Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Наша участь у громадському житті Таня О’Ніл У програмі XVI Конвенції СУА дня 22. травня 1971 р. відбувся панель Молодечих Відділів на повищу тему. Його провадила п-ні Ольга Гнатейко з Кліфтону (86 Відділ). Панель був побудований у формі діялогу між п-ні Іриною Падох (Гол. Управа СУА) і членками мол. Відділів пп. Танею О’Ніл і Зенею Черник (98 В.). Вступне слово п-ні Тані О’Ніл тут подаємо. Хто це ми — молоді жінки? Так, як і я, більшість із нас виро сла й виховалася на цьому конти ненті, в українському, а також в американському оточенні. Тут ми виросли, ходили до шкіл і універ ситетів і тут, по змозі втримували ся в українському гурті, як напри, клад у Пласті чи СУМА. Це наше середовище нам є рідне і близьке. Але ми виробляли також знайом ства між американцями, нав’язува ли контакт із американським су спільством, а декотрі з нас по дружилися з не-українцями. Але наш зв’язок із рідним середовищем є міцний і ніхто не думає його розривати. Тепер ми входимо в та ку пору нашого життя, що шукає мо організацій, до яких хотіли б належати. З молодечих гуртів ми вийшли, бо вже стали дорослими. Відповідно до того хотіли б роз горнути іншу працю. Чому шукаємо організованого життя? Ми ж знаємо, що одиниця — це дуже слаба сила. Сама вона не створить нічого, а й найкраща її ініціятива пропаде, коли не бу де кому підхопити її. Відчуваємо, що нам потрібне джерело, з якого ми могли б черпати і підсилювати себе ідеями і починами. Інакше не зможемо розвинути своєї особо восте і зберегти себе і своїх дітей в українському дусі. Найкраще джерело духовости — Україна — далеко від нас. У більшості не маємо живого кон такту з нею, а тільки знаємо У- країну через своїх батьків, з опо відань старших, що там виросли, і з книжок, публікацій і газет, І тому ми, молоді жінки, шукаємо гурта, де ми могли б зміцнити пер- вні українства, що живуть у сер цях кожної з нас. А що це збереження україн ської мови, церкви, звичаїв, мис тецтва й обрядів дасть, коли це будемо плекати в малому кутку тільки для самих себе? Як довго можна зберегти це в оточенні аме риканського світу? Чи досить тіль ки обертатися в своєму малому гурті? Ні, ми мусимо ширше по ставити це наше змагання і краще спрямувати його. Не тільки для власної родини і її, щоправда, ду же важливих виховних завдань. Але й для нашої громади і її да- лекосяглих цілей. Наші батьки вже давно зорга нізувались на те, щоб поширити правду про Україну і щоб вихо вати нас у любові до України. Вони оснували школи й бібліоте ки, організували виставки й пока зи народнього мистецтва і стара лися різними засобами освідомити американське оточення про Укра їну. Але вони не мали таких мож ливостей, як ми маємо. В них була любов до Батьківщини і сильна во ля працювати для неї, але браку вало їм знання американської мо ви й обставин, недоставало фінан. сових засобів. Та всеж вони ча стинно перемогли ці перешкоди і поставили сильний фундамент для своїх дітей, для громади. А тепер приходить черга на слідуюче покоління, на свіжі си ли. Дехто каже, що в молодих не має тієї сили волі, того запалу і що вони байдужі до проблем на шої громади. Інші знов кажуть, що це не так, що в них лиш ін ший підхід до тих справ. Я думаю, що це друге більш правдоподіб не. Молода людина бачить недоліки тутешньої української громади. Вона бачить суперечки, амбіції і гніви і не подобається воно їй, хоч часами й вона попадає в той Е йр і сама це практикує. Всеж таки цей стан справи часто зне охочує її й відбирає охоту до дальшої праці. Але зріла людина, а передусім жінка вміє підобрати кращий, більш зрілий підхід до громадського життя і старається його застосувати. Вона знає, що в цьому світі тільки добре зоргані зована і голосна громада може втримати себе і досягнути мети. Вона свідома, що це залежить від добрих взаємин, доброї комуніка ції й щирої охоти до співпраці. Тому вона підтримує організації, що дозволяють на її співпрацю і яких ціллю є — краще порозу міння між членами, як також вза ємини з нашим американським о- точенням. І вона йде в організо ване життя, ревно підтримує на укові катедри українознавства, бо потребує добрих видань укра їнською й американською мовою і старається виробити добру опі- нію в американському суспільстві про Україну і українську справу. Вона має змогу, як освічена аме риканська громадянка, спростову вати помилкові твердження в а- мериканській пресі про Україну і українців і ширити правду про Україну по школах, бібліотеках і на публичному форумі. Чи матиме успіх — трудно ска зати. Молоді жінки назагал силь но перевантажені вихованням сво їх дітей, студіями, а то й заро- бітковою працею. Отже часу в них небагато. До того молода лю дина в ЗСА належить до двох гро мад — української й американ ської і з того випливають подвій ні обов’язки. Вона мусить вихова ти себе і своїх дітей на добрих громадян обох громад. До того молода жінка не завжди знахо дить зрозуміння і підтримку своїх громадських і виховних змагань у власній громаді. А це також у- труднює їй — дійти до наміченої мети. Але вона, ота молода жінка, шукає суттєвої організації, що дасть їй можливість розвивати свою енергію на користь собі, на користь України й української громади. І тому я належу до Сою зу Українок Америки. У дискусії панелісток, а також у запитах публики виринули справи, що увидатнили порушені вгорі проблеми. Вважаємо за відповідне подати го ловні з них. 1. Мати возить дитину до україн ської парохїяльної школи здалека на те, щоб вона була в українському НАШЕ ЖИТТЯ — ЧЕРВЕНЬ, 1971
Page load link
Go to Top