Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Фейлетон Інтерв’ю з делегатками Урадувана прибуттям такої ве ликої скількости делегаток на XVI. Конвенцію СУА, я постано вила забавитися „в Інститут Ґел- лупа“. Бо що ж може бути лег ше, як поставити декілька питань, напр. „Як вам подобається Кон венція?” Або: що вам не подоба ється? Увагу свою я звернула на наші „молодечі'1 делегатки, що вперше беруть участь в Конвен ції. То ж уже першого дня звер нулась я до малої групки учас ниць, що з зацікавленням пригля далися портретові Лесі Українки. „Про Конвенцію ще нічого не можу сказати, — - відповіла перша з них, — але що мені подобаєть ся, то напевне! Подумайте тіль ки: залишити на три дні горшки, щітки, пелюшки, дітей, свекруху, ну і... завагалася — чоловіка... Це цілющий лік для розхитаних нервів молодої жінки“ — „А я не така егоїстка“, -— сказала друга. „Для нас із чоловіком, почався но вий медовий місяць. Уявіть собі, тітка Галя несподівано залишила ся з чотирма нашими дітьми, а ми разом з чоловіком полетіли на Конвенцію!" Я зрозуміла, що мої питання пе. редвчасні. Тож дальші запитання відложила на другий день. — Що скажете про нашу Конвенцію — присівши до стола в їдальні, за питала я знайомих делегаток з „молодечого відділу", що вже не хочуть бути „молодечими". -— Ми щойно сьогодні приїхали і я не можу зрозуміти, — роздратовано заявила одна, — чому так часто чуємо зауваження, щоб делегат ки висловлювалися коротко. Це часто відбирає охоту взагалі заби рати слово, а сама президія цілий час провадить між собою диску сію. — Дозвольте вам дещо ви яснити, — заявила я. —- Це була дискусія на тему статуту, і якраз випадково сталося, що члени пре зидії є рівночасно членами стату- тової комісії. — Тож чому перед тим усього не узгіднили? •— вже спокійніше спитала друга. На виставці підійшла до мене „молода голова" старшого Відді лу. — Я перший раз на Конвенції, а це мій чоловік. Він рішив по знайомитися з нашою організаці єю з власного досвіду. І я вірю, що зрозумівши це, мою працю в СУА не буде вважати стратою ча су з кривдою для родини, як це вважає більшість чоловіків. -— Чи ви уважаєте, що такі „родинні" Конвенції, це позитивне явище? — спиталася. -— Безперечно •— відповіла я. — Що ви думаєте про наші ди скусійні лави? — звернулась я до активної учасниці в дискусіях. — Передусім, — заявила без на- думи — є їх за багато. Це дуже обтяжує програму цілої Конвен ції, а вічний поспіх робить диску сії нервовими, та не дає можли вості висловитися багатьом деле гаткам, що не є такі відважні, як наші „дискусійні ветерани", — що так їх назву. А щодо „молоде чої дискусійної лави", то вперше досягнено мети, вислухано голос тих, кому ця дискусійна лава була призначена. Цього не можна ска зати про попередні, що в остан ньому році відбувалися. По бенкеті, на забаві я підійшла до стола, при котрому двоє чоло віків обтанцьовували сім жінок, що разом сиділи. „Зовсім на євро пейський лад", — подумала я. Дві знайомі делегатки підвелися на привітання в довгих сукнях, з розпірками збоку. Мій зір на них зупинився. Наші очі зустрілися, і я вловила їхні погляди на моїй немодній, короткій сукні. Ми роз сміялися. — Я знаю, що ми подумали, -— сказала я. Що старші -—- дивні люди, спочатку поборювали ко роткі сукні, а тепер не хочуть їх скинути. Та це зрозумілий консер ватизм! — Ви помилилися — відіз валася третя і злегка відхилила розпорену сукню товаришки. Ко роткі того самого кольору що сук ня, штанці малощо закривали зграбні ноги. — Ми хотіли вас за питати, як буде по-українському hot pants? Розуміється, я вже їм не поставила питання: Як вам по добається Конвенція? Дальша ро змова продовжувалась на мовні теми. Тому що я дуже часто зверта лась із таким запитом до учасниць Конвенції, то мене взяли за осо бу, якій можна поскаржитись на недоліки її. Так наче б я належала до Конвенційного Комітету! Але знаючи що пані з Комітету закло потані, то я радо приймала на се бе вияснювальну ролю. — Скажіть, чому наші бенкети так довго тягнуться? І відкриття (за довге), і слово ведучої (ще довше), і представлення замітних гостей, (а їх було щось із 40), і проголошення почесної членки (з докладним життєписом). Тому й не диво, що мистецької програми вже ніхто не слухав. До речі ка жучи, хто була та пані, яка мала промову про Лесю Українку? Про неї таки найменше згадали. Як це їм вияснити? Я пробува ла їх переконати тим, що коли хтось працює невтомно три чи тридцят років, то заслуговує на те, щоб його представили на бен кеті. А що пані Ірина Пеленська- Пасіка, яка мала доповідь „Леся Українка, як жінка і людина", є головою Світового Комітету для відзначення роковин Лесі Укра їнки та редакторкою журналу СФУЖО „Українка у світі", то це кожен знає і може тому забули про те згадати, покликаючи її до слова. А потім трапилась ще одна кри тична заввага. — Навіщо стільки виставок на Конвенції? І книжок, і картин, і писанок, і кераміки — хіба є час те все оглянути? Чи не краще було б улаштувати таку велику виставку десь серед року у центральному місці? Здавалось мені, що вже мені терпець урветься. Але ж я при гадала собі, що я — Інститут Гел- лупа і заступниця Конвенційного Комітету в одній особі. Я усміх- НАШЕ ЖИТТЯ — ЧЕРВЕНЬ, 1971 5
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
