пані з Комітету закло потані, то я радо приймала на се бе вияснювальну ролю. — Скажіть, чому наші бенкети так довго тягнуться? І відкриття (за довге), і слово ведучої (ще довше), і представлення замітних гостей, (а їх було щось із 40), і проголошення почесної членки (з докладним життєписом). Тому й не диво, що мистецької програми вже ніхто не слухав. До речі ка жучи, хто була та пані, яка мала промову про Лесю Українку? Про неї таки найменше згадали. Як це їм вияснити? Я пробува ла їх переконати тим, що коли хтось працює невтомно три чи тридцят років, то заслуговує на те, щоб його представили на бен кеті. А що пані Ірина Пеленська- Пасіка, яка мала доповідь „Леся Українка, як жінка і людина", є головою Світового Комітету для відзначення роковин Лесі Укра їнки та редакторкою журналу СФУЖО „Українка у світі", то це кожен знає і може тому забули про те згадати, покликаючи її до слова. А потім трапилась ще одна кри тична заввага. — Навіщо стільки виставок на Конвенції? І книжок, і картин, і писанок, і кераміки — хіба є час те все оглянути? Чи не краще було б улаштувати таку велику виставку десь серед року у центральному місці? Здавалось мені, що вже мені терпець урветься. Але ж я при гадала собі, що я — Інститут Гел- лупа і заступниця Конвенційного Комітету в одній особі. Я усміх- НАШЕ ЖИТТЯ — ЧЕРВЕНЬ, 1971 5
Page load link
Go to Top