Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Світова Федерація Українських Жіночих Організацій ч и с л о ШОСТЕ Апотеоза матері ДВАДЦЯТЬТРЕТІЙ РІК ВИДАННЯ СКАРГИ ДОЯРОК Про доярок пишуть у підсовєт- ській пресі, що це найбільш ща слива сільська професія. Адже їй вираховують найкращі трудодні, нона має подостатком молока і перша дістає наряди на все, що трудно дістати в селі. Не знати чи вірити тим дописам, що підтвер джені звичайно щасливо всміхне- ним обличчям молодої (обов’яз кової) і гарної жінки. Але тут і там просякають у пре су і їх скарги. Доярки колгоспу Луцького району Волинської об ласте пишуть, що видайність на доїв залежить не лиш від того, як вони доглядають і годують худо бу. Але трапляються випадки, ко ли норми підвозять несвоєчасно, не дотримуються раціонів. „Все це позначається на нашій роботі11. Подібна вістка появилася про артіль ім. Шевченка Добровелич- ківського району на Кіровоград- щині. Там на тваринницькій фар- мі „подача води, роздавання кор мів, доїння і прибирання примі щення виконувалися здебільшого ьручну і дояркам важко було пра цювати. Це привело до плинносте їх стану і тепер на фармі бракує робучих рук. У приміщеннях ан тисанітарний стан". Це все говорить про себе. Отой 8-ми а то й 10-годинний робітний день немолодої вже жінки (мо лодим легше знайти іншу працю) починається на світанні. Вгорі чи таємо — чим він виповнений. Але немає згадки про те, що примі щення ферм є звичайно за селом і їй ще треба подолати дорогу ту ди й назад. Не тільки при гарній погоді, але в сніг і завірюху. Недаром поет Василь Симонен- ко присвятив дояркам окремого вірша у „Думі про щастя “. Оте щастя, що про нього так дзвінко пишуть молоді кореспонденти у своїх дописах. Воно змальоване Попід мури мами держали серця в долонях і дули в них, аби не боліли. В. Стефаник Правда Стефаникового слова проорює душу, кривавить серце, заторкає найглибші нетрі людської істоти і відроджує в них людину. Новелі Стефаника мають саме цю велику місію в 100-річчя його на родження: відкрити глибокі вар тості українського селянина, му ченика, титана праці. В ґалерії об. разів, списаних автором із життя, а часом і з пережитого ним самим - - бачимо твердих, неначе з залі за викутих батьків, бачимо очі го лодних, замучених нуждою, дітей і бачимо жінок і матерів. Та про відною постаттю Стефаника є та ки мати, та мати, що наділа йому маленькому білу сорочку, що згортала його рученята до молит ви і благословивши пустила в світ, щоб своїм розумом і працею собі долю здобував. І ненадармо виси лала його мати з рідного села по кутського, Русова. Син її здобув освіту і пізнав світ, •— хоча дуже болючими були ті його життєві кроки... Він ніс із собою тягар •— біль людського серця, а коли ви носив його до кінця, то списував його на папір і залишав у спад щину нащадкам. Почуття глибокої любови до матері ніколи не покидало його, а смерть її залишилася для нього назавжди незагоєною раною. І ця його любов дала змогу йому про никнути серце матері-селянки, і „веселими цифрами" удою і тва ринного поголів’я, але ...ви мовчанкою соромливою постараєтесь обминуть, що в доярки тієї щасливої руки й ноги вночі г у д у т ь ... він проспівав їй свою величальну пісню. В осередку тих постатей стоїть непохитно Марія — мати синів, що сиділи в криміналі за Україну, синів, що пішли воювати і покла ли за неї своє життя. Відчувається природний аристократизм цієї до стойної селянки, яка відвідуючи синів у криміналі, почуває себе рівною з іншими — міськими інте лігентками. Адже вона народила їх такими соколами, а коли їхала до них по їздом, то здавалось їй ,мовби там у машині напереді горіло її сер це... Коли ж пішли на війну, за Україну, і не вернулись, — то за німіла з болю. Та коли прийшли до її господи українські вояки і заспівали рідних співанок і відда ли поклін Шевченкові — що його величали й сини її, — то радістю сповнилось серце матері; вона від чула й до них •— чужих їй, мате ринську любов і сорочку з сина свого дала воякові; вона стала і сама співвизнавцем їхньої Правди, за яку і згинути не жаль. Так Стефаникова Марія станула на рівні з Алкидовою матір’ю в Шевченкових „Неофітах". їх зрів няло моральне піднесення, що ся гає почуття апостольства. Після муки, сліз і духового омертвіння, коли Марія закаменіла й оніміла, — приходить новий подих радо сте — негаснучий спалах ідеалу, окуплений смертю синів. Така ра дість духа могла зродитись у ма тері тільки після чорної розпачі, пережитого болю, що кричить із снів ї ї : „Діти мої, сини мої, де ваші кістки білі? Я піду позбираю і принесу на плечах додому". Во ни неначе воскресли для неї на віки. Бо ж любов животворча, і ідея зродженя любов’ю -— вічно жива... Н. НАШЕ ЖИТТЯ — ЧЕРВЕНЬ, 1971 21
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
