Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Наша участь у громадському житті Таня О’Ніл У програмі XVI Конвенції СУА дня 22. травня 1971 р. відбувся панель Молодечих Відділів на повищу тему. Його провадила п-ні Ольга Гнатейко з Кліфтону (86 Відділ). Панель був побудований у формі діялогу між п-ні Іриною Падох (Гол. Управа СУА) і членками мол. Відділів пп. Танею О’Ніл і Зенею Черник (98 В.). Вступне слово п-ні Тані О’Ніл тут подаємо. Хто це ми — молоді жінки? Так, як і я, більшість із нас виро сла й виховалася на цьому конти ненті, в українському, а також в американському оточенні. Тут ми виросли, ходили до шкіл і універ ситетів і тут, по змозі втримували ся в українському гурті, як напри, клад у Пласті чи СУМА. Це наше середовище нам є рідне і близьке. Але ми виробляли також знайом ства між американцями, нав’язува ли контакт із американським су спільством, а декотрі з нас по дружилися з не-українцями. Але наш зв’язок із рідним середовищем є міцний і ніхто не думає його розривати. Тепер ми входимо в та ку пору нашого життя, що шукає мо організацій, до яких хотіли б належати. З молодечих гуртів ми вийшли, бо вже стали дорослими. Відповідно до того хотіли б роз горнути іншу працю. Чому шукаємо організованого життя? Ми ж знаємо, що одиниця — це дуже слаба сила. Сама вона не створить нічого, а й найкраща її ініціятива пропаде, коли не бу де кому підхопити її. Відчуваємо, що нам потрібне джерело, з якого ми могли б черпати і підсилювати себе ідеями і починами. Інакше не зможемо розвинути своєї особо восте і зберегти себе і своїх дітей в українському дусі. Найкраще джерело духовости — Україна — далеко від нас. У більшості не маємо живого кон такту з нею, а тільки знаємо У- країну через своїх батьків, з опо відань старших, що там виросли, і з книжок, публікацій і газет, І тому ми, молоді жінки, шукаємо гурта, де ми могли б зміцнити пер- вні українства, що живуть у сер цях кожної з нас. А що це збереження україн ської мови, церкви, звичаїв, мис тецтва й обрядів дасть, коли це будемо плекати в малому кутку тільки для самих себе? Як довго можна зберегти це в оточенні аме риканського світу? Чи досить тіль ки обертатися в своєму малому гурті? Ні, ми мусимо ширше по ставити це наше змагання і краще спрямувати його. Не тільки для власної родини і її, щоправда, ду же важливих виховних завдань. Але й для нашої громади і її да- лекосяглих цілей. Наші батьки вже давно зорга нізувались на те, щоб поширити правду про Україну і щоб вихо вати нас у любові до України. Вони оснували школи й бібліоте ки, організували виставки й пока зи народнього мистецтва і стара лися різними засобами освідомити американське оточення про Укра їну. Але вони не мали таких мож ливостей, як ми маємо. В них була любов до Батьківщини і сильна во ля працювати для неї, але браку вало їм знання американської мо ви й обставин, недоставало фінан. сових засобів. Та всеж вони ча стинно перемогли ці перешкоди і поставили сильний фундамент для своїх дітей, для громади. А тепер приходить черга на слідуюче покоління, на свіжі си ли. Дехто каже, що в молодих не має тієї сили волі, того запалу і що вони байдужі до проблем на шої громади. Інші знов кажуть, що це не так, що в них лиш ін ший підхід до тих справ. Я думаю, що це друге більш правдоподіб не. Молода людина бачить недоліки тутешньої української громади. Вона бачить суперечки, амбіції і гніви і не подобається воно їй, хоч часами й вона попадає в той Е йр і сама це практикує. Всеж таки цей стан справи часто зне охочує її й відбирає охоту до дальшої праці. Але зріла людина, а передусім жінка вміє підобрати кращий, більш зрілий підхід до громадського життя і старається його застосувати. Вона знає, що в цьому світі тільки добре зоргані зована і голосна громада може втримати себе і досягнути мети. Вона свідома, що це залежить від добрих взаємин, доброї комуніка ції й щирої охоти до співпраці. Тому вона підтримує організації, що дозволяють на її співпрацю і яких ціллю є — краще порозу міння між членами, як також вза ємини з нашим американським о- точенням. І вона йде в організо ване життя, ревно підтримує на укові катедри українознавства, бо потребує добрих видань укра їнською й американською мовою і старається виробити добру опі- нію в американському суспільстві про Україну і українську справу. Вона має змогу, як освічена аме риканська громадянка, спростову вати помилкові твердження в а- мериканській пресі про Україну і українців і ширити правду про Україну по школах, бібліотеках і на публичному форумі. Чи матиме успіх — трудно ска зати. Молоді жінки назагал силь но перевантажені вихованням сво їх дітей, студіями, а то й заро- бітковою працею. Отже часу в них небагато. До того молода лю дина в ЗСА належить до двох гро мад — української й американ ської і з того випливають подвій ні обов’язки. Вона мусить вихова ти себе і своїх дітей на добрих громадян обох громад. До того молода жінка не завжди знахо дить зрозуміння і підтримку своїх громадських і виховних змагань у власній громаді. А це також у- труднює їй — дійти до наміченої мети. Але вона, ота молода жінка, шукає суттєвої організації, що дасть їй можливість розвивати свою енергію на користь собі, на користь України й української громади. І тому я належу до Сою зу Українок Америки. У дискусії панелісток, а також у запитах публики виринули справи, що увидатнили порушені вгорі проблеми. Вважаємо за відповідне подати го ловні з них. 1. Мати возить дитину до україн ської парохїяльної школи здалека на те, щоб вона була в українському НАШЕ ЖИТТЯ — ЧЕРВЕНЬ, 1971
Page load link
Go to Top