Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Світова Федерація Українських Жіночих Організацій ч и с л о ШОСТЕ Апотеоза матері ДВАДЦЯТЬТРЕТІЙ РІК ВИДАННЯ СКАРГИ ДОЯРОК Про доярок пишуть у підсовєт- ській пресі, що це найбільш ща слива сільська професія. Адже їй вираховують найкращі трудодні, нона має подостатком молока і перша дістає наряди на все, що трудно дістати в селі. Не знати чи вірити тим дописам, що підтвер джені звичайно щасливо всміхне- ним обличчям молодої (обов’яз кової) і гарної жінки. Але тут і там просякають у пре су і їх скарги. Доярки колгоспу Луцького району Волинської об ласте пишуть, що видайність на доїв залежить не лиш від того, як вони доглядають і годують худо бу. Але трапляються випадки, ко ли норми підвозять несвоєчасно, не дотримуються раціонів. „Все це позначається на нашій роботі11. Подібна вістка появилася про артіль ім. Шевченка Добровелич- ківського району на Кіровоград- щині. Там на тваринницькій фар- мі „подача води, роздавання кор мів, доїння і прибирання примі щення виконувалися здебільшого ьручну і дояркам важко було пра цювати. Це привело до плинносте їх стану і тепер на фармі бракує робучих рук. У приміщеннях ан тисанітарний стан". Це все говорить про себе. Отой 8-ми а то й 10-годинний робітний день немолодої вже жінки (мо лодим легше знайти іншу працю) починається на світанні. Вгорі чи таємо — чим він виповнений. Але немає згадки про те, що примі щення ферм є звичайно за селом і їй ще треба подолати дорогу ту ди й назад. Не тільки при гарній погоді, але в сніг і завірюху. Недаром поет Василь Симонен- ко присвятив дояркам окремого вірша у „Думі про щастя “. Оте щастя, що про нього так дзвінко пишуть молоді кореспонденти у своїх дописах. Воно змальоване Попід мури мами держали серця в долонях і дули в них, аби не боліли. В. Стефаник Правда Стефаникового слова проорює душу, кривавить серце, заторкає найглибші нетрі людської істоти і відроджує в них людину. Новелі Стефаника мають саме цю велику місію в 100-річчя його на родження: відкрити глибокі вар тості українського селянина, му ченика, титана праці. В ґалерії об. разів, списаних автором із життя, а часом і з пережитого ним самим - - бачимо твердих, неначе з залі за викутих батьків, бачимо очі го лодних, замучених нуждою, дітей і бачимо жінок і матерів. Та про відною постаттю Стефаника є та ки мати, та мати, що наділа йому маленькому білу сорочку, що згортала його рученята до молит ви і благословивши пустила в світ, щоб своїм розумом і працею собі долю здобував. І ненадармо виси лала його мати з рідного села по кутського, Русова. Син її здобув освіту і пізнав світ, •— хоча дуже болючими були ті його життєві кроки... Він ніс із собою тягар •— біль людського серця, а коли ви носив його до кінця, то списував його на папір і залишав у спад щину нащадкам. Почуття глибокої любови до матері ніколи не покидало його, а смерть її залишилася для нього назавжди незагоєною раною. І ця його любов дала змогу йому про никнути серце матері-селянки, і „веселими цифрами" удою і тва ринного поголів’я, але ...ви мовчанкою соромливою постараєтесь обминуть, що в доярки тієї щасливої руки й ноги вночі г у д у т ь ... він проспівав їй свою величальну пісню. В осередку тих постатей стоїть непохитно Марія — мати синів, що сиділи в криміналі за Україну, синів, що пішли воювати і покла ли за неї своє життя. Відчувається природний аристократизм цієї до стойної селянки, яка відвідуючи синів у криміналі, почуває себе рівною з іншими — міськими інте лігентками. Адже вона народила їх такими соколами, а коли їхала до них по їздом, то здавалось їй ,мовби там у машині напереді горіло її сер це... Коли ж пішли на війну, за Україну, і не вернулись, — то за німіла з болю. Та коли прийшли до її господи українські вояки і заспівали рідних співанок і відда ли поклін Шевченкові — що його величали й сини її, — то радістю сповнилось серце матері; вона від чула й до них •— чужих їй, мате ринську любов і сорочку з сина свого дала воякові; вона стала і сама співвизнавцем їхньої Правди, за яку і згинути не жаль. Так Стефаникова Марія станула на рівні з Алкидовою матір’ю в Шевченкових „Неофітах". їх зрів няло моральне піднесення, що ся гає почуття апостольства. Після муки, сліз і духового омертвіння, коли Марія закаменіла й оніміла, — приходить новий подих радо сте — негаснучий спалах ідеалу, окуплений смертю синів. Така ра дість духа могла зродитись у ма тері тільки після чорної розпачі, пережитого болю, що кричить із снів ї ї : „Діти мої, сини мої, де ваші кістки білі? Я піду позбираю і принесу на плечах додому". Во ни неначе воскресли для неї на віки. Бо ж любов животворча, і ідея зродженя любов’ю -— вічно жива... Н. НАШЕ ЖИТТЯ — ЧЕРВЕНЬ, 1971 21
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
